Заскоро! Зарано! У розквіті життєвих і творчих сил... Віталій Білоножко (11 червня 1953 — 9 січня 2024)...
Як це страшно і як боляче, коли у тебе з'являється та друга дата, яку напишуть на твоєму хресті й будуть говорити про тебе в минулому часі !!!
Клята сука війна, проклятий москаль!!!
Талановите і любляче українське серце не втримало переживань і напруги... Зупинилося вночі, о першій годині... Він щоразу розповідав про недоспані ночі, про те, як важко і як нестерпно довго чекати ранку, щоби розвиднілося, щоб скажений ворог дав новий день Україні та всім нам...
Нового 9-го воєнного січневого світанку він не побачив... Все в нашому житті стається несподівано...
Зупинилося життя... Лікарі робили все можливе і неможливе...
В рідній естраді він якийсь був інший, надто добрий і надто людяний. Видавалося, що в нього ніколи не було ворогів. Щоб не бути голослівним, наведу слова режисерки Людмили Пацунової з її спогаду про Назарія Яремчука: «Поки жив і творив великий буковинець, то не міг організувати свої бенефіси. Коли вже відійшов від нас, то лише тоді знайшлася матеріальна підтримка. 23 і 24 (двічі) вересня 1995 року в палаці «Україна» відбулися вечори пам’яті Назарія Яремчука. У них брали участь усі ті, кого він мені раніше написав. Замість одного було аж три аншлагові концерти. Єдине, що змінила, Назарій сам попросив мене тоді у Чернівцях: останнього виконавця. Він у фіналі раніше бачив свого колегу з ранньої творчості, проте відчув, наскільки займався лікуванням і робив все можливе і неможливе для нього Віталій Білоножко, тож прийняв таке рішення...»
Тепер вони всі Там зустрінуться... Віталій з Назарчиком, з Ігорем Білозіром, з Олексієм Поповим, з Миколою Мозговим, з Ніною Митрофанівною, Левком Тарасовичем, з Яном Петровичем... Віталік вмів любити людей, і вони його любили такою ж справжньою любов'ю...
Михайло Маслій
