Олігархічні війни. У 2004 році, після підписання закону про розпродаж підприємств, які входили до держхолдингу «Укррудпром», українські олігархи почали ділити між собою ласі шматочки української гірничо-металургійної промисловості.
Найбільше підприємство України з видобутку залізної руди — Криворізький залізорудний комбінат — припало до смаку зятю тодішнього президента Леоніда Кучми – Віктору Пінчуку.
Тоді Пінчук активно скуповував найкращі бізнес-активи і КЗРК не стало виключенням. Пінчук начебто домовився з Коломойським та Боголюбовим, що вони приватизують комбінат у його інтересах.
Проте після уходу з посади президента Кучми, позиції Пінчука послабилися і між олігархами виник конфлікт. КЗРК лишився у власності Коломойського та Боголюбова.
Між Пінчуком та власниками комбінату розпочався судовий процес, але вже у 2016 році олігархи уклали мирову угоду, деталі якої так і лишились би таємницею, якби не документи Paradise papers.
У минулі вихідні світ побачив тисячі конфіденційних документів офшорної компанії Appleby, якою для укладення своїх угод користувались Пінчук з Коломойським та Боголюбовим.
Журналісти зі Слідства.Інфо провели розслідування цієї справи, де розповіли, яким чином олігархи владнали цей конфлікт.
ЕП в свою чергу зібрала відповіді на головні питання щодо судового процесу, який британська преса назвала одним із найдорожчих в історії англійського права.
Що сталося?
Журналісти дізналися, що український олігарх Віктор Пінчук отримав елітну нерухомість у Лондоні від інших українських олігархів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова у якості компенсації за Криворізький залізорудний комбінат.
Що це за нерухомість? Вона коштовна?
Перша будівля, якою Коломойський і його партнер, за даними розслідувачів, розрахувалися з Пінчуком — офісний центр в одній з центральних частин Лондона.
Навпроти будівлі — славетний Гайд-парк, далі розташований Букінгемський палац. Сама будівля має площу в 64 тисячі квадратних футів. ЇЇ вартість на кінець 2015-го року оцінювалася в 75,6 млн фунтів.
Утім, справжнім королівським трофеєм для Пінчука стала друга будівля. Це будинок «Grand Buildings» на Трафальгарській площі. Помпезна споруда, в якій колись розміщувався лондонський «Гранд Отель».
У 1988-му її реконструювали й нині тут — офіси, дорогі ресторани й крамниці. Британська преса писала, що Боголюбов придбав будівлю у 2010 році. Тоді вона обійшлася українському бізнесменові в 173 мільйони фунтів.
За ці роки її ціна суттєво зросла. Торік вартість «Grand Buildings» у фінансових документах офшорного власника Barlaya Limited оцінювалася в 305 млн фунтів.
А в чому суть спору?
Пінчук стверджував, що восени 2004 року він передав групі «Приват» гроші на купівлю у держави великого металургійного підприємства. Але після приватизації комбінату приватівці нібито відмовилися передати йому зазначений пакет акцій.
Коломойський і Боголюбов категорично заперечували — і факт отримання грошей, і будь-які домовленості з Пінчуком про акції підприємства. За їхньою версією, вони домовлялися про «переділ» комбінату не з Пінчуком, а з Ринатом Ахметовим.
Претензії Пінчука вони пояснювали його переконанням, що власники комбінату повинні розплатитися з ним — як з зятем президента — за підпис Кучми під законом про приватизацію в 2004 році.
Навколо чого розгорілася суперечка?
Суперечка між олігархами розгорілася навколо найбільшого в Україні підприємства з видобутку залізної руди — Криворізького залізорудного комбінату (КЗРК).
До 2004 року комбінат входив до складу державного підприємства Укррудпром. В результаті приватизації в серпні 2004 року КЗРК був проданий компанії «Солайм», що входить в так звану групу «Приват» Коломойського і Боголюбова.
На сьогоднішній день комбінат належить кіпрській компанії Starmill Limited, якою на партнерських засадах керують група Рината Ахметов та Ігор Коломойський.
У річному звіті товариства зафіксовано, що минулого року комбінат приніс власникам 1,1 мільярда гривень прибутку. І це лише офіційна цифра. Реальний прибуток може бути набагато більшим.
Чого хотів Пінчук?
Пінчук стверджував, що в серпні 2004 року Коломойський і Боголюбов купили КЗРК не для себе, а в його, Пінчука, інтересах.
За його словами, за місяць до приватизації він бачився з «приватівцями» і домовився з ними, що покриє витрати на купівлю комбінату, а після аукціону Коломойський і Боголюбов передадуть КЗРК йому у власність.
Далі, зазначав Пінчук, Коломойський і Боголюбов дійсно купили КЗРК, і спочатку навіть призначили його людей до керівництва комбінату. Однак в результаті акції комбінату так і залишилися у володінні групи «Приват».
Потім конфлікт вже вийшов за межі двох сторін. Згідно з позовом Пінчука, в липні 2007 року Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов продали 50% своїх акцій в КЗРК Ринату Ахметову.
А що відповів Коломойський?
Лідери групи «Приват» заперечували практично всі ключові тези позову Пінчука.
На відміну від Пінчука, який спирався на ділову сторону питання, Коломойський і Боголюбов описували також політичний аспект подій, про які йде мова в позові.
Зокрема вони стверджують, що Пінчук мав значний вплив на органи влади завдяки шлюбу з дочкою президента Леоніда Кучми.
Як приклад використання Пінчуком свого впливу на органи держвлади Коломойський наводить ситуацію навколо компанії Укрнафта, контрольний пакет акцій якої належав державі.
За словами Коломойського, в 2002 році Пінчук запропонував йому і Боголюбову укласти угоду: Пінчук допомагає призначити в керівні органи потрібних «приватівцям» людей, в обмін на що Коломойський і Боголюбов віддають йому половину прибутку Уркнафти і щомісяця перераховують 5 млн доларів в «спеціальний фонд».
При цьому Коломойський стверджує, що Пінчук не приховував, що цей фонд формувався для виборчої кампанії Леоніда Кучми, який готувався до чергового терміну свого президентства. За словами Коломойського, в цілому вони перерахували в цю виборчу касу 100 млн доларів.
При цьому Коломойський категорично заперечує будь-які домовленості про покупку акцій КЗРК на користь Пінчука.
Чому сторони вирішили укласти мирову?
З’ясовуючи стосунки в лондонському суді, Пінчук і представники групи Приват розкрили чимало приголомшливих таємниць, про які до цього знали дуже в обмежених колах і які могли мати негативні наслідки для обох сторін.
Зокрема, під час першого засідання, яке відбулося ще у грудні 2015 року, юристи Пінчука звинуватили Коломойського в причетності до вбивств та побиттів.
Як стверджував адвокат Пінчука Сергій Карпенко, Коломойський погрожував йому на зустрічі в 2003 році, а через чотири дні був жорстоко побитий його помічник. Ще через місяць напали вже на самого Карпенка – він чудом вижив після нападу на нього з молотками, залізними прутами і ножами.
Юристи Пінчука стверджували, що нападники пов'язані з особистим охоронцем Коломойського Сергієм Нікітіним.
30 серпня 2003 року Нікітін був знайдений мертвим у річці в Дніпропетровську. Пізніше знайшли і тіло нападника на Карпенка і його помічника.
Юристи Пінчука стверджували, що у них є запис розмови, в якій екс-генпрокурор Святослав Піскун зізнається в тому, що йому обіцяли гроші від Коломойського в обмін на закриття розслідування про його ймовірну роль в історії з вбивством.
При цьому адвокати упевнені, що це має пряме відношення до справи про Криворізький залізорудний комбінат.
Сам Коломойський заперечував причетність до незаконної діяльності.
Він в свою чергу звинувачував Пінчука та його тестя у вимаганні хабарів, про що йшлося раніше.
Спецкомісія Верховної Ради з питань приватизації навіть звернулася до Генпрокуратури з проханням розслідувати заяви Коломойського про хабарі за «Укрнафту», однак наразі жодних новин стосовно цього питання нема.
А для чого використовувася офшор, щоб не платити податки?
Для того, щоб розрахуватись за КЗРК, Коломойський і Боголюбов запропонували віддати кошти Пінчуку через офшорні рахунки, зареєстровані на Острові Мен. Це дозволяло перерахувати гроші за КЗРК без сплати податків в Україні.
Для цього юристи Пінчука з лондонської фірми Hogan Lovells звернулись до офшорної компанії Appleby для здійснення цих фінансових операцій. Проте, як стало зрозуміло пізніше, олігархи домовились розрахуватись елітною нерухомістю у центрі Лондона.
При цьому обидві сторони відмовилися розповісти, чи були предметом мирової угоди інші умови, крім передачі елітної нерухомості.
Дві будівлі були зареєстровані на офшорні компанії з Острову Мен — це створено для того, щоб приховати ім’я реального власника цих підприємств. Потім був створений траст на Острові Джерсі, до якого у підпорядкування увійшли ці дві компанії.
Траст (або довірча власність) передбачають, що майно, яке належить першопочатковому власнику, передається в розпорядження довірчого власника, але прибуток з цього отримують бенефіціари власності.
Власник трасту, Пінчук, отримав контроль над компаніями та управлінням ними. Така складна система була необхідна для того, щоб приховати кінцевих власників цих будівель та уникнути податку на прибуток від придбання нерухомості.
Микола Топалов, Яніна Корнієнко
