Міжнародне співробітництво. Далека-близька... Бразилія
Останні кілька років про сільське господарство далекої Бразилії в аграрній спільноті України говорять багато, часто-густо плутаючи основні факти й цифри. Як насправді функціонує аграрний сектор заморської країни, на власні очі бачив виконавчий директор групи «РОСТОК-ХОЛДИНГ» Дмитро Купавцев. Своїми враженнями Дмитро Вікторович поділився з нашими читачами.
– Розкажіть, будь ласка, про поїздку та її організаторів.
– Організатор поїздки – компанія «Юпітер 9 Агро-сервіс» (дилер компанії John Deere). Мета – ознайомитися з нюансами роботи техніки John Deere на іншому континенті й подивитися, як працюють колеги по аграрному цеху за океаном.
Поїздка була цікавою. Відвідали 7 аграрних компаній, котрі спеціалізуються на вирощуванні різних сільськогосподарських культур.
– Яких саме?
– Оглядали різні поля, але акцент – на сої та кукурудзі, тобто на культурах, що їх динамічно вирощують в Україні. До речі, регіони, які ми відвідали, не займаються виробництвом пшениці й соняшнику. Основна культура – соя.
Соя для Бразилії – культура № 1, навколо неї вибудовується структура посівних площ. Країна має три культури-генератори грошей: соя, бавовник і кукурудза. У сівозміні першою сіють комерційну культуру, потім повинні сіяти якусь проміжну. До речі, великі виробники, що мають тваринництво, змушені сіяти злакові, котрі допомагають ґрунтам. Багато поголів’я на випасах.
Ми потрапили на початок збирання першого врожаю сої. Побачили багато полів, вивчали сорти, технології обробітку ґрунту До речі, технології у нас і там відрізняються.
– Чи українські виробники можуть запровадити у себе якісь елементи?
– Швидше ні, аніж так, адже зовсім інший клімат. Бразилія збирає два врожаї на рік. Кліматичні умови сприяють тому, аби отримувати максимум, країна – рекордсмен у світі з урожайності сої.
Зрозуміло, що особливості виробництва, технології значною мірою відрізняються від українських. Вирощують винятково ГМ-сою. Бразильці практикують No-till, не використовують класичний посів, тому зовсім інші витрати на гектар. Вологий клімат вимагає багатократних обробок, аби отримати достойний урожай.
У Бразилії середньорічна кількість опадів – 1700—1900 мм, в Україні – 300-550 мм. Там великі витрати на фунгіциди, інсектициди. Волога плюс тепло – перші розсадники хвороб та жучків. Незважаючи на те, що бразильці вирощують ГМ-сою, вони використовують утричі більше хімії, аби забезпечити якість продукції.
Що вразило: кожне господарство, будь-який фермер мають власний елеватор, усю необхідну інфраструктуру, техніку. Україна в цьому аспекті значно відстає. У нас – багато мільйонів гектарів і мінімум інфраструктури. У наших бразильських колег є ринок землі, є зрозумілі правила гри, й учасники ринку працюють, керуючись цими правилами.
– А скільки земель обробляють бразильські фермери?
– Досить схожа ситуація з Україною. Відбуваються глобалізація та укрупнення. Мінімальний банк землі там – це 3-5 тис. га. Такі собі фазенди. Цим Бразилія та Україна схожі. Якщо взяти Америку, то там трішки інша концепція: корпорації, об’єднання кількох виробників і так далі. У Бразилії дрібних немає. Холдинги – по 400 тис. га. Один із таких ми відвідували; недолік – землі розкидані по всій країні.
Вразила вартість землі. Там, де гарні ґрунти, хороша кліматична зона, вартість одного гектара доходить до 14-16 тис. доларів. При цьому вільних земель немає. Ринок сформований, не так легко купити землю. Хоча, звичайно, можна знайти поля, але це вже не такі сприятливі умови та ґрунти.
– Якими турботами живуть бразильські аграрії?
– Як не дивно, але проблеми у нас однакові. Наприклад, питання висококваліфікованого персоналу. Бразильці його вирішують: будують своєрідні містечка, де є житло для персоналу: будинки підвищеного комфорту для менеджменту чи гуртожитки для робітників. Називають їх фазендами. Там зосереджено все: виробництво основних культур, елеваторні потужності, техніка, склади, бази, житло для працівників та необхідна соціальна інфраструктура. Ми (група) за деякими напрямами рухаємося схожим шляхом: будуємо житло для працівників, створюємо комфортні умови для роботи – і в такий спосіб оновлюємося та покращуємо кадри у кластерах. Запрошуємо людей із різних куточків країни.
Ще одна схожа проблема – логістична. У Бразилії дуже великі витрати на логістику: від поля до порту. Залізниця там не розвинена, до 90% товару перевозиться автотранспортом. Він набагато дорожчий, аніж залізниця. А залізницю держава не хоче розвивати.
Бразильці кажуть, що уряду нецікаво будувати залізницю, адже набагато вигідніше, аби виробники перевозили товар машинами. За рахунок імпорту (шини й дизпаливо) живе держава.
А логістична складова – це коли витрати на доставку до порту становлять 40-60 доларів. Навіть за колапсу на нашій залізниці у них – у 2-3 рази дорожче, ніж в Україні. Я думаю, одна з причин, чому Бразилія вирощує сою – те, що у структурі собівартості цієї культури на порядок менше логістичних витрат. Спочатку все на елеватори складують, а потім великими машинами вивозять. Можу констатувати, що бразильські фермери вельми грамотно підходять до багатьох питань.
Проблему опалення елеваторів вирішують таким чином: саджають евкаліптові дерева, рубають їх і заготовляють сировину.
Коли збирання – то всю техніку виганяють у поле, аби максимально швидко зібрати, бо постійно опади.
– Якою технікою користуються бразильці?
– Такою самою, як і на наших полях. Великі товаровиробники користуються переважно John Deere. Хоча є і Саse, New Holland та інша техніка.
– А бразильці цікавилися українським аграрним сектором?
– Цікавилися. Ми обговорювали різні теми: ціни, врожайність, технології тощо. Багато дискутували щодо агрохімії, порівнювали. У них 10-12 обробок мінімально по сої. В Україні – 5-7.
Дискутували про те, які препарати застосовувати. Багато говорили про мікроелементи, про точне землеробство. Бразильці рухаються у правильному напрямку.
Взагалі – мені сподобався хід думок бразильського товаровиробника. Якщо порівнювати, то, скажімо, американський фермер звик, що у нього є консультант, який приїхав, прописав технологію, і фермер тоді працює, орієнтуючись на інструкцію. А в Україні і, як виявилося, у Бразилії кожен виробник намагається сам думати, яким чином покращити ті чи інші показники, де скоротити, а де більше витратити.
Костянтин Балка
