20 січня 1736 року пішла з життя Мотря Кочубей — хрещениця й кохана гетьмана Івана Мазепи.
Є різні версії життєвого шляху Мотрі Кочубей після її стосунків із гетьманом Іваном Мазепою.
Через принципову позицію батьків вона не змогла стати гетьманшею. Кочубеї вважали, що одружуватися з хрещеницею — то великий гріх.
Що ж сталося з нею після пристрасного кохання до 65-річного керманича України?
Відомий український історик Наталя Яковенко стверджує, що «у 1707 р., віддавши доньку за одного з козацьких старшин Чуйкевича (згодом Мотря разом із чоловіком буде заслана до Сибіру, а після повернення пострижеться у черниці), Кочубей послав цареві донос» (Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — Київ, 2005. — С. 403).
Цю версію підтримала й російська дослідниця історії України Тетяна Таїрова-Яковлева: «Роман с Мотрей почему-то, как аксиома, считается преддверием и причиной доноса Кочубея. Между тем эти события разделяло более двух с половиной лет, весьма драматичных для судеб Украины и России. Мотря за это время успела выйти замуж за близкого Мазепе человека — генерального судью Василия Чуйкевича. Он был не просто старшиной, но бывшим дворским Ивана Степановича, возведенным им сперва в звание регента генеральной войсковой канцелярии, а потом уже генерального судьи. Кстати, Чуйкевич не покинет гетьмана вплоть до Полтавской битвы. Так что причиной казни своего отца Мотря ни в коем случае не была. И разум от горя она не теряла, но наоборот — разделила судьбу своего мужа и была отправлена Петром в 1710 году в Сибирь (несмотря на «реабилитацию» своего отца), где, по-видимому, и умерла» (Мазепа. — Москва, 2007. — С. 165).
Але чи справді Василь Чуйкевич одружився з Мотрею? Адже йому в 1707 році було не менш як 65 років...
Генеральний суддя Василь Чуйкевич перебував в оточенні І. Мазепи під час розвитку антимосковського повстання аж до тієї хвилини, коли опір уже не мав жодного сенсу.
Після Полтавського бою він разом з багатьма старшинами здався переможцям. На допиті старшина виправдовувався тим, що І. Мазепа наказав за ним наглядати і «имел на него (Чуйкевича) всегда суспицыю за сватов его покойного Кочубея и за миргородского полковника, о чем часто и словами ему напоминал, и бунтовщиком против себя называл».
У цьому зізнанні важлива така подробиця: генеральний суддя називає покійного Кочубея сватом, а не тестем. Отже, не Василь Чуйкевич, а його син був одружений з Мотрею. Хто ж він такий?
Як свідчать документи, Василь Чуйкевич у 1707 році одружив свого сина Семена Чуйкевича з однією з дочок Кочубеїв. У «Родоводі дворян Чуйкевичів» зазначається, що це була Мотря, хрещениця Мазепи.
У 1707 році «дочери меньшой», яку В. Кочубей, як зазначається у його доносі, «выдал за Чюйкевича», дав посаг 1000 золотих, да зятю... 1000 ефимков, 1500 червоных, серебра с 40 гривен в разных вещах». У 1744 році Семену Васильовичу Чуйкевичу було, за його словами, більш як 70 років, а отже, у 1707 році він мав десь 35—37 років. Імовірно, що в такому віці він одружувався вже вдруге.
Відчуваючи, що втрачає кохану, розлючений Мазепа в передостанньому листі прямо погрожує своїм ворогам жорстоко помститися. І все ж таки крізь біль і гнів проривається справжнє почуття — гетьман щиро заздрить власним листам, яких торкаються руки коханої, і пристрасно мріє про зустріч із нею.
«Моя сердечно коханая, наймилішая, найлюб’язніша Мотрононько! Вперед смерті на себе сподівався, ніж такої в серці Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу; спомни на свої рученьки, котрії мені не наоднократ давала, що (хоч будеш за мною, хоч не будеш) до смерті любити обіцяла. Спомни на останок люб’язну нашу бесіду, коли ти бувала в мене в покої: нехай Бог неправдивого карає, а я —хоч любиш, хоч не любиш мене — до смерті тебе, згідно слова свого, любити і сердечно кохати не перестану, на злість моїм ворогам. Прошу і вельми, моє серденько, в будь-який спосіб побачся зі мною; що маю з Вашою милістю далі чинити, бо вже більш не буду ворогам своїм терпіти, конечно відомсту учиню, а яку, сама побачиш. Щасливші мої листи, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої біднії очі, бо тебе не оглядають».
Зустріч не відбулася, але Іван Мазепа таки помстився своїм ворогам, тим, хто став на заваді його щастю. Звинувативши у зраді, він скарав на смерть батька Мотрі — генерального суддю Василя Кочубея, а матір її довгий час протримав під вартою. Його кохання вмирало теж, важко і повільно, наче людина. Останнє кохання, світле й трагічне. Анатолій КОТОВ, історик
Іван Мазепа неохоче погоджується на весілля дочки Кочубея із Семеном Чуйкевичем, навіть дав пораду генеральному судді зачекати: «Як будем з Ляхами в едности, тогда знайдется твоей дочкі жених з тоей стороны Лядское знатний який шляхтич, который твоей фортуні доброю будет подпорою».
Кочубей і Чуйкевич на другий день після цієї розмови, 18 травня 1707 року, спішно повінчали дітей.
Новий обранець Мотрі на час одруження не мав впливового уряду, але добре знався на літературі, володів кількома мовами. Він був високоосвіченою людиною свого часу.
Семен Чуйкевич управляв із 1728 року разом зі Степаном Тарновським генеральною канцелярією, був призначений у числі «искусных и знатных персон» для перекладу «правных книг».
У 1730 році згідно з вибором старшин Ніжинського полку він стає полковим суддею.
Пізніше один із нащадків Кочубеїв у виданих записках (Семейная хроника. Записки Аркадия Васильевича Кочубея. 1790—1873. — Спб., 1890) писав, що Мотря «зовсім не збожеволіла від кохання до старого Мазепи, а навпаки — вийшла заміж за полковника Чуйкевича».
Хоча тут і сплутано посади полковника і полкового судді, все-таки вірно передано її подальший вибір. Чи щасливим було сімейне життя Чуйкевичів, не знаємо. Очевидно, ні.
З 1733 по 1736 рік ігуменею Ніжинського жіночого монастиря була Меланія (черниці змінювали світські імена. — Авт.) Чуйкевичева, яка після тяжкої хвороби померла 20 січня 1736 року. Дуже вірогідно, що це була Мотря.
У 1738 році Семен Чуйкевич одружується (здається, втретє) з удовою роменського міщанина Христиною.
Активна участь генерального судді В. Чуйкевича у збройному протистоянні проти Московії все-таки не залишилась непоміченою. В. Чуйкевича не амністували. Разом з іншими мазепинцями він потрапив до Сибіру, де постригся у ченці.
Сергій ПАВЛЕНКО, журналіст, історик, м.Чернігів
