Якщо це не твоя війна – це не твоя країна. Захист країни – не право, а обов’язок, записаний у Конституції.
Українські депутати вже кілька місяців вносять правки до нового законопроекту про мобілізацію, який надійшов від уряду. Зокрема, у парламенті обговорюють, чи запроваджувати заходи обмеження для тих, хто ухиляється від мобілізації. І поки державні діячі грають у політичні ігрища з цим законопроектом, а військовозобов’язані чоловіки через різноманітні корупційні схеми тікають за кордон, аби не потрапити до війська, диктатор на росії вже підписав указ про мобілізацію 300 тисяч нових «голів» для війни в Україні.
Країна-агресорка вже давно стала на військові рейки і готова тисячами відправляти своїх солдат, аби захоплювати наші території. І щоб мати змогу відбити цю орду й дати перепочити тим нашим воїнам, які з 2022, а дехто і з 2014 року воюють в окопах, нам потрібна мобілізація. Проте наразі тенденція така, що все частіше чоловіки шукають «лазівки», як не потрапити до війська. Мотивують це стандартними фразами: «Нехай йдуть діти депутатів, потім я піду», «Я не народжений для війни», «Я не вмію воювати». От тільки як бути тим тисячам хлопців і дівчат, які так само не народжені для війни, але стали на захист країни? Хто їх поміняє?
Дані щорічного моніторингу громадської думки, який проводив Інститут соціальної та політичної психології НАПН України спільно з Асоціацією політичних психологів України 1-15 березня 2024 року, показали, що суспільне ставлення до мобілізації нині вкрай суперечливе. З одного боку, більше ніж половина респондентів (53,9%) згодні з твердженням: «Тих, хто ухиляється від мобілізації, можна зрозуміти – ніхто не хоче помирати». Не згодні з цим лише 17,2%, і ще близько 29% не мають чіткої відповіді. Найбільшу лояльність у цьому питанні готові проявити жителі південних областей, серед яких понад 70% вважають, що охочих ухилитися від мобілізації можна зрозуміти.
Водночас, фіксують соціологи, «понад 43% респондентів відчувають сором за чоловіків, які ховаються від мобілізації (серед жителів півдня таких респондентів майже 50%)».
«Суперечливе ставлення до мобілізації, що може проявлятися і на рівні суспільної свідомості, й у свідомості окремих громадян, є вагомим викликом для воєнно-політичного керівництва держави та потребуватиме застосування психологічно обґрунтованих заходів для ефективного забезпечення мобілізації», – вважає доктор політехнічних наук, старша дослідниця, президентка Асоціації політичних психологів України Ірина Губеладзе.
«Ухилянти» грають на руку ворогу
«В той час, коли депутати Верховної Ради ламають списи довкола закону про мобілізацію, бо вже дуже надовго цей процес затягнувся, ворог не дрімає, а дуже активно працює, – говорить військовий ЗСУ, учасник АТО, оборони Чернігова, Бахмута і Харківщини Валентин Буряченко. – Не лише на полі бою, але й на інформаційному поприщі. І не без допомоги нашого населення, яке, того не усвідомлюючи, може грати на руку ворожій пропаганді. Сьогодні завдання ворога одне: зірвати хід нашої мобілізації. І дуже прикро, що саме в цей час воду на млин ворога ллють як самі ухилянти, так і псевдоексперти і псевдоблогери, яких останнім часом з’явилося дуже багато. Вони подають мобілізацію в дуже провокаційних відео, що ми бачимо в соціальних мережах. І, як правило, ці уривки просто вирвані з контексту. Сьогодні переважна більшість працівників територіальних центрів комплектування – це військові, які пройшли пекло війни і за станом здоров’я були переведені на роботу в ТЦК. І коли цих хлопців, працівників військкомату, недоблогери починають виводити на конфлікт, на емоції, щоб людина зірвалася, наприклад, питаннями «де служив» і все таке, звісно, інколи буває дуже важко втриматися. Бувають навіть скандальні випадки. Як от нещодавно на Буковині двоє недочоловіків з сокирами напали на працівників ТЦК. Причому, за інформацією місцевої поліції, ці двоє самі приїхали під блокпост і спровокували конфлікт. Звісно, відео залили в Інтернет. І найбільше раділи такому у ворожих соцмережах».
Хтось сьогодні грішить на працівників ТЦК, забуваючи, що в лютому-березні 2022 року, наприклад, роти охорони чернігівських (обласного,міського, районного - Авт.) ТЦК героїчно тримали оборону на позиціях біля пішохідного й автомобільного мостів, на вже легендарній позиції «Клєвєр» на ЗАЗі та інших гарячих точках. Чимало бійців і офіцерів отримали поранення, деякі пожертвували своїм життям. Працівники центрів комплектування сьогодні не лише роздають повістки, але й виконують бойові завдання та збивають «Шахеди» в складі мобільних вогневих груп протиповітряної оборони.
Потрібно насамперед пам’ятати: чим гірше ставлення до працівників ТЦК, тим краще від цього нашим ворогам. Саме так працює вороже ІПСО: на негативних емоціях людей, на паніці, на «все пропало».
«Треба сказати, що на певному етапі в дечому ворог досяг мети, бо для певної частини суспільства зараз головний ворог – не окупанти, які вбивають, грабують, ґвалтують, знищують цілі села і міста, а працівники ТЦК, – говорить військовий. – Деякі компрометуючі відео знімають наші, українці, чим дискредитують працівників ТЦК, але є і багато ворожих відео, які, на жаль, наше населення сприймає як правду. І яскравий приклад – відео і фото, яке шириться телеграм-каналами і соцмережами, де нібито працівники ТЦК ходять по квартирах у масках і зі зброєю. А головним доказом є шеврони у них на рукавах із написом «Працює ТЦК», і саме на них акцентується увага. Це дешеве ІПСО підхопили і розкручують самі ж українці, не задумуючись, чи правдиве воно. Але це свідомий фейк ворога! Його мета – нав’язати думку нашому народу, що їхній головний ворог – не кацапська орда, а місцеві воєнкоми.
Коли люди бачать такі відео, мають пам’ятати, що, по-перше, у ТЦК є встановлений шеврон, по-друге, вони ніколи не працюють у балаклавах. Саму ж зйомку можна зробити на території росії, а потім запустити це відео в український інфопростір. А вже тут ухилянти, ждуни, колобаранти радо допоможуть його поширити».
Чому одні воюють, а інші не вміють?
Дуже часто ми чуємо такі фрази: «А за що воювати?», «Я не вмію воювати», «Нехай інші воюють» або «Я не народжений для війни». От тут відразу виникає питання у тисяч тих, хто зараз боронить країну, простих хлопців та дівчат, які теж не народжені для війни, які також не вміли воювати, проте вони знають, задля чого стали до строю, задля кого і за яку країну.
До того ж багато військових – з перших днів війни на передових позиціях, вони втомлені і також хочуть проводити час із сім’єю, а не сидіти в окопах. І відпочити вони не можуть, бо немає кому їх поміняти. Хто буде заміняти бійців на фронті, якщо не буде мобілізації? Адже щоб їм піти на відпочинок, потрібно не лише набрати заміну, а ще й підготувати її. Або звичайне діло на війні – поранення: якщо легке, то боєць вибуває на тиждень, а буває складне, коли на відновлення йому і місяці знадобляться. А в цей час його роботу комусь потрібно виконувати, комусь потрібно прикривати побратимів, відбивати ворожі атаки, стримувати окупантів та звільняти наші території.
«Сьогодні захист Вітчизни – не право, а обов’язок, записаний у Конституції. І дуже прикро, що деякі депутати Верховної Ради, які до закону про мобілізацію дали понад 4 тисячі правок, грають в популізм, відстоюють права ухилянтів, а не права військових, – говорить захисник. – Чи вони думають: хай ті, хто пішли захищати країну, нехай і захищають, поки не закінчаться. Нам всім треба розуміти, що ця війна – не на життя, а на смерть. Коли прийде окупант у твою хату, то ти самотужки не зможеш дати йому відсіч. І лишається два шляхи: або вимушено стати колаборантом, або примусово бути мобілізованим до ворожої армії. Опір такому ворогу можна чинити тільки організовано, і більше ніяк! Війна ж почалася в 2014 році, але більшість усвідомили це лише тоді, коли вона постукала в хату безпосередньо – в лютому 2022 року. Тоді казали чоловікам: готуйтеся до служби у війську, хто розумів – готувався, хто ні – ті ховаються. Тому хочеться сказати ухилянтам: не треба боятися захищати свою країну, свою сім’ю. Зараз система рекрутингу активно почала працювати, можна вибрати бригаду, спеціальність, було б бажання. А якщо шукати причину, аби не йти – то вже інше питання».
Телеграм-канали – найбільший розплідник російського ІПСО
Українське суспільство пройшло багато етапів після початку повномасштабного російського вторгнення: від «2-3 тижні» до «всюди зрада». Безумовно, що настрої в суспільстві випливають з ходу воєнних дій. Не всі усвідомлюють масштаби та інструменти, які використовує рф для перемоги у інформаційній складовій війни. Не всі бачать реальну загрозу у звичних відео улюблених блогерів. Сьогодні російська ІПСО направлена на те, щоб дискредитувати працівників ТЦК.
Серед чернігівців побутує чимало міфів, пов'язаних з ТЦК. Часто дезінформацію розповсюджують російські спецслужби, які використовують антимобілізаційні наративи й відео, щоб посилювати напругу у суспільстві. І всю цю інформацію вони розповсюджують через Telegram-канали, блоги в Instagram, YouTube, TikTok, Twitter.
«Деякі інформаційні ресурси, ганяючись за сенсаційними новинами, часто подають недостовірну або неточну інформацію, самі грають на руку ворога, – говорить військовий. – Наприклад, нещодавній випадок затримання колишнього голови ВЛК. Деякі телеграм-канали подали інформацію, що проводиться обшук в одному з військкоматів. І вже у людей відразу складається негативне враження щодо ТЦК. Насправді ж обшук був у колишнього голови ВЛК, який давно не має жодного відношення до військкомату. Та в суспільство пішов меседж про продажні ВЛК і ТЦК. І таких прикладів чимало, коли подається недостовірна, перекручена або ж неповна інформація про працівників ТЦК».
Треба пам’ятати, що отримання повістки не означає, що на наступний день вас відправлять штурмувати ворожі позиції. Повістка, видана Територіальним центром комплектування та соціальної підтримки – це передусім виклик до ТЦК для уточнення даних про людину. Її основна мета полягає в тому, щоб люди прийшли й оновили свою особисту інформацію. Вже неодноразово ТЦК зверталося з проханням: прийдіть самі і поновіть свої дані. Адже за Конституцією та Законом України це мали б зробити в перші дні повномасштабного вторгнення всі українці, які підлягають мобілізації.
Марія Пучинець
