У Чернігові у перші тижні широкомасштабного вторгнення рф український військовий переглянув у ютубі відеоурок з користування ПЗРК «Стінгер» і влучив у ворожий літак.
До повномасштабного вторгнення рф сержант Владислав Могильний кілька років служив за контрактом у Повітряних Силах ЗСУ, зокрема у ППО, брав участь в антитерористичній операції, але потім звільнився.
Взагалі, спочатку був оператором переносного зенітного ракетного комплексу «Ігла», пізніше опановував роботу на ПЗРК «Стріла-10». Але тоді працювати по реальних повітряних цілях йому так і не довелося. Тому, за словами чоловіка, йшов з лав ЗСУ з каменем на серці.
— До 23 лютого перебував у резерві однієї з окремих мотопіхотних бригад, — розповідає Влад. — Мені зателефонували й наказали прибути до військової частини. Ввечері зібрав речі й уже о шостій ранку 24 лютого був у територіальному центрі комплектування та соцпідтримки.
Відтоді події почали розвиватися занадто стрімко. Військова команда на доукомплектування бригади змогла доїхати лише до Ніжина. До Конотопа ж, де тоді базувалась військова частина, ворог шляхи вже перекрив. Довелось повертатися до Чернігова.
— Після отримання зброї нас направили в передмістя обласного центру, — пригадує військовий. — Тут познайомився з офіцером, який був інструктором «Ігли» в навчальному центрі «Десна». Ворожі літаки «кошмарили» нас щодня. Бажання випустити по них з ракету з ПЗРК виникало в нас само собою. Разом шукали можливість отримати переносні зенітні ракетні комплекси.
Незабаром мрії захисників Чернігова збулися. Бійцям наказали прибути для отримання ПЗРК. Однак, замість знайомих «Ігли» та «Стріли», Владу довелося мати справу з американським FIM-92А «Стінгер».
— «Стінгери» видавали тим, хто мав досвід роботи з вітчизняними ПЗРК, — продовжує свою розповідь сержант. — Нам сказали, що раз тримали в руках «Іглу», то повинні розібратися. Після того, як розпакували ящики зі зброєю, у нас був легкий шок. Комплекси значно відрізнялися від тих, з якими доводилося мати справу раніше. Фахівців із застосування цих ракет у підрозділі не було, тому довелося гуглити в інтернеті. Знайшли відеоурок у ютубі від наших американських колег і почали розбиратися та тренуватися.
Одна з головних подій у житті сержанта Могильного відбулася 14 березня 2022 року.
Розрахунок ПЗРК постійно чергував на багатоповерхівці поблизу магазину «Епіцентр». За словами Влада, роботу ворожих літаків над містом вони спостерігали щодня. Однак відстань до них була великою, і військовики не наважувалися робити пуски, аби марно не витрачати ракети. Цього дня до підрозділу завітав офіцер, який раніше збивав літак зі «Стінгера». Він із власного досвіду розповів, на яких відстанях ефективно застосовувати ПЗРК. І вже вночі наші захисники успішно відмінусували російський літак.
— Тоді ми, як і всі останні дні, чергували на даху будівлі, — пригадує далі військовослужбовець. — У повітрі спостерігали кілька «Орланів» рф, але по них не працювали, оскільки чекали на більш вагому повітряну ціль противника. Було о пів на першу ночі. Мій напарник відпочивав, коли я здалеку почув гул двигунів літака рф. Швидко дістав «Стінгера» з «упаковки» та приготував його до пострілу. До мене вже біг бойовий товариш з криками: «Літаки! Літаки! Стріляй!». Пара бомбардувальників уже розвернулася та відходила в бік ворожих позицій. Було зовсім темно, наводив ПЗРК наосліп, лише за звуком літака. Першого пропустив і вистрілив трохи з упередженням. Відразу побігли брати другий «Стінгер», адже літаків було два. В цей час зателефонував наш спостережник із позивним «Доцент»: «В***ли хлопці! Аж „грибок“ піднявся!». Ми мерщій на дах. Вдалині побачили полум’я та клубки чорного диму — все, що залишилося від гада! Літак впав у напрямку селища Товстоліс, а вже пізніше його уламки знайшли поблизу міського кладовища «Яцеве».
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі сержанта Могильного Владислава Володимировича Указом Президента України від 11 травня 2022 року № 328/2022 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Сьогодні він дещо змінив свій фах. Із зенітника перекваліфікувався на мінометника. Для цього за власним бажанням пішов на навчання. Служить у підрозділі Сил територіальної оборони, але продовжує виконувати завдання із захисту північних кордонів нашої держави.
— Ще навесні ми «затрофеїли» російську БМП, — пригадує Влад. — У середині була артилерійська бусоль, яку я взяв собі, але як нею користуватися не знав. У нас у підрозділі тоді були ствольні міномети, але правильно навести їх на ціль і вести вогонь мало хто вмів. Не вистачало спеціалістів. А так би ще тоді танчиків набили більше. Сам для себе вирішив, що обов’язково навчусь. А сьогодні впевнено вже можу сказати, що міномет знаю, як свої п’ять пальців на долоні.
