Про те, заради чого варто вставати о 5 ранку, що потрібно робити молодим футболістам, щоб стати професіоналами, і, звичайно, про перспективи Чернігівської «Десни» на вихід у Прем’єр-Лігу, наша розмова з колишнім гравцем «Десни», а нині тренером СДЮСШОР «Десна» Олександром Бабором.
– Ви народилися у Павлівці Чернігівського району. Там починали займатися футболом?
– Так. Ми грали… Зараз там вже кладовища і того поля немає, а раніше було вільне місце: з одного боку наше кладовище, з іншого – іншого села. І ось між ними у нас був майданчик і ми грали. Зараз вже цього місця немає, але, завдяки голові нашої сільради, теж, до речі, поруч із цвинтарем, ми зробили футбольний майданчик 40 на 20, де скоро повинні постелити штучний газон.
– Ви займалися централізовано, з тренером, або просто хлопці збиралися пограти у м’яч?
– Спочатку ми приходили і просто грали. Потім я пішов у школу, де фізичну культуру вів Сергій Умен (що став пізніше чемпіоном України разом з чернігівською “Легендою”). Він порадив мене Сергію Миколайовичу Бакуну. З того часу і до сих пір Сергій Миколайович мене веде. Я вважаю його одним з найсильніших тренерів у дитячому футболі.
– Ви щодня їздили у школу “Десни”?
– Їздив. Спочатку від нас їздили тролейбусі, потім на маршрутках…
– Скільки у середньому у день витрачали часу на дорогу?
– Ще за часів СРСР я міг прийти на зупинку, почекати годину-дві, тролейбуса не було і я йшов назад. Я завжди виходив за 1-2 години до початку тренування. Тобто якщо заняття починалося о 6-30, я вставав о 5 ранку і завжди встигав, намагався не пропускати тренування.
– У чому була Ваша мотивація, що змушувало так рано прокидатися?
– Любов до футболу. Якщо ти любиш футбол, то ти будеш прокидатися. Будь-яку улюблену справу ти будеш робити із задоволенням. Тим більше тренер був класним. Він весь час нам пояснював, розповідав, тренування були цікавими.
– Як опинилися у основному складі “Десни”?
– Завдяки Сергію Миколайовичу. Закінчив школу, коли Сергій Бакун прийняв “Комунальник”, у якому було багато гравців, що пізніше заграють у “Десні”. Прийшов Юхим Григорович Школьников, подивився на гру, я зіграв добре і мене запросили у “Десну”.
Футболісти – на першому місці
– У 1999 році Ви перейшли у “Рігонду” з Білої Церкви. Що це був за клуб і чому там опинилися?
– Юхим Григорович пішов з команди, прийшов Юрій Грузнов, який привів у клуб інших молодих футболістів. У мене не було ігрової практики і я не міг грати, так як мав дискваліфікацію. Мені сказали, що на мене не розраховують. Так я опинився у “Рігонді”.
– Ви 7 разів поверталися у “Десну”. Який період був найбільш цікавим і незабутнім?
– При Олександрі Олександровичу Томаху був найсильніший період: 2004/05 років. Мені подобалося і як команда грала, і тренування. Найбільше запам’яталося, коли була правильно побудована піраміда, це коли ми зайняли 4-те місце, при Савченко. Тоді клуб став більше схожий на професійний, нас, футболістів, стали більше цінувати. До цього ми були не завжди на першому місці: нам і кухарі могли щось сказати, і водії… а тоді футболісти стали пріоритетними.
– Кажуть, що у команди кінця 90-х – початку 00-х років були великі фінансові проблеми. Можете пригадати як було з фінансами, і скільки, якщо це не таємниця, Ви тоді заробляли?
– Чесно кажучи, я тоді про гроші особливо не думав: за улюблене своє заняття ще й гроші отримувати… У “Десні” у кінці 90-х я отримував 200-250 гривень. Правда саме зарплату за весь час нам дали, напевно, раз чи два. Платили добові – 10 або 15 гривень. Але тоді я не звертав уваги на гроші: я грав у футбол, а мені за це ще й гроші платили… До цього на вулиці бігав безкоштовно, а тут і м’ячі давали, і екіпіровку, і харчування, і гроші якісь.
– 5 серпня 2009 року Ви провели свій останній матч за “Десну” проти тернопільської “Ниви”. Пам’ятаєте ту гру?
– Звичайно. Це найгірша гра у моїй кар’єрі. Тоді я чимось отруївся, тиждень була температура… Я розумів, що якщо я не вийду, то все-одно піду. Тому вирішив зіграти. Думав, переборю недугу…
Вийшов, зіграв погано. Перший тайм зіграв, ми програвали 0-2. Багато почув я про себе з трибун… Потім мене поміняли, ми програли 1-2. Це одна з найгірших ігор у моїй кар’єрі. Були об’єктивні причини і я сам винен: з такою хворобою не можна виходити на футбольне поле. Але хотілося зіграти, давно не виходив. Шансів більше, я думаю, не було б. Тоді у команді була епідемія і багато хто відмовлявся грати. Але я вийшов. Даремно.
– А якщо брати у позитивному плані – яка гра за “Десну” найбільш пам’ятна?
– Найбільш пам’ятні гри були при Томаху, коли ми виходили у Першу лігу. Ми грали проти “Карпат-2” і у разі перемоги достроково виходили у Першу лігу. Тоді ми так були заряджені на гру, що на 17 секунді забили перший гол. Я віддав 4 гольові передачі, а Саня Кожем’яченко забив 4 голи. Зустріч закінчилася з рахунком 5-0. Це була одна з останній моїх ігор тоді. Потім мені знову сказали, що я не потрібен і на моє місце взяли двох молодих: Рустамова і Андрія Ярмоленка. Тому я перейшов до “Дніпра” (Черкаси).
– Ви грали за “Сокіл”, “Дніпро” (Черкаси), “Єдність-2”, “Миколаїв”. Чому ніде не залишалися надовго і де було цікавіше?
– У “Сокіл”, так як ми були їх фарм-клубом, нас викликали тільки коли там не вистачало людей. У “Єдності-2” я грав 2 роки, і мені пропонували залишитися, але мого тренера прибрали і я пішов. Це теж був хороший період. Команда була сильною. Ми грали на чемпіонаті Європи серед аматорів, я забив там обидва голи команди. У “Дніпро” я прийшов до одного тренера, Сергія Морозова, ми зіграли три гри і його звільнили. Прийшов інший наставник, сказав, що у нього свої гравці на моїй позиції.
У “Миколаєві” я вже догравав. Теж там були зміни: одні тренери приходили, інші… Але я вже прийняв для себе рішення, що пора повертатися додому. Були ще варіанти для продовження кар’єри, але нікуди не хотів.
Тренера потрібно слухати
– У 30 років Ви закінчили професійну кар’єру. Це досить рано. Чому вийшло так?
– Якщо раніше я хотів грати, рости, то тоді я не бачив перспектив зросту. Розумів, що потрібно потихеньку закінчувати. Треба все робити вчасно: як починати, так і йти. Я хотів проявити себе як тренер, почав тренувати малюків, мене взяли тренером у Чернігівський район, там займався мій син. Я грав на аматорському рівні, тренував дітей. Ми виграли чемпіонат України тричі, їздили у Іспанію… Я хотів себе присвятити сім’ї.
– Що був за турнір у Іспанії і з ким їздили?
– Коли закінчував професійну кар’єру, мені запропонували набрати групу 2001 року народження у Чернігівському районі. Я пішов по стопах Сергія Умена, Сергія Бакуна… До того ж мій син захотів грати у футбол. Я набрав групу 2001 року. Наша команда була, по-великому рахунку, складена з хлопців з двох сіл: Павлівки та Роїщів. Спочатку виграли чемпіонат району, потім області. Нас запросили на першість спорттовариства “Колос”. Ми поїхали, і виграли. Після цього нам запропонували поїхати до Іспанії. Ми і там зайняли 3 місце. На наступний рік ми теж виграли чемпіонат спорттовариства “Колос”.
– Зараз де і кого тренуєте?
– Зараз я головний тренер “Десни” 2007 року народження і помічник тренера у “Десні”, складеної з футболістів 2004 року народження.
– Хлопцям 2007 року народження по 10-11 років. Що для них найбільш важливо у цьому віці?
– Слухати тренера і не пропускати тренувань. І, звичайно, любити футбол. Любитимуть футбол, будуть вставати, як я, о 5 ранку і їхати на тренування. Найголовніше – любити футбол. Є хороші хлопці, які не пропускають тренування, які вміють слухати. Слухатимуть – нікуди не дінуться – гратимуть.
Футбол не закінчується
– Ви вже досить давно граєте за “Авангард” (Корюківка). Розкажіть про цей клуб.
– Там тренує мій друг, Валерій Чорний. У нас зібрався сплав молодості та досвіду. Грають досвідчені Сергій Даценко, Володимир Чуланов, я, Артем Падун, Андрій Поляниця. Плюс молодь, але більшість молоді зараз роз’їхалася по професійним командам. Вони вчаться чомусь у нас, ростуть… У принципі, досвідчений кістяк залишився тим же, але молодь буде нова. У минулому сезоні ми обіграли харківський “Металіст”, “Таврію-СКІФ”. Хороша команда, хороший тренер. Валерій Чорний, я вважаю, один з найбільш перспективних молодих тренерів у області. Я думаю, у нього хороша перспектива.
– На що розраховує “Авангард” у другому колі чемпіонату України серед аматорів і який там рівень?
– На даний момент рівень сильний. Виступають хороші, кваліфіковані футболісти, які закінчують, але грають після хороших команд: “Металіста”, “Шахтаря”, “Динамо”, і плюс молодь. Так що рівень дуже пристойний у аматорському футболі. Коли я грав у “Єдності-2” рівень був нижче, були прохідні команди. Зараз всі б’ються, всі вміють грати у футбол. Пристойний рівень. Мені подобається.
Завдання у нас одне: вигравати у кожній грі. Потрібно виходити на тренування і віддаватися на 100%. А ставити завдання: 1, 2, 8 місця – неправильно. Потрібно ставити завдання: сьогодні є тренування, вийшов, відтренувався на 100% і так кожен день, і все буде нормально. Буде результат. Я так вважаю.
– Чим займаєтеся крім футболу?
– У мене сім’я… Маленький син, 1,5 роки. Після першого тренування приходжу, граю з сином, укладаю його спати, їду на друге тренування, потім ще одне тренування, потім сам їду тренуватися… У вільний від роботи час я люблю полювання. Розслабляюся там. Полюю на зайців, лисиць… У мене є мисливські собаки.
– Як Ви вважаєте, на що “Десна” може розраховувати у весняній частині чемпіонату, і чи може вона потрапити у Прем’єр-Лігу?
– Я думаю, що Олександр Рябоконь досвідчений тренер. В принципі, з того що я бачив, команда нормально укомплектувалася, нормально грає. Товариські ігри були з сильними командами. Все буде залежати від настрою на кожну гру, удачі. У футболі дрібниць не буває. У минулому сезоні все склалося. Я думаю, що тренери зробили все: вони укомплектували нормально команду, провели нормальні збори, команда грає. Подивимося як буде далі.
– Побажайте що-небудь уболівальникам “Десни”…
– Класної гри. Щоб приходили на стадіон і отримували задоволення. І, звичайно, результату.
