Незабутні. Нещодавно вшанував свого двоюрідного брата – видатного космонавта, двічі Героя Георгія Михайловича Гречка (25 травня 1931 – 8 квітня 2017).
Це був дуже світлий, добрий та чуйний добродій, який щиро любив Україну та Чернігів. Він здійснив за своє яскраве, дивовижне життя три (!) космічних польоти – загальною тривалістю 134 дні 20 годин 32 хвилини та 58 секунд. Також космонавт виходив у відкритий космос на одну годину 28 хвилин. Але Георгій у повсякденному житті був простий, життєрадісним чоловіком, без пихи, тож спілкування з ним щоразу ставало справжнім, незабутнім святом!
Вперше він побував у Чернігові в 1932 році – моя мама Шура годувала його груддю, бо неня Георгія захворіла. Тоді моя матуся годувала і свого сина (мого брата Федора), ровесника Георгія – різниця між ними лише 50 днів. А в 1940-му мій тато взяв майбутнього підкорювача космосу з собою на полювання. Георгій на все життя подружився з Федором та моєю сестрою Марією. У 1941-му він гостював у нас на канікулах, коли почалася війна. То жив у нас, турботливо няньчив мене, старанно годував кашею. Вони пасли з Федором коней, працювали на молотарці – подавали снопи. Коли бомбили фашисти, ми ховалися в балці, наприкінці нашого городу.
Під час свого першого космічного польоту Георгій здійснив подвиг – він відновив роботу телескопу. Але після цього його зір дуже погіршився (потім, у 2000-х, йому лікарі прооперували – замінили обидва хрусталики на очах). Георгій розповідав мені, що, коли вони тоді, після польоту, спускалися на землю, то заїла оболонка апарату. Довкола апарату – все палало, нічого не видно, піт заливав очі. Однак Георгію та його напарнику все-таки вдалося приземлитися, хоч апарат залетів за цей час далеко за зону приземлення – в ліс… Під час спуску космонавт Губарєв пошкодив спину, і йому було дуже боляче. Втім, нагодилися рятувальники і визволили героїв.
Під час другого польоту, як пригадував брат, мало не сталася трагедія, хоч вдома вже про це космонавти говорили з посмішкою, жартували. А було так: Гречко мав вийти у відкритий космос, проте його напарнику Романенку раптом теж захотілося «погуляти». Однак він чомусь не приєднав кріплення своє до космічного корабля, тож мало не вилетів у всесвіт. Втім, Гречко все-таки встиг в останню мить впіймати його за ногу і втягнув усередину…
Ще один кумедний спогад Георгія – як вони мучилися в космосі, щоб налити спиртне з фляги. Але після неодноразових спроб це їм вдалося. І далі вже якось прилаштувалися з тією флягою – інколи дозволяли собі приємність зняти стрес та тугу за Землею і Батьківщиною… Звісно, вживати спиртне їм офіційно заборонялося, однак і космонавтів можна було зрозуміти – у них тривалий час були такі екстремальні умови. Взагалі, працювати в космосі – важко: і фізично, й морально. Але всі космонавти – дуже мужні люди, адже недаремно їх так ретельно відбирали й цілими роками готували до нелегких випробувань!
Прославлений космонавт Георгій Гречко і далі неодноразово приїздив до Чернігова, який вважав своїм рідним містом, де мешкають його близькі. Так він завітав на моє 60-ліття, ми сфотографувалися на згадку. Ми знали, що він дуже любив соковиті українські груші, а також із неабияким задоволенням їв сухофрукти. Тож від душі пригощали його улюбленими ласощами. Ще йому подобалися їсти нашу паляницю з салом та часником. Смакував і таранькою. Ніколи не капризував – міг і сам полізти на дерево, щоб нарвати груші. Коли ми турбувалися, щоб був обережнішим, жартував у відповідь: «Та що мені станеться, я ж космонавт!».
Ми разом із ним ходили на риболовлю, на Десну, та на полювання. Нашу мальовничу природу він просто обожнював, щиро милувався прекрасними українськими пейзажами. Під час таких походів розповідав, наприклад, про подорож з Юрієм Гагаріним до Індії… Пригадував, як йому влаштували полювання на Кубі (там на них гнав диких качок літак!). Як вони з колегами літали до Ізраїлю, побували на горі Синай, шукали самотужки печеру, звідки зникло після страти-розп’яття тіло Ісуса Христа… Він взагалі дуже любив усілякі мандри! А ще постійно читав книжки – говорив, що тільки хороші книги роблять нас мудрішими.
Георгій охоче спілкувався з чернігівцями, і його дуже любили люди! Таким він і залишається в нашій пам’яті – усміхненим, душевним. А коли ми говорили йому «До побачення!», він завжди відповідав нам: «Тримайтеся!».
Тримайся, дорогий брате, ми молимося за тебе!
Аркадій Омельяненко, м. Чернігів
