20 листопада 1717 року у Ніжині на Чернігівщині народився Григорій (чернече ім’я Георгій) Осипович Кониський, філософ, письменник, церковний діяч.
Походив із шляхетської родини. Його дід був ніжинським війтом, батько – бургомістр і сотенний урядовець Ніжинського полку.
Навчався в Києво-Могилянській академії. Пізніше – професор поетики, риторики, філософії, ректор академії (1751—1755). В 1744-му прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі під ім’ям Георгій.
У 1755-му призначений єпископом Могилівським – єдиної на той час православної єпархії в Речі Посполитій.
У Могильові заснував семінарію за зразком Київської академії, для якої готував підручники та посібники, запрошував викладачів із Києва. Рішуче обстоював інтереси православної церкви. Через що ставав мішенню для фанатично налаштованих католиків. Одного разу під час служби в церкві рятувався від озброєної юрби у бричці з гноєм. А від нападу студентів єзуїтського колегіуму, що вчинили погром в архієрейському будинку і поранили кількох семінаристів, переховувався у темних підвалах. Однак попри небезпеку (його навіть хотіли перевести в Псков) продовжував енергійно захищати православне населення. А його промову перед новообраним королем Станіславом-Августом Понятовським опублікували європейські газети. Один із організаторів Слуцької конфедерації (1767), що боронила всіх «дисидентів» Речі Посполитої, тобто некатоликів. Могильов стає центром захисту православних, сам же Григорій Кониський змушений чотири роки перебувати в російському Смоленську.
Архієпископ білоруський і член Святійшого Синоду з 1783-го.
Автор ряду книг з історії церкви, прозаїчних і віршованих праць, драми «Воскресіння мертвих».
У найдавніших списках та першому виданні (1846) «Історії Русів» зазначався як автор цього популярного в ХІХ ст. твору. Однак сучасні дослідники заперечують цей факт (не співпадають ані мова, ані погляди таємного автора і Григорія Кониського). Остаточно проблема авторства «Історії Русів» залишається не вирішеною.
Помер 13 лютого 1795-го у Могильові (Білорусь). Канонізований Білоруською православною церквою (1993). Синод Української православної церкви Київського патріархату благословив місцеве шанування святителя Георгія (Кониського) в Чернігівській єпархії (2014).
Незадовго до смерті склав епітафію, яку викарбували на могильній плиті:
Колиска Ніжин, Київ мій учитель;
Я в тридцять вісім років названий: Святитель.
Сімнадцять років боровся я з вовками,
А двадцять два, як Пастир, відпочив з вівцями.
За перетерплення праці та негоду
Архієпископом і членом став Синоду.
Георгій ім’ям, я з Кониських дому,
Коню подібний був я поштовому.
Тут трупа мого зариті кістки
У рік семисотий п’ятий дев’яностий.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент
На фото orthodoxy.org.ua: Портрет Георгія Кониського. Гравер К. Вейєрман
