Мандри. День вишиванки – найкраще, що зі мною відбулося в Туреччині!
Чернігівка Юліана Глінчук повернулася з відпочинку в Туреччині. А оскільки літо – пора відпусток, і багато людей зараз розмірковують, куди саме поїхати на курорт, аби було справді цікаво та для здоров’я корисно, ми вирішили розпитати землячку. Тим більше, з відпочинку вона повернулася в чудовому настрої, бадьора та чарівна!
– Юліано, розкажіть, будь ласка, куди ви помандрували цього разу?
– Взагалі, зараз найпривабливіші курорти для повноцінного відпочинку – в Туреччині та Єгипті. Ми з чоловіком обрали Туреччину, бо у нас є малий син Кирилко, йому п’ять років. Ми до цього поставилися дуже відповідально, адже нас передусім цікавило харчування дитини та розваги: це і водяні гірки, й дитяча анімація, та все інше. Тому ми звернулися до надійної туристичної агенції «Гарантія Тревел» у Чернігові, якій цілком довіряємо. Визначилися з датами, і співробітники агенції підбирали нам тури. Також цим займався мій чоловік – шукав готель, бо у нього є певні вимоги. Головний критерій, щоб цей п’ятизірковий готель у Туреччині був європейським. Отож ми знайшли такий готель «Paloma Grida Resort and Spa» на курорті Белек. Визначилися і з перевізником – обрали «Міжнародні авіалінії України», адже вони – справді найбезпечніші, у них найкращі літаки та найпрофесійніше пілоти. Практично немає затримок рейсів, як в інших авіакомпаніях. Отож ми летіли з аеропорту в Борисполі чартерним рейсом. Виліт був о четвертій ранку, звичайно, трохи незручно, але о восьмій ранку ми вже снідали в готелі.
– Віза до Туреччини не потрібна.
– Тому це – дуже зручна для нас країна: і кліматом, і щодо самої поїздки, – потрібен тільки закордонний паспорт. До речі, я б радила оформити окремо біометричний паспорт дитині. Адже, коли дитина просто вписана в паспорти батьків, потім доводиться марнувати дорогоцінний час.
– Якщо не секрет, скільки коштував цей комфортабельний відпочинок?
– Ми утрьох були там сім діб. І це коштувало 1200 доларів, включно з дорогою. Відносно недорого, як для відпочинку в Туреччині. Однак нам же зробили знижку, бо це була «гаряча» путівка. А так, якби платили повністю, було б на 300-400 доларів дорожче!.. До речі, це – такі ціни для туристів з України, Білорусі, Росії та інших держав колишнього СРСР, щоб зацікавити, привабити туди. Адже німці, наприклад, там платять значно більше…
– Готель не розчарував?
– Навпаки! Власне, він побудований, як найсправжнісінький замок, це – дуже цікаво! Нагадує Німеччину з її старовинними, дивовижними вуличками та оригінальними будівлями, загадковими баштами, ресторанчиками… Тому я для себе назвала його «німецьким». Коли увійшла, мені навіть здалося, що я – не в Туреччині, а в Німеччині! Тим більше, біля 80 відсотків курортників становили німці, французи, голландці та швейцарці. Просто готель їм дуже подобається, користується попитом у цих країнах. Натомість російську мову я там почула не одразу. Та й персонал готелю – не зовсім російськомовний…
– А як щодо української?
– Тамтешній гід одразу ж сказав нам, що ми тут поки що єдині українці, тому зараз співвітчизників не знайдемо… Власне, в цьому готелі згодилося б знання німецької.
– Харчування сподобалося?
– Ще б пак! Щодня – морепродукти, червона риба, креветки, полуниці... Все – за принципом «шведського столу» – бери, скільки побажаєш!.. Також для мешканців готелю є система ресторанів – ти маєш право відвідати всі три ресторани на території готелю: по одному разу – безкоштовно. Ми побували, наприклад, у рибному ресторані – нас годували лососями, супом із креветок та іншою смакотою. Ще мені дуже сподобалася дитяча кухня! Це – єдиний такий готель із тих, де я побувала, де є окремий шеф-кухар, окремий вхід… І там для малюків готують дуже смачно, є своє меню. Враховуються потреби зовсім маленьких діток, яким виповнився рік і, наприклад, десятилітніх дітей.
– А номери готелю – зручні?
– Чудові, просторі!.. Зазвичай там починається виселення із готелю з 12-ї години, а поселення – о 14-й, за європейськими традиціями. Але ми приїхали вранці, стомлені дорогою; тому запитали, чи не можуть нам виділити номер раніше. І, уявіть собі, нас одразу ж поселили, буквально через 10 хвилин!.. До нас поставилися настільки чуйно, гостинно. І ми щиро вдячні адміністрації готелю!
– Який пляж?
– Пісочний. Немає гальки, каміння. Це ж Лазурний берег, Анталія! Якщо хтось любить авіашоу, то там воно – щодня й безкоштовне, адже постійно пролітають літаки. Дітям це надзвичайно подобається! Як бачать пасажирські лайнери, одразу вибігають надвір, радісно, задоволено махають руками. То – така забава!.. Адже коли літак заходить на посадку над морем, це всім дуже подобається.
– Гуркоту немає?
– Ні, натомість це – дійсно цікаве видовище!
– Море – тепле?
– Так, 23 градуси. Одне задоволення!.. Тим більше, у цьому готелі – дві пляжні зони: одна – пісочна, а інша – газон. Не хочеш відпочивати на піску? Лежи на газоні. Скрізь є зручні лежаки. Власне, це готель – сімейного типу, для гарного відпочинку всією родиною. Для європейців пропонують різні ігри, які вони люблять. Наприклад, німці грають у лото, дартс й інші розваги. Для туристів зі Східної Європи є, скажімо, волейбол… Там дуже стараються приємно здивувати сервісом і комфортом усіх гостей. Увечері туди приїздив щодня кубинський цирк, який влаштовував захоплюючі й безкоштовні шоу, зокрема з акробатами. Причому програми були різні. Дуже талановито там виступали діти!
– На цей курорт приїжджають і туристи з Росії…
– Поступово вони почали з’являтися в готелі… Однак ми там прагнули відшукати співвітчизників з України. Уважно прислухувалися до різних мов і таки знайшли киян, подружилися з ними. Це було молоде подружжя з двома дітьми. Вони теж прагнули знайти земляків!.. А щодо росіян, то одного разу трапився такий випадок. Ми завітали до ресторану, і поряд із нами сіла сім’я з малою дитиною, – вони приїхали з Росії. Зовні – симпатичні молоді люди. Той чоловік навіщось попросив у мене меню, хоч мав точнісінько таке ж… Далі поцікавився, що ми собі замовляємо. Тобто йому явно хотілося з нами побалакати… І от вони вийшли покурити з моїм чоловіком (там же не можна курити, де заманеться, це – Європа!). Бачу – вони повертаються, і чую, як той росіянин скаржиться, що у нього помирає бабуся в Україні, а він, мовляв, не може до нас приїхати, бо родичів із Росії просто не пускають. Я пояснюю, що це – неправда, і він спокійно може провідати свою бабусю… Нам принесли їжу – смачну морську рибу, чудові салати; тож ми сіли, їмо собі. Я спілкуюся з його дружиною про своє, жіноче. І от перший тост – росіянин піднімається й підходить до мене з келихом вина та дитиною на руках. І запитує: «Навіщо ви вбиваєте людей на Донбасі?»…
– Ви вбиваєте?
– Уявіть собі!.. Звісно, я йому відповіла гідно. Тут він поцікавився: «А ви звідки приїхали?» – «З Чернігова…» – «Це ж російськомовне місто! Чому ви не підтримуєте Росію?» – «Бо ми живемо в Україні! І це – наша земля, на якій ми хочемо бути господарями. Нам не потрібні чужі території, ми жили в мирі та злагоді вдома, доки ваші вояки не вдерлися зі зброєю в руках і почали жорстоко вбивати українців: «Градами», «Смерчами», танками, гарматами, мінометами…». Власне, я приїхала туди на курорт відпочити з родиною, а не вислуховувати безглузді, нав’язливі звинувачення зомбованого росіянина з Оренбурга!.. Мені вистачило того, що в Туреччині транслюються російські канали. А там – самі розумієте, що крутять… То – суцільна маячня, просто анекдоти! Скажімо, показують безхатька біля сміттярки й коментують: «Отак живуть українські пенсіонери»… Дуже прикро, що українські канали там, на жаль, не показують.
– Натомість хтось все-таки слухає оту нісенітницю й беззастережно в це вірить!
– А тому чолов’язі ще й заманулося виговоритися: заходився теревенити, що, мовляв, російських солдатів на Донбасі немає. Я питаю: «От звідки ви це знаєте?» – «Чув по телевізору!..» – «Де? В Росії?» – «Ну, а де ж іще!.. Влада наша щодня запевняє, що росіяни в Україні не воюють, то українці сказилися й розпочали війну… А чому я не повинен вірити своїй владі?!» – «Бо я живу в Україні, і мені краще знати, що тут відбувається насправді. Війну розпочав ваш Путін!..» – «Наш Путін – геній!..». Ну, що тут можна сказати?! Тому ми потім, як тільки могли, уникали цього «товариша»… Ми йому придумали прізвисько «Донбас», і друзям з України щиро порадили триматися від нього якнайдалі, щоб не псувати собі настрій.
– Якщо росіянам так забажалося розпочати жахливу війну, окупувавши наші Крим і Донбас, чому тепер житель Оренбурга відпочиває в Туреччині, яка збила російський літак? От хай би їхав купатися до Криму…
– Мій чоловік йому так і сказав. Знаєте, що він тоді заявив у відповідь? Мовляв, кримські курорти – лайно, на яке навіть не варто витрачати час та гроші! Тому особисто він відпочивати до Криму ніколи не поїде. Тобто Крим йому, в принципі, зовсім не потрібний. Однак цей півострів обов’язково має належати Росії! Ось така парадоксальна «логіка»…
– Проте цей прикрий випадок відпочинок не зіпсував?
– Ні, бо все було чудово!.. У мене навіть періодично виникало відчуття, що я – в Німеччині. Спостерігала за безтурботними німцями, котрі смакували пивом із горішками у пивбарах, із задоволенням замовляли собі сосиски, а ще дивилися там футбол по телевізору. У них був чудовий настрій, і вони нікого не «напружували», відпочивали в своє задоволення. Німці – дуже дружні, на курорти зазвичай їздять сім’ями. Це – культура! Ніколи не дозволять собі прийти до ресторану, наприклад, у купальнику. Вони неодмінно приймають душ, красиво одягаються. Замовляють біле вино… Я ж, до речі, народилася в Німеччині, у Лейпцигу, – мої тато й дідусь були військовими.
– А як щодо турецького патріотизму?
– О, це було справді вражаюче! Тоді саме відбулося велике їхнє свято – День Туреччини. І от, уявіть собі, на сцену вийшов «головний турок» (з тих, що туди завітали), й почав вітати представників усіх національностей, які там відпочивали. Однак найбільше запам’яталося, як вони натхненно співали свій національний гімн – всі підвелися, це було щось дивовижне. Відчувалося ось таке щире турецьке братерство! А коли ми відпочивали в Туреччині торік, на курорті Текірова, в гірському районі, то там влаштували свято вишиванки! І мені було соромно, що не мала саме тоді української вишиванки. Натомість турки одягнули наші вишиванки! Це вони самі все організували, привітали нас… Дивлюся – поляки ходять у наших вишиванках. Я не знаю, де вони їх узяли, але це було дуже зворушливо! Нас, українців приймали, мов рідних. Вони співали наш гімн. Такого національного єднання я ще не бачила… Це мені так запам’яталося, на все життя. Це – найкраще, що зі мною відбулося в Туреччині!
Спілкувався Сергій Дзюба. На фото — Юліана Глінчук у Тереччині
