Інформаційні технології дедалі частіше стають потужною онлайн-зброєю.
Нині багато хто з нас легко переносить частину свого життя у Facebook, Twitter, Instagram тощо. Але наскільки це безпечно? Про вразливості сучасної інтернет-спільноти, ведення онлайн-війн кореспондентові «Народної армії» розповів Олександр Курбан, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, керуючий партнер однієї з PR-агенцій, експерт зі стратегічних комунікацій.
— Пане Олександре, інформаційні операції в соцмережах можуть мати надзвичайно високий ефект, і такі приклади є. На яких технологіях вони базуються?
— Спеціалісти застосовують соціальний медіа-маркетинг або SMM, SEO — технології оптимізації сайтів, медіа-віруси, таргетинг та інші технології. Наприклад, OSINT (Open Source Intelligence — розвідка на основі відкритих джерел) допомагає збирати дані про дії та розташування противника у відкритих джерелах. Є такий принцип: 70–80% необхідної інформації можна спокійно знайти саме там. Так ось, у соціальних онлайн-мережах обсяг такої інформації зростає до 90%.
Інша технологія — HUMINT (HUMan INTelligence), орієнтована на формування мережі інформаторів, які на регулярній основі надають актуальну інформацію про події, що відбуваються в певних географічних або мережевих просторах. Це здійснюється як за згодою, так і просто шляхом відстеження активності певних акаунтів. У Російській Федерації, наприклад, таку роботу контролюють і систематично проводять спецслужби, а в Україні це переважно волонтерські проекти.
Активісти українського проекту InformNapalm за допомогою цих технологій збирають інформацію про розташування та дії російських окупаційних військ і сепаратистських сил. Неодноразово українські хакери здійснювали й наступальні інформаційні операції: зламували електронні поштові скриньки, сервери бойовиків та установ псевдореспублік «Л/ДНР».
Волонтери «Інформспротиву», крім іншого, також здійснюють «розвідку» на прилеглих російських територіях, надаючи інформацію про райони скупчення та шляхи проникнення в Україну живої сили й техніки противника.
Згадаймо британський проект Bellingcat, який заснував Еліот Гіґґінс. Він став добре відомим завдяки досконалому розслідуванню катастрофи малайзійського «Боїнга» над окупованою частиною Донеччини. Проект аналізує тексти, фото- й відеоматеріали, визначає їхню достовірність, походження та надає широким колам громадськості відповідні висновки.
Інші проекти збирають у соціальних мережах інформацію про прямих або опосередкованих учасників бойових дій на Донбасі. Наприклад, сайт «Миротворець» збирає відомості про антиукраїнську діяльність поплічників «Л/ДНР», про канали постачання зброї, фінансів тощо.
27 листопада 2015 року 16-річний школяр Сашко з Донецька, який виїхав з окупованої території, запустив проект «Армия Новороссии». Захисникам «русского міра» було запропоновано зареєструватися для «надання гуманітарної, медичної та матеріальної допомоги». Уже через 40 хвилин після початку роботи сайту свої дані там залишили десятки бойовиків. Кілька місяців вони активно залишали там інформацію про себе. Таким чином хлопчина зібрав відомості про 2027 терористів, перш ніж його виявили. Згодом ці дані було передано нашим спецслужбам.
— Інтернет-технології породили безліч дивних створінь: кротів, тролів, ботів…
— А ще кракерів, фоловерів, серферів, ельфів та інших віртуальних істот, які існують у вигляді окремих акаунтів і «мешкають» у групах, пабліках, на мережевих сторінках та в коментарях.
Боти — це специфічні комп’ютерні програми, які використовують у соціальних онлайн-мережах для «прокачування», наповнення інформацією та поповнення списку френдів, акаунтів тролів. Вони допомагають здійснювати потужні вкидання інформації у вигляді чуток, дезінформації та інших шкідливих видів контенту. Вада ботів — шаблонність дій і фраз. Поки що жодна програма не змогла подолати так званий тест Алана Тьюрінга, який визначає, із чим ми маємо справу.
Тролі — люди, що самі ведуть акаунти, пишуть пости, розміщують фото, картинки, відео, беруть участь у дискусіях. Один професійний троль може вести 30–40 акаунтів. А маючи на одному акаунті 300–500 френдів, можна дістати доступ до 9–20 тис. інших користувачів. За нашими попередніми підрахунками, сьогодні проти нас із російського боку працює близько 5 тис. професійних тролів. Гіпотетично вони можуть забезпечити «враження» 36–100 млн користувачів.
Хрестоматійним прикладом роботи троля вже стала медіа-імперія псевдоукраїнського патріота «Степана Мазури» 2015 року. Під цим ніком ховався російський інформаційний диверсант Сергій Жук. Цей персонаж створив потужну мережеву структуру з найпопулярніших в Україні соціальних мереж, форумів, блогів, прив’язався до провідних порталів та активно розкручував ідею третього Майдану. «Степана Мазуру» виявили легко, за ІР-адресою. Та він особливо й не ховався, діючи з Москви.
Важливе значення мають також авторитетні й широковідомі блогери, слову яких зазвичай довіряє багато людей. Їхні пости поширюються одразу за принципами вірусного контенту.
— Як можна визначити троля?
— В українському інформаційному просторі такі персонажі дуже галасливі, вони багато й активно постять на своїх акаунтах патріотичні гасла, картинки та ролики. Пишуть про зраду, про «все пропало», закликають до хрестового походу, нового Майдану. Головне їхнє завдання — викликати емоції, вивести опонента з рівноваги, залякати, роздратувати, накрутити. Вони не цураються ненормативної лексики. Часто мають неприродні ніки та аватарки, наприклад, «Іван Козак» або «Бендеровець», у них майже немає персональних фотоальбомів, вони закривають свої профілі від сторонніх, і взагалі важко зрозуміти: це чоловік чи жінка. Реєструються вони тільки в тематичних групах, пов’язаних із цільовим поширенням контенту. Вони цікавляться тільки політикою, їхні пости мають вузьке тематичне спрямування. Їм «болить» лише Україна, вони «люто ненавидять» ворогів.
Пригадаймо, як на багатьох російських ресурсах з’явилося фото й пронизлива інформація про те, як два чоловіки нібито під час «обстрілів із боку ЗСУ» закрили своїми тілами маленького хлопчика. У мережах це фото поширювали численні тролі за ознаками вірусного контенту. Викрити підробку допоміг знайомий ізраїльський журналіст Шимон Бриман, який надіслав мені першу версію цього фото, повідомивши, що ця подія сталася в Ізраїлі під час ракетного обстрілу з боку арабських терористів.
— Яку, на ваш погляд, небезпеку несуть інформаційні операції в соціальних мережах, зокрема, для військовослужбовців?
— Уявіть таку ситуацію. Ви перебуваєте на бойовому чергуванні, на опорному пункті тощо, а перед цим начиталися в соцмережах усіляких «жахів» та ще поспілкувалися з якимись псевдопатріотами. Чи вплине це на ваші дії? Ще б пак!
Згадайте 2014 рік, коли 455 нацгвардійців-строковиків із Києва та Київської області самовільно залишили розташування військових частин і прийшли під Адміністрацію Президента України з вимогою підписати наказ про демобілізацію. Згодом було з’ясовано, що на молодих хлопців з-поміж неформальних лідерів через соцмережі виходили дівчата, спілкувалися з ними, співчували їхньому важкому життю та налаштовували їх проти керівництва. Були й проникнення сторонніх осіб у військові частини. Тобто це сталося після певної психологічної обробки.
Масовість, простота, доступність, візуалізація зв’язків і процесів, зворотний зв’язок із реальним світом нині роблять інформаційні операції в соціальних мережах надзвичайно ефективними. Їхніми наслідками можуть бути суспільні катаклізми, загальнонаціональні акції та злочинні дії. Соціальні мережі вже давно стали віртуальним плацдармом для здійснення операцій іноземними розвідками та спецслужбами. З потенційними жертвами працюють психологи та аналітики. Тож не слід піддаватися емоціям, треба вдумливо аналізувати події, дивитися на кілька кроків уперед, усвідомлювати наслідки застосування інформаційної зброї масового ураження.
Спілкувався Руслан Семенюк, «Народна армія
