В мене часто запитують: заради чого хлопці воюють? Заради чого залишають усе вдома і йдуть в ті кляті донбаські окопи? Хіба країні замало, якщо добре працювати і не бути бидлом?
А в хлопців там, у різних за віком, статками і бажаннями, свої мотивації. Один чоловік, який в перші роки війни отримав важке поранення, був в комі і взагалі сумнівалися, що виживе, каже, що за країну. Так просто, ніби абстрактно і пафосно всі причини звучать по одній: за Батьківщину, за мир у інших містах, за можливе щасливе майбутнє своїх онуків. Але все разом, зізнається, напевно і є причинами, чому не будує зараз разом із дружиною будинок на березі річки, а сидить із хлопцями на лінії зіткнення в Зайцевому.
Зовсім молоді хлопці з Мар'їнки кажуть, що давали присягу захищати свій народ, тому інакше не змогли.
За те, щоб помститися за втрачених друзів, розповідає хлопець з Авдіївки. Вони втрьох потрапили на війну. Зараз він залишився один. Війна забрала двох його друзів. Вони не просто не зійшлися у поглядах, як це тепер часто буває. Вони загинули, так само виборюючи щось своє.
За дівчину хтось воює, щоб вона не бачила розривів мін і артилеріі. За маму, за сина і доньку...
За те, щоб рідне місто, звільнене в 2014 від «ополченців», ніколи більше не відчуло «руского міра». За те, щоб гарний і рідний Донбас позбувся тих, хто скеровує по ньому свої смертоносні машини.
В кожного з них є мотивація. Не за політиків — їм навіть в голову таке не приходить. Не за владу. І не за те, щоб просто вбивати. Вони там аби захистити.
Сподіваюсь що у нас теж достатньо мотивації їх підтримувати! Якщо «Повернись живим» досі існує, значить, є ті, хто з особистих причин таким чином бореться за щось своє і таке наше спільне.
Допомогти боротися можна ось ТУТ.
Здаватися не можна. Ми достатньо сильні, щоб зробити нашу армію непереможною.
Дар'я Бура, фото: Андрій Римарук. Проект "Повернись живим"
