«Один чолов’яга сказав мені: «Краще б ти борщі варила...» Я відповіла: «Станеш на моє місце — піду варити», але він чомусь не ризикнув».
Уродженка Уралу, а нині громадянка України Ольга Сімонова з грудня 2014 року воює з російськими окупантами — медиком, кулеметником, розвідником, оператором-навідником БМП…
…Керівник навчання задоволено посміхається:
— Добре працюють. Навіть відмінно.
У бінокль було видно, як снаряди влучали в мішені. Закінчивши вправу, БМП поверталися на вихідні позиції.
Серед постатей, що шикувалися біля машин, я помітив високу струнку вродливу дівчину. То була Ольга Сімонова — старший солдат, оператор-навідник. Саме вона трощила мішені з 30-мм автоматичної гармати і кулемета ПКТ, виборюючи «відмінно» для екіпажа.
Її обличчя видалося знайомим. Так, це була та сама росіянка Ольга, що воювала в лавах Збройних Сил України й після тривалих тяжб із бюрократією отримала українське громадянство.
Дівчина народилася на Уралі в звичайній сім’ї. З дитинства любила читати книжки, займалася спортом. Ходила в походи у гори — за плечима в неї більш як десятирічний досвід гірського туризму, альпінізму і висотного сходження. Також займалася бойовими видами спорту — вона майстер спорту з джиу-джитсу, кандидат у майстри спорту з рукопашного бою. У неї багато друзів з України, тому, коли почався Майдан і з екранів «зомбоящика» потекла брудна «киселёвщина», віри їй не мала. А після окупації Криму і літніх боїв 2014-го дівчина прийняла рішення — поїхати захищати Україну. Розповідає вона про це, як про щось таке, що само собою зрозуміле:
— Я не вірила у пропагандистську брехню… Знаю, хто правий у цій війні, й розумію, що правда на боці України. Я тут не через гроші. Коли приїхала, один чоловік мені сказав: «Я думав, що ви всі в Росії однакові, а завдяки тобі зрозумів, що це не так».
З грудня 2014 року Ольга — на курсах тактичної медицини, а в квітні-вересні 2015-го — парамедик евакуаційної бригади Першого добровольчого медичного шпиталю.
— Пам’ятаю, як одного солдата скинуло вибухом з броні. Впав, увесь у крові, йому вивернуло пальці. Тоді я вперше побачила, як роблять пов’язку-рукавичку. Хлопець у шоці, каже, що нікуди не поїде, відлежиться тут. Я потім його зустріла — вилікувався і знову воював...
Коли ми базувалися в Пісках, хтось із місцевих «здав» наші координати бойовикам. Вибухом майже рознесло хату, в якій ми розміщувалися. Нас врятувало те, що снаряд потрапив до кімнати, де зберігалися продукти. Потім консерви збирали по всій вулиці.
Але робота медиків була не для Ольги. Згодом вона стала кулеметницею ДШК. На моє запитання, чи не було якихось непорозумінь із приводу того, що вона, жінка, постійно перебувала у чоловічому колективі. Замислюється.
— Майже ні. Тут усе залежить від того, як себе поставити, як поводитися. Одного разу, коли ми стояли на блокпосту, хтось, у кого перевіряла документи, сказав «Краще б ти борщі варила…» Я відповіла: «Станеш на моє місце — піду варити», але він чомусь не ризикнув. Узагалі я знаю, що деяким чоловікам фору дам і з фізо, і зі знань матчастини зброї. Якщо скиглити, бідкатися, що важко, що «зручності» на вулиці — толку не буде. Мої товариші по службі це знають. Жодного разу не відправляли в тил.
Деякий час Ольга служила у розвідувальному взводі. На запитання, чи підуть із нею в розвідку, її побратими одностайно відповідають: «Так!». Про ті виходи вона говорить, знову ж таки, як про щось буденне: «Так, були виходи, ходила. Та нічого героїчного — звичайна робота».
Під час навчання в «Десні», яке тривало три місяці, вона обрала військову спеціальність оператора-навідника бойової машини піхоти. Зараз Ольга Сімонова досягла рівня командира БМП.
Олександр ШУЛЬМАН
