12 квітня 1888 року в Єлисаветграді (нині Кропивницький) народився Генріх Нейгауз, піаніст і педагог.
Початкову музичну освіту здобував через приватні заняття, зокрема з композитором Леопольдом Годовським. Закінчив Віденську академію музики, екстерном здав іспити в Петроградській консерваторії (1915).
Викладав у Тбіліському музичному училищі. Професор Київської консерваторії (1919—1922).
«…Тридцятирічний, невеликого зросту, витончений чоловік із пишним золотим волоссям, красиво відкинутим з лоба вгору» – описувала його одна з перших учениць З. Калина.
У Києві запам’ятався фортепіанними вечорами, грою в ансамблях, концертами-лекціями.
За наполяганням наркома Анатолія Луначарського, з жовтня 1922-го працював у Московській консерваторії.
Доктор мистецтвознавства (1940), народний артист РРФСР (1956).
Відзначався феноменальною пам’яттю на партитури, всебічною ерудицією. Велику популярність мала його книга «Про мистецтво фортепіанної гри». Піаністична школа Нейгауза визнана у всьому світі. Серед його учнів – Святослав Ріхтер, Яків Зак, Еміль Гілельс, Євгеній Калінін, Тихон Хрєнніков, Олександр Ейдельман та багато інших.
«З ім’ям його пов’язано уявлення про дерзання думки, полум’яні злети почуттів, дивовижної багатогранності і в той же час цілісності натури, Тому, хто відчув на собі силу його таланту, важко забути його воістину натхненну гру, яка дарувала людям стільки насолоди, радості і світла. Все зовнішнє відступало на задній план перед красою і значущістю внутрішнього переживання» (Яків Мільштейн).
Помер 10 жовтня 1964-го в Москві (Росія).
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання sknews.net
На першому фото filarmonia.kh.ua: Генріх Нейгауз
