«Україна, матінко моя, є на світі Ти і я, а з нами – й невмируща свята слава!» Такі пісенні рядки часто звучать під бандуру або й ліру від народного артиста України, Лауреата Шевченківської премії та премії імені Івана Нечуя-Левицького, єдиного представника старосвітської Чернігівської кобзарської школи Василя Григоровича Нечепи.
Почули їх недавно й учасники зустрічі з унікальним, прославленим, знаним у всьому світі кобзарем-піснярем, яка проходила в публічній бібліотеці Бобровицької міської ради Чернігівської області.
Передусім, зачарував Василь Григорович своїх сусідів (він родом з Носівки) чарівним голосом, грою на кобзі й лірі, виготовлених великими майстрами на його особисте замовлення, а ще – великим репертуаром українських пісень про героїчну й тяжку долю рідної Вітчизни. І про це не лише співав, а й повертав слухачів до сторінок історії рідного краю. Згадав і героїчну битву козаків, які знищили стотисячну армію російського царя, по суті залишивши величезну імперію без війська. Але Україна не скористалася такою перемогою.
– І це не вперше, коли замість розбудови самостійної держави її лідери-«поводирі» чубляться, кожен хоче гетьманську булаву до рук узяти, – наголосив кобзар. – Я об’їздив 36 столиць світу, побачив, як у їхніх країнах живуть люди – заможно й незалежно від чужих царів, президентів, прем’єрів та іншої колоніальної наволочі. У нас теж є всі можливості так жити, але поки що так не виходить, здебільшого з власної вини. А починається та вина з того, що при всіх вождях мені не дозволяють в рідній Україні співати одну-дві українські пісні, хоча ми всі радіємо, що живемо у вільній, незалежній, свободолюбній країні. Але вже скільки років щось нам заважає…
Патріот України, приїжджаючи в якусь демократичну країну, кожного разу придивляється, що не так ми робимо, як бачить за кордоном. Ці причини досліджує і вдома, заглиблюється в історію, їздить на передову, співає бійцям в окопах і бліндажах, душею радіє, бачачи, як наші захисники сприймають старовинні й сучасні українські пісні, свій бойовий дух підіймають. Порадував цими піснями й бобровичан.
Серед них багато й тих, хто цікавиться біографією неперевершеного кобзаря. Тож коротко про нього.
Народився Нечепа Василь Григорович 1 вересня 1950 року. Учився у місцевого народного скрипаля Олександра Сопіти. Закінчив Носівську музичну школу, потім – Чернігівське музичне училище, вчився в заслуженого артиста Леоніда Пашина, згодом – у народного артиста, професора Київської консерваторії С.Козака. Грі на кобзі й лірі навчався у майстра світової слави Олександра Корнієвського. Був солістом ансамблю пісні й танцю радянських військ у Німеччині, працював у заслуженому народному хорі «Десна». При Чернігівській філармонії створив ансамбль «Сівери» в 1985 році.
Унікальний співак, музикант, який славить Україну своїм талантом по всьому світу. У 1996 році Василю Нечепі надали почесне звання заслуженого артиста України, з 2008 року – народний артист України. Відзначився й на художньо-публіцистичній ниві: автор-упорядник твору «Рід козацький величавий», що вийшов друком у 2011 році тисячним накладом. Вступне слово до книги написав третій президент України Віктор Ющенко, передмова – академіка НАН України Миколи Жулинського. Дві унікальні книги автор подарував Бобровицькій бібліотеці, навзаєм одержав подарунок від організаторів зустрічі.
Кобзар-лірник Василь Нечепа пишається тим, що його рід пішов від роду великого козацького отамана Северина Наливайка. Він почесний громадянин Носівки, в теплу пору року живе в родинній хаті, займається городництвом і унікальним садівництвом. Гордість його садиби – Шевченкова верба, пагінці якої розсаджені по Носівщині, Чернігівщині та інших куточках України й закордону. Два пагінці привіз Василь Григорович і в Бобровицю. Один із них кобзар посадив власноруч, із допомогою директорки бібліотеки Лесі Циби, у парку над річкою Бистриця.
На згадку про перебування знаменитого земляка в Бобровиці зроблені фото.
Григорій Войток