Відверто кажучи, донедавна я зовсім не переймався літнім відпочинком у Туреччині. Хоч за свою понад десятилітню міжнародну, літературно-мистецьку діяльність залюбки мандрував Європою та Азією, – побував на багатьох чудових фестивалях, конференціях, святах, презентаціях, виставках та інших імпрезах, де охоче спілкувався з представниками різних держав і культур.
Втім, несподівано подзвонив приятель і запропонував путівку до Анталії, пообіцявши тиждень раю. Ну, хто б не хотів бодай недовго побувати у раю? Тож і я не відмовився, хоч на питання «Коли летіти?», друг оптимістично відповів: «Сьогодні, тобто вночі, до Туреччини»…
Що ж, треба віддати належне Сергію Сезонову – він дійсно фахівець своєї справи, тож швидко зібрав і провів мене в дорогу з потрібними документами та порадами.
Отже, срібнокрилий літак благополучно приземлився в аеропорту Анталії, де на мене вже чекав ввічливий водій, який і доправив «Мерседесом» до готелю-оази «Андріаке» в мальовничому містечку Демре. Зауважу, що шлях від Кемера до Демре – буквально суцільний гірський серпантин. Це – надзвичайно красиво, захоплююче, неймовірно, незабутньо! Взагалі, якщо ви в дитинстві каталися на «американських гірках», то можете певною мірою уявити такий екстрим. Хоча він, звісно, зовсім не йде ні в яке порівняння з гірським серпантином дорогою до Демре. Тому тамтешні водії – справжні аси, які спокійнісінько щодня віртуозно мчать вузькими стежками в горах на урвищем моря, часом враз розвертаючи автівку аж на 180 градусів. Ось де треба гостросюжетні кінострічки знімати!
Тут усе сприяє Любові
Таким чином, я невдовзі опинився в просторому, мальовничому готелі, де мене поселили в люксовий номер із виглядом на море – насолоджуйся, скільки душа забажає! Надворі – спекотно, а в готелі скрізь – кондиціонери. Територія – величезна, розваги пропонуються – на всі смаки. Хочеш купатися з дітлахами в басейні – будь ласка, прагнеш морської стихії – скільки завгодно. Море – тепле і, що мене особливо вразило, ідеально чисте! Ніде такого раніше не бачив, хоч уже вдосталь поїздив світом. Пляжі – затишні, піщані, ніде жодного скельця чи ще якоїсь халепи. Море – скрізь одного яскравого лазурного кольору, який навіть на горизонті не змінюється. Фантастика!
У затишному ресторані – страви на будь-який смак. Хто любить шашлики, стейки, смажену рибу, морепродукти, раків, – ви все це матимете в необмеженій кількості. Гори східних солодощів. Кавуни й дині – зранку й до вечора. А ще ж є бари, які працюють до глибокої ночі, і там можна замовляти будь-які напої. То як же не випити келих червоного вина, спостерігаючи за дотепними конкурсами на сцені для дітей і дорослих?! Малеча тут – просто щаслива, скільки усіляких родзинок!
Можна побувати на великому святі, займатися аеробікою у воді чи йогою на березі під керівництвом досвідчених наставників. Грати в теніс, танцювати до другої ночі на дискотеках. І досхочу купатися в благодатному Середземному морі – на світанку чи вдень, увечері та навіть уночі, це – найромантичніше!.. А головне – кохатися зі своєю найпрекраснішою в світі жінкою, бо тут усе сприяє Любові. Адже рай – зцілює серця, тут ви знову – молоді та здорові, і все життя у вас – ще попереду.
«Молюсь за тебе повсякчас!»
Я тут і нову пісню створив, присвячену дружині Тетянці – «Скарбе мій». А відомий композитор Борис Раденко одразу написав музику. Залишилося знайти талановитого цікавого виконавця, і наша пісня про кохання, яка увібрала в себе чарівну красу України та Анталії, полетить у світи.
Скарбе мій
Слова Сергія Дзюби. Музика Бориса Раденка
Немало ми пройшли доріг:
Наш бог – палка любов!
Ти – мій найкращий оберіг
Від смутку-горя.
Кохання водопади знов
Палають, наче зорі, –
Знаходимо серцями час,
Аби не втік від нас.
Долаємо усі шляхи,
Адже йдемо разом.
Світ обіймемо навкруги,
Як птах – крилом!
П’ємо життя із джерела,
І хочеться багато:
Вершин і волі, як орлам, –
Пісень, свята.
Приспів:
Скарбе мій, богиня, вродою розквітла, –
Скарбе мій, молюсь за тебе повсякчас.
Скарбе мій, ти – найдорожча в цілім світі,
Скарбе мій, хай береже кохання нас!
Чарівна, ніжна, мов струна,
Красива, як зоря;
Твоя душа в моїй луна –
Весняна фея.
Я – твій, а ти – навік моя
Між небом і землею!
У посмішці твоїй мені –
Усі скарби земні.
Ми – ніби вічні, мов кити,
Тримаємо наш світ;
До мене горнешся в путі
Квітками літ.
Не скорять терни і шторми,
І брили навісні, – ні,
Бо завжди нерозлучні ми
І уві сні!
В гостях у святого Миколая
Але найголовніше для мандрівника – це, звісно, захоплюючі та дивовижні подорожі. Так от, мені, справді, пощастило побувати в церкві святого Миколая Чудотворця – одній із найбільшій християнських святинь, до якої здійснюють паломництво мільйони прочан. Взагалі, традиційні новорічно-різдвяні свята зі святим Миколаєм (Дідом Морозом, Санта-Клаусом) відбуваються в усьому світі на честь видатного добродія та благодійника, котрий народився в 245-му і в 300 році став єпископом давнього міста Міра (тепер тут знаходиться Демре), де й прожив своє подвижницьке, чудотворне та благодатне життя. Святий Миколай дуже любив дітей і завжди дарував їм подарунки.
Ще одна незабутня мандрівка – на яхті, до затонулого міста Доліхісте, поблизу острова Кекова. Там – прекрасні, неповторні краєвиди, а в воді видно руїни затонулого стародавнього міста. Плаваєш у морі з неймовірним відчуттям, що під тобою – легендарна Атлантида з її нерозгаданими досі таємницями!
Запам’яталися й висічені в скелях гробниці та амфітеатр лікійського міста Міра, де в період панування Риму, відбувалися гладіаторські бої.
Піднявся канатною дорогою на гору Тахтали (2365 метрів), де також гарні краєвиди. Поруч – місто Кемер, популярний курорт. Із задоволенням побував у красивій і просторій мечеті Хузур Камі…
Тиждень мандрівки минув, як один день. Як, власне, проходить і вся наша доленька. І добре, що є такий неймовірний земний рай, який хочеться згадувати і до котрого, попри все, хочеться повертатися. Де можна на якийсь час забути всі
свої тривоги, прикрощі, переосмислити власне життя. Ніби на мить зупинитися, перевести подих… Уявити себе молодим і здоровим, сповненим заповітних мрій та невичерпної енергії. І неначе розпочати спочатку свій шлях, який триматиме довго. Власне, завжди є змога бодай тиждень побути у раю. Тепер я точно знаю, що він існує. Де навіть смерть приходить по тебе в образі прекрасної дівчини, та, трохи пококетувавши, відправляється ні з чим назад, адже бачить перед собою дійсно щасливу людину, яка перебуває в гармонії з собою та світом.
Дякую, гостинна Туреччино! Тепер я відчуватиму тебе до глибини своєї душі. До речі, тиждень жоден турист у готелі та на екскурсії не носив маски, тож я буквально забув про коронавірус. Українців було багато, і турки ставилися до нас чудово, навіть вболівали за збірну нашої держави на чемпіонаті Європи. Час від часу вони намагалися говорити українською: «доброго ранку», «добридень», «на добраніч», «дякую», «будь ласка», «кохаю…» І це було дуже приємно!
Ніхто тут також не переймався політикою – принаймні я за увесь час не почув жодної дискусії на якусь дратівливу тему… Я познайомився з татарами, киргизами, азербайджанцями та іншими чудовими, доброзичливими людьми різних національностей, і всі вони від душі бажали мені в ресторані «Смачного».
Пам’ятаю, як ми плавали довкола яхти біля давнього затонулого міста на значній глибині, й мусульманська дівчинка раптом сама дала круг єврейському хлопчику-інваліду, щоб і він міг вдосталь насолодитися цією мандрівкою; і та маленька дівчинка увесь час потім турбувалася про свого нового друга. Таке не забувається!
А коли наш гід Аслан – чемпіон світу з вільної боротьби – темпераментно танцював на яхті турецькі танці, а ще лезгинку та гопак, йому щиро аплодували всі туристи. І це було дуже зворушливо…
Біля пам’ятника Святого Миколая в Демре я задумав бажання. І вірю, що воно справдиться. Бо як інакше?
До побачення, прекрасний рай!
Сергій Дзюба
