Захистити Президента від глуму здатний лише народ?

Убезпечити Президента України Володимира Зеленського від депутатського поглуму здатний лише народ? 

Тоді й команда має формуватися з народу, а не з «95 кварталу»

Серцем відчуваю, що новообраний президент Володимир Зеленський не настільки наївний і довірливий, щоб так легко міг повірити продажним лідерам депутатських фракцій. Чому ж тоді не захистив себе і дав привід збанкрутілим політичним повіям мерзенно зубоскалити над «недосвідченим» президентом? Чи, може, ближнє оточення його «заколихало»?

Бо он, скажімо, чого варта заява голови Адміністрації Президента, «тертого» між політиками й олігархами Андрія Богдана: « … депутати обманули Зеленського на нараді стосовно змін до виборчого закону. За ніч вони різко поміняли думку»?

Подібну непередбачуваність я б не пробачив фахівцю навіть нашого виробничого колективу, а тут ідеться про управління великою європейською країною. Ще й такою, де буйним цвітом розквітає корупція, казнокрадство, правова й управлінська ідіотія. Народ повірив Володимиру Зеленському і обрав його в президенти, щоб він очолив боротьбу із страшним злом, за підняття добробуту всьому народу, за процвітання України, а не для розмазування долонею нюнь під носом, бо хтось там його обдурив. Команда Зеленського що, не знала, з ким і з якими викликами матиме справу?

Моя пропозиція стосовно формування команди нового президента «з народу» може здатися теж наївною, але вона ґрунтується й на «приземлених» фактах: якими тільки гарними брехнями й подачками не задурювала команда Порошенка виборців, але народ не купився на це. А «кварталівці» купилися? І скільки ще разів наступатимуть на «малинові» граблі?

Розумію, що нинішня Верховна Зрада вкупі з «порошенами» мають багато владних і грошових «гальмівних дрючків» для зупинки коліс поступу вперед нового президента. Але глава держави, маючи таку всенародну підтримку й довіру, повинен, не гаючи часу, брати в свої руки існуючі й винаходити нові інструменти ламання всіх «дрючків», якими користуються представники зажерливої владної команди для гальмування наближення кінця їхнього панування біля «золотого корита». При цьому варто пам’ятати, що кого з них не візьми, – всі, як один, щедро покриті ахілесовими п’ятками. Бо то за міфом мати Фетіда тримала сина Ахілла за п’ятку, коли занурювала його у священну ріку Стікс, щоб зробити його тіло невразливим. І воно таким стало, за винятком п’ятки. Сучасним же українським державникам і політикам не допоможе ніяка священна ріка, як не допомагає, бува, недоторканість, бо вони з голови до ніг занурені у каламутну воду. А витягни їх звідти, бризни на них чистою водою – і найбільш горлатий «патріот» стає вразливим для правоохоронців, звісно, – фахівців і непродажних. Саме на таких має опиратися новий глава держави. Такі є – варто придивитися. Бажано, теж за межами «95 кварталу».

Ні, я не ратую за те, щоб команда Зеленського затіяла переслідування політичних опонентів. Я за вивчення досвіду, як можна так швидко і казково збагачуватися на депутатську зарплату? Варто б проаналізувати й те, після прийняття яких законів розбухають банківські рахунки наших обранців, з’являються в них коштовні речі, нові автівки і житлові площі у їхніх родичів? Такий рентген – норма для цивілізованого суспільства.

Якось уже писав, що післямайданне скликання парламенту не прийняло жодного закону для підняття добробуту рядових виборців. Не зупинило вакханалії в економіці і судочинстві, не забезпечило виконання конституційних гарантій для громадян України. Перелік того, що не зробила Верховна Рада восьмого скликання, можна продовжувати й продовжувати. Зате, коли треба продемонструвати свою ідіотію перед новообраним президентом, починають верещать, як недорізані свині, про своє верховенство над главою держави. Мовляв, в Україні парламентсько-президентська форма правління.

Стосовно ж відповідальності за такий ганебний стан в країні – винні всі, тільки не народні обранці. Тож і закликаю нового президента почати анонсований ним аудит саме з діяльності депутатів взагалі, і членів правлячої депутатської фракції зокрема. Адже під куполом не лише приймають недолугі закони, а й дерибанять наші народні гроші. Там беруть початок багато корупційних схем. Та й масу іншого кримінально-цікавого можна «накопати» у кублі «представників народу».

Всю ту правду повинні знати й виборці, особливо перед новими дочасними виборами. Щоб розгледіти за потоком нової гарної брехні справжню цінність обранців. І вкотре не наступати на одні й ті ж граблі, не купуватися на їхню щедру благодійність.

Прогнали Порошенка – берімося дружно й за «демаршників»

Протягом 28 років незалежності якось так виходило, що кожного дня засинали з надіями на краще майбутнє, а просиналися – і ніби нічого такого не відбулося, навпаки – часто з розчаруваннями.

Влучно про це сказала Ліна Костенко: «У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років, а вона та сама». Бо як раніше, так і тепер український народ сподівається, що хтось прийде у нашу хату й наведе в ній порядок.

Перед українським суспільством постав новий виклик: не дати новій надії піднести нам ще страшніше розчарування, ніж мали від попередників. Щоб цього не трапилося, потрібно не спочивати на лаврах перемоги над Порошенком. Та й не довершена ця перемога. Команда Петра Олексійовича вкотре вже партію перейменувала: із іменної БПП «Солідарність» на «Європейську солідарність». І не дивно. Актив рошенівської партії давно вже живе у європейсько-шоколадних достатках, тепер вирішили тісніше згуртуватися, щоб не втратити награбоване за п’ять років правління в умовах війни.

Останні вибори показали, що народ почав серйозно прозрівати, але не настільки, щоб і наші «любі» депутати усвідомили: отой їхній демарш на позачерговому засіданні парламенту можуть повторити виборці стосовно їх самих у день голосування 21 липня. Бо парламентарії продемонстрували свою зверхність не лише перед новообраним президентом, а й перед 13,5 мільйона виборців, що проголосували не тільки проти Порошенка, а й проти парламентської влади.

Серед «демаршників», безумовно, немало тих, хто буде пробиватися до нового скликання. Запам’ятаймо їхній «кидок» стосовно президента, а ще світлою головою проаналізуймо, скільки разів вони «кидали» нас, виборців.

Попереду в наших обранців нові екзамени: протягом двох останніх місяців їхнього депутатства вони повинні проголосувати за відставки генпрокурора, міністра оборони і голови СБУ, також за закони, які обіцяли прийняти ще на початку каденції: про зняття депутатської недоторканості, про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, новий виборчий закон.

Виборчий уже провалили своїм демаршем. Хто це зробив – напишімо кожен для себе їхній поіменний список, добавляючи до нього «демаршників» стосовно й інших названих вище законів та постанов. Виборці повинні знати «народних» героїв, щоб вчинити з ними так, як вчинили з Порошенком.

До речі, якось чув від одного знайомого, мовляв, Петра Порошенка зіпсували великі гроші, тому й не вийшло з нього державного діяча, справді відданого Україні і її народу. Але існує й така мудрість: гроші ніколи не псували людину, цим займається її світогляд, що формує водночас і рівень совісті, або і взагалі її відсутність.

А й справді – з яким світоглядом і з яким рівнем совісті керують «патріотичні» лідери нашою країною? Скажімо, президент Порошенко з ганебним результатом програв вибори, але гордовито заявляє, що залишається у великій політиці і буде робити для народу те, що не зробив за роки президентства.

Лідер фракції «Народний фронт» Максим Бурбак теж гордовито прорік, що в наступному скликанні парламенту відстоюватимуть той курс країни, який відстоювали протягом п’яти останніх років. Цікаво, чи й «куля в лоб» приєднається до цього відстоювання?

У голови парламенту Парубія взагалі войовничий світогляд: полякав Володимира Зеленського запахом підпалених на Майдані шин. До речі, ще в 2015 році він, керівник самооборони Майдану, лякав Росію створенням резервної армії, в складі якої повинна бути й партизанська армія для війни на окупованих територіях. Та про цю ініціативу відразу забув, як одержав високу посаду під куполом.

Ідіотичні світогляди щедро підживлюються історичними фактами, штучно героїзованими. Так, згаданий вище Парубій порівняв ініціативу команди Зеленського стосовно проведення референдуму про примирення з Росією, з діяльністю отамана військ УНР Симона Петлюри, який, мовляв, не пропонував подібного референдуму, а боровся з Росією, воював за Україну.

Питається: і яку Україну відвоював Петлюра? Куди він втік з України? Часом, не долю отамана Петлюри пророкує собі отаман не створеного партизанського війська Парубій?

Про подібних ура-патріотичних керманичів написав відомий публіцист Олександр Прелюк: «Хто б знав, що ти дурень, якби не був відомою людиною».

Боюся, що до такої категорії керманичів можуть потрапити й окремі члени нової президентської команди. Днями на телеекрані почув одного такого претендента – Микиту Потураєва. Він завзято доводив, що всю владу в Україні треба передати молодим менеджерам, які не жили в радянській системі. Аргументував це тим, що в їхній команді є 25-річні, які заробляють мільйони на сучасних технологіях. Тож таким – і зелене світло.

Справді, є країни, які за рахунок «айтішних» технологій піднімають вітчизняну економіку до висот. Але тими країнами управляють аж ніяк не 25-річні. Заява ж Потураєва більше схожа на нову кадрову моду нової президентської команди.

Згадаймо з історії: на початку незалежності була мода на демократів, передусім на тих, хто зазнав гонінь за радянської системи. Хоч хто з них проявив себе ефективним керманичем чи політиком, коли потрапляв у владні кабінети або опинявся в лідерах певної партії? Чи якусь розумну реформу вони запровадили й довели до успішного фіналу?

З обранням президентом Віктора Ющенка зародилася мода на кадри з числа помаранчевих майданівців і «любих друзів». Фінал – всім відомий.

При Вікторі Януковичу до влади прийшли донецькі і молоді казнокради. Завершилося кривавим майданом і черговою грандіозною чисткою кадрів. Багато повторилося з помаранчевої кадрової політики. Цікаво, що як і при Ющенку, швидко показали свою неспроможність ефективно працювати у владі горлаті майданівці і «незрадливі» націоналістичні сили. Скільки їх безславно вилетіло з владних кабінетів – від столиці до райцентрів?

Багато молодих з вулиці прийшло у нинішній парламент. Ну і де бажані результати від їхньої діяльності? І в наше профільне міністерство посадили молоду жіночку. Головне її досягнення – розповідає журналістам, як розвивається аграрна економіка у різних країнах світу.

На фоні цих кадрових мод придивімось до керівників кращих економік світу. Знайдіть там 25-річних. Чи американці дурніші за радника Зеленського Потураєва, що обрали на президента 70-річного Трампа? Німеччиною з 2005 року керує 65-річна Ангела Меркель – до речі, жила при німецькій соціалістичній системі. У Прибалтиці лідери теж з радянської системи.

Дивує й непокоїть мене й те, що молодий Зеленський починає наслідувати й іншу моду – язиколяпну війну Порошенка з Росією. Хто назве мені реальні перемоги на цьому фронті? Натомість і Зеленський недавно просив США посилити санкції проти Росії.

На яких ідіотів розраховане таке прохання? Хто повірити, що керівник наймогутнішої держави тільки те й робить, що чекає на якісь прохання від Порошенка, а тепер від Зеленського. Та він часто не дослухається до своїх союзників по НАТО, коли стає питання про якісь інтереси його держави. Цікаво, а хто просив Трампа запроваджувати економічні санкції проти Китаю, Ірану, Північної Кореї, Венесуели та низки інших країн? Не чув, щоб хтось від влади чи опозиції цих країн піарився на цій темі. Лише українські «вожді» вважають свій народ за круглих дурнів. Хоча Петро Порошенко – не перший, хто гірко прорахувався, думаючи так про «свій народ». Відомий і європейський найсвіжіший досвід: з усіх європейських керманичів найбільше воювала проти Росії, теж здебільшого язиком, прем’єр Великобританії Тереза Мей, але це не допомогло їй втриматися при владі – «зірка» швидко гасне. Бо в цій країні народ цінить реальні справи, а не модні заяви.

Тож хочу нагадати нашому молодому президенту Володимиру Зеленському: на чужих помилках легше вчитися. Якщо він цього не усвідомить, тоді, боюся, довелося українському суспільству знову згадувати Леоніда Глібова: «Нічого Ослові дорікати… Лучче б розуму спитати у того, хто його найняв».

Леонід Яковишин, 

Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля, кандидат економічних наук