Незабаром Новий рік! Попереду нас чекає приємна метушня, підготовка до його зустрічі. Господині починають скуповувати продукти харчування заздалегідь, бо, як правило, на них покладена відповідальність за оформлення святкового новорічного застілля.
Юнаки та дівчата вже зараз переймаються проблемами в пошуках місця зустрічі Нового року. Дорослі, незважаючи на суттєве погіршення стану життя, майже у кожній родині також міркують, як саме зустрінуть свято.
Від малого до великого – усім хочеться неперевершеного свята, насамперед, у душі. Кожен сподівається на краще майбутнє, бо суть року нового не в тому, аби мати ще один рік життя, а в тому, щоби прийдешній був кращий, ніж минулий, як у сенсі життя духовного, так і життя взагалі.
Психологи вважають, що важливішим для людини є етап підготовки до свята. Коли на полицях в магазинах повно усілякої новорічної мішури, вона виблискує та виграє різнобарв’ям під впливом світла. Така картина спонукає до позитивного стану душі, адже є ще вдосталь часу для ретельної підготовки.
Хоч і не вітається сьогодні встановлення справжньої ялинки вдома, але як приємно, коли на новорічні вихідні у кожній оселі збирається докупи уся родина та в кімнатах вирує аромат хвої.
Надворі темнішає рано, тому створенню затишної атмосфери в домі сприяє мерехтіння ялинкових гірлянд. Вимкнувши світло, можна безмежно дивитись на таку красу.
Це свято повертає кожного з нас у дитинство, ми щороку створюємо вже тепер самі атмосферу казковості в оселі. І не тільки… Є поодинокі випадки, коли господарі прикрашають вікна, будинок, кафе, магазин новорічними гірляндами. Прикро, що такий благородний жест — рідкість у нашому місті, але все одно як приємно розуміти, що є люди, які хочуть і вміють створювати святкову атмосферу не тільки для себе, а й для інших.
У пам’яті з дитинства залишились спогади про справжнє снігове містечко на площі у центрі міста, огороджене парканом з величезними, як для мого зросту тоді, воротами. Вони здавалися такими велетнями, що навіть перехоплювало подих, проходячи повз них. Щоразу пригадувала казку «Морозко», ніби я теж потрапляла у крижане царство. Навіть неважливо було те, що саме знаходилося всередині так званого містечка. Достатньо було того, що переповнювало відчуття захищеності, ніби ти перебуваєш в окремому царстві.
«Коронне» або чільне місце, звісно, займала велетенська ялинка, яка щовечора світилася різнокольоровими вогниками. Гірлянди були зроблені з лампочок, і вони, до речі, бриніли на вітру, відлунюючи тоненький стукіт скла. Це було схоже на дзвін маленьких дзвіночків. Він лунав ще гучніше, якщо вдавалося дібратися до самісінького стовбура височезної ялинки. Ось тоді ще й можна було почути шурхіт гілок у перемішку з дзвоном іграшок, бо вони теж були виготовлені зі скла. Задля розваги на тому майданчику встановлювали хатинку, де ми влаштовували справжні сюжетні ігри, була також ракета, а ще казковості додавали зображені на стендах персонажі відомих казок.
Дитинство минуло, та й ялинки на площі вже давно нема. Як нема й воріт, які вели у казку. Тепер є доросле життя, дорослі турботи.
Залишається тільки сподіватися, що Новий рік ми зустрінемо з білим снігом. Бо коли землю вкриває перший справжній сніг і ти йдеш по ньому з відчуттям радості від дотику до чогось чистого, недоторканого й ще не спаплюженого, то знаєш: щастя – це розуміння цінності власного життя і всього, що в ньому є!
Олена КРЕСС, м. Семенівка, Чернігівщина
