Як має виглядати сучасна енциклопедія? Відповідь на це питання шукали учасники круглого столу «Сучасна енциклопедія: наука, лікнеп, пропаганда?», що відбувся 5 вересня у київському Музеї самвидаву Видавництва «Смолоскип».
Захід зібрав редакторів українських енциклопедичних видань, модераторів і дописувачів Вікіпедії, вчених, а також співробітників Українського інституту національної пам’яті. Завдяки демократичному і діловому підходу ініціаторів з громадської організації «Вікімедіа Україна», круглий стіл виглядав як робоча нарада, де вирішували практичні питання, а не мірялися заслугами у галузі. «Смолоскип» створив для учасників комфортну, майже домашню, атмосферу, яка тривала протягом усіх п’яти годин обговорення.
Директор «Смолоскипу» Ростислав СЕМКІВ поділився з присутніми досвідом створення енциклопедичного довідника «Рух опору в Україні: 1960—1990». До речі, кожен із учасників круглого столу отримав це видання у подарунок. Пан Ростислав висловив побажання до присутніх вікіпедистів про необхідність створення якісного методичного матеріалу на тему: «як почати писати статтю до Вікіпедії». Таку «інструкцію» треба максимально поширити серед цільової аудиторії. Практикум з написання вікіпедійної статті можна навіть запровадити до навчальних курсів у вишах. На думку редактора веб-сайту «Мислене древо» науковця Миколи ЖАРКИХ, окремі структурні підрозділи з роботи із Вікіпедією необхідно створювати при академічних установах.
Світлана МОРМЕЛЬ, відповідальний секретар Головної редакційної колегії Великої української енциклопедії, почала виступ з короткого історичного екскурсу на тему еволюції концепції енциклопедії, починаючи від античності до д'Аламбера, Дідро і до наших днів. Сучасна енциклопедія – це не підручник і не сума всіх знань, як було колись. Тепер це представлення наукової картини світу певного суспільства. Так само, як відрізняються інтереси та досвід різних народів, відмінними є національні енциклопедії. Отже, не можна просто взяти і перекласти українською мовою «Британіку». Необхідно творити власну систему знань, яка буде представляти український погляд на світ. Це стосується, в першу чергу, загальних енциклопедій, таких як «Енциклопедія Сучасної України» або «Велика українська енциклопедія». У добу швидкого поширення доступної інформації загальні енциклопедії вже не можуть слугувати джерелом знань, натомість вони повинні бути своєрідними національними деклараціями про власну картину світу.
Редактор «Енциклопедії історії України» Дмитро ВОРТМАН звернув увагу на проблеми, пов’язані зі створенням друкованих енциклопедій. Це і нерозуміння редакцією алгоритму роботи над виданням, і відсутність методичних рекомендацій із написання статей для авторів. Не кожен хороший вчений здатен написати якісну енциклопедичну статтю. Як правило, вдалі автори – це викладачі вишів. Присутні погодились із думкою, що в сучасній Україні була втрачена школа редакторів «Української радянської енциклопедії», сформована на тривалому досвіді спроб і помилок. Автори, яким доводилося співпрацювати із енциклопедичними виданнями в РФ, відзначили, що російські енциклопедисти зберегли високий фаховий рівень.
Далі учасники круглого столу зосередились на обговоренні електронних енциклопедій. Дописувач українського розділу Вікіпедії Павло ЛАКІЙЧУК звернув увагу присутніх на абсолютно різні визначення поняття «Громадянська війна у Росії» в різних мовних версіях цього порталу. Тему розвинув співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло ПОДОБЄД. На його думку, Вікіпедія слугує інструментом збереження не лише власної картини світу, але й національної мови. Це особливо важливо для національних спільнот, які тривалий час зазнавали тиску мовної асиміляції: кримських татар, білорусів і, звісно, українців. Подобєд проілюстрував на прикладах кілька проблем, з якими доводиться мати справу дописувачам Вікіпедії. Оскільки над статтями працюють різні автори, тексти часто виходять внутрішньо суперечливими як за фактажем, так і концептуально. Нерідко якісно виписані статті псують своїми правками дилетанти. Ще однією проблемою є видалення редакторами статей, які, на їх суб’єктивний погляд, не відповідають критеріям «енциклопедичної значущості».
На думку співробітника Українського інституту національної пам’яті Сергія ГРОМЕНКА, щоб уникнути зазначених проблем, необхідно паралельно до Вікіпедії розвивати спеціалізовані електронні енциклопедії, такі як «Кримологія». Натомість дописувач Вікіпедії Олександр СЕРЕДА заперечив висловлені під час обговорення претензії до Вікіпедії. Він зазначив, що Вікіпедія – не є енциклопедією, в строгому розумінні цього поняття. Це радше експеримент з вільного поширення анонімних знань, і не вірно ставити до нього завищені вимоги. Ще один співробітник Українського інституту національної пам’яті, Максим МАЙОРОВ, виніс на обговорення питання: чому пересічна українська стаття Вікіпедії гірша за російську. Учасники круглого столу зійшлися на думці, що причина такого стану речей полягає у більшій кількості редакторів та аудиторії дописувачів російською мовою. Крім того, російський розділ Вікіпедії наповнюють також російськомовні представники інших народів, які привносять свої унікальні знання. У той час, український розділ тримається виключно на носіях української мови в Україні. Чим більше поширення певної мови у світі, тим кращі шанси у відповідного мовного розділу Вікіпедії.
Від загальних тем, учасники круглого столу перейшли до конкретної: чи існує сучасна українська військова термінологія? Своє бачення виклав доцент Києво-Могилянської академії Костянтин ГЛОМОЗДА. Проблема з термінологією виникає вже під час необхідності вибору прикметника: військовий чи воєнний? Плутанина проявляється не лише в академічних дискусіях, але й у назвах нормативних документів, наприклад, у паспорті спеціальності 20.02.22 – «Військова історія». Головне для військової (та й будь-якої іншої) термінології – це наявність системи, яка передбачає узгодженість і, де треба, наявність вільних «гнізд», які заповнюються за мірою необхідності. Терміни мають бути пов’язані з реальними речами та явищами. Замінювати термін новим варто лише тоді, коли новий має очевидну перевагу. Військово-воєнна термінологія в Європі зазнала кількох хвиль масових запозичень, що призвело до її інтернаціоналізації та загальної структурованості. В Україні традиція військової організації була перервана. Протягом ХХ століття відбувалися точкові запозичення термінів (кріс, чота, прапор, фана), які не творили собою узгодженої системи. Ця проблема залишилася актуальною і для сучасних Збройних Сил. Замість творення узгодженої системи термінів, сумісних із закордонними аналогами, українці схильні рухатися у напрямку архаїзації термінології, ніби намагаючись надолужити втрачене. Із власного досвіду служби у Збройних Силах України, Павло Лакійчук підтвердив, що процес вироблення військової термінології пробуксовує через неповороткість бюрократичної машини.
За підсумком круглого столу учасники відзначили необхідність фахового підходу до створення енциклопедій та розробки спеціальної термінології. Енциклопедичне видання має являти з себе не просто масив інформації, а систему узгоджених між собою знань, вираження позиції суспільства, його картини світу. Вікіпедію набагато важче привести у відповідність до цього ідеалу. Натомість, важливою її функцією є збереження знань національними мовами народів, яким загрожує асиміляція. Приведення військової термінології у відповідність до національних історичних традицій важливе, але передусім має зберігатися її узгодженість та практичність. Присутні висловили сподівання на продовження зустрічей у майбутньому, можливо, у форматі клубу енциклопедистів.
Український інститут національної пам’яті
