Марина Ставнійчук: «Я розмовляла не з рядовим аграрником, а з людиною державного рівня».
В контексті. Марина Іванівна Ставнійчук – відомий політик, кандидат юридичних наук, голова комітету з питань верховенства права Національної асоціації адвокатів України, експерт Європейської комісії за демократію через право (Венеційська комісія). Працювала заступником Голови Центральної виборчої комісії, заступником Голови Адміністрації Президента України, була представником Президента в Конституційному Суді і в ЦВК, членом Венеційської комісії, автор понад 70 наукових праць у галузі конституційного права України.
Днями Марина Іванівна побувала в гостях у Героя України, генерального директора ТОВ «Земля і воля» Леоніда Яковишина, а після спілкування з ним дала інтерв’ю.
– Марино Іванівно, Ви – відомий в Україні й за її межами юрист і політик – що винесли для себе з кількагодинного спілкування з аграрником?
– З перших хвилин знайомства з Леонідом Григоровичем я зрозуміла, що розмовляю не з рядовим аграрником, а з людиною високого державного рівня, з державним діячем. Бо навіть серед «досвідчених» професійних державників ще треба пошукати високопосадовця з таким добродушним, цілеспрямованим ставленням до людини, до трудового колективу, до громади, на землях якої працює аграрник, зрештою – до своєї Вітчизни і її землі-годувальниці. І це ставлення не просто якесь лозунгове, декларативне, а конкретне, яке з року в рік підтверджується результатами праці на благо підвищення добробуту працівників і пайовиків землі, для збільшення наповнення бюджету, соціально відповідальне перед громадою. Вразили мене й знання аграрника у царині процесів міжнародної політики. Стосовно ж питань економіки сільського господарства – думки й висновки Леоніда Григоровича допомогли й мені ширше глянути на, здавалося, відомі процеси.
– На Вашу думку, чому ж тоді аграрників з такою державницькою позицією не запрошують на телешоу, де проблеми сільської економіки обговорюють здебільшого політики й експерти, які про це знають з десь прочитаного чи з телевізора почутого?
– Сьогодні я вкотре переконалася в тому, яку глибоку й непоправну помилку допускають молоді державні керманичі, що не радяться з представниками старшого покоління щодо розбудови економіки сучасної держави, не використовують їхній неоцінимий скарб: набутий досвід вітчизняного виробництва у надзвичайно складних економічних, правових і політичних умовах. Відсунуті від державного реформування ті, хто у вибухонебезпечній ситуації забезпечив Україні юридичну незалежність без пролиття жодної краплі крові, без втрат жодного метра території. Тепер же бездумно поглиблюється розрив між досвідом старшого покоління і «бездосвідом» молодих горе-реформаторів, що може призвести до непоправних, згубних процесів в українському суспільстві. Те горе не з Неба впаде, воно давно вже сунеться по українській землі, стукає у двері, які ще тримаються на краю перед прірвою. Дивують мене й тележурналісти, які не помічають тих, хто своєю результативною працею підпирає оті останні двері, не даючи економіці остаточно рухнути. Як їм це вдається і яка їм потрібна допомога від держави і суспільства – далеко не першочергова тема для журналістів. Як і не модний глибокий аналіз помилок попередників. І молода монокоманда демонстративно не хоче слухати і розуміти український народ, хоч проголосила себе його слугами. Навіть дискусія навколо ключового питання – ринкового обігу землі ї її надр – відбулася без широкого народного загалу, без залучення до обговорення тих, хто продуктивно працює на землі, і не за чиєюсь теорією, а з власного досвіду знає, як краще використати наш багатющий чорнозем на благо всього суспільства, для розвитку й зміцнення незалежної держави. З ким ще, як не з мудрими господарниками, треба спільно виробити концепцію, яким чином, згідно з яким законодавством запроваджувати обіг земель? Бо те, що прийняли в парламенті опівночі, – явно антинародне, мета якого – якнайшвидше видурити в селян і всього суспільства найбільше багатство людства. Є надія, що Конституційний суд прийме відповідне рішення, після якого з’явиться можливість доопрацювати і прийняти цивілізоване законодавство.
– На телешоу нардепи і багатопрофільні експерти говорять правильні речі, аналізують успіхи, а особливо недоліки влади, «глибоко» оцінюють діяльність Зеленського, Трампа, Путіна, Байдена. Гаряче воюють проти маревної комуністичної ідеології, за рідну мову, проти неправильної церкви… А, скажімо, В’ячеслав Чорновіл в 1970 році визначив такі пріоритетні завдання для свого опозиційного видання «Український вісник»: «Не антирадянське і не антикомуністичне, а поширювати об’єктивну інформацію про порушення прав та свободи слова громадян. Також про судові й позасудові репресії, інші знущання над людьми». За це «не антикомуністичне» він одержав 13 років неволі. Актуальність же піднятих ним проблем залишається гострою дотепер. Але для організаторів телешоу важливішим є питання – чи прийде Порошенко на допит?
– Питання соціальної несправедливості, розшарування суспільства на дуже багатих і дуже бідних було і залишається ключовим не лише для України, а й для всього світу. Останні події у США показали, що те розшарування є і в найбагатшій країні світу. Адже там до протестів за права темношкірого населення масово приєдналися й представники білої раси, які добряче збідніли за час карантину, і кинулися грабувати багатших. У колишньому ж СРСР, 50 років тому, не було офіційних мільйонерів, але було багато бідних людей, ще й конституційні права яких брутально порушувалися. Тож і В’ячеслав Максимович присвятив свою громадянську й журналістську діяльність боротьбі за права й свободу слова громадян. Думаю, він опирався й на досвід історичних борців за незалежність України. На жаль, боротьба вільнодумців не одержала підтримки від суспільства, наляканого й репресованого диктатурою. Нинішнє ж українське суспільство спочатку на референдумі за незалежність, потім на двох Майданах показало своє прагнення жити в незалежній, правовій і справедливій Україні…
– Але головним результатом обох Майданів стала зміна влади: кожного разу – на ще гіршу стосовно підняття народного добробуту, правового захисту і соціальної справедливості. Натомість революційне суспільство не піднялося й не відстояло свого конституційного права на гідне життя, на комунальні тарифи згідно з рівнем зарплат і пенсій, на безплатну, або хоча б на доступну медицину й освіту, на народну пенсійну реформу… І від політиків чули лише один «героїзм»: «Я вимагаю!..»
– Так, українські політики й державники чи не найкраще в світі навчилися відчувати революційну хвилю і фахово використовувати її потенціал для усунення попередників і захоплення влади для задоволення своїх інтересів й щедрого підгодовування найближчого оточення і найвірнішої челяді. Цьому, безумовно, негативно сприяють й невивчені гіркі уроки історії: в Україні не було справжньої тривалої державності, задовольнялися тимчасовою, навколо якої не змогли об’єднатися політичні сили…
– Сучасна Незалежна незабаром 30-річчя святкуватиме…
– За ці роки суспільство теж не об’єдналося навколо справжнього патріотичного Лідера: обирали з двох бід меншу, передусім за гарну, соковиту брехню, тож і виходило все навпаки – одержували більшу біду. Однією з головних причин бачу ту, що лідери незалежників 90-х ото як заклали в свої голови несприйняття досвіду успішних виробничників для перебудови планової економіки на ринкову, вважаючи себе розумнішими, так це протиріччя між мудрістю і недолугістю слухачів грантових єврокурсів з кожним днем все більше загострюється. Не враховується набуте: старійшини в економіці, ще з 90-х, без кимось оплачених модних єврокурсів, впроваджують ринковий досвід і кращі світові технології для свого виробництва. Це я побачила на власні очі і в аграрника Леоніда Яковишина. Чого не бачу від бурхливої діяльності власників євродипломів. Тому й для вивчення та узагальнення успішного вітчизняного досвіду розвитку ринкової економіки зустрічаюся не з молодими «єврореформаторами», а поїхала до одного з найстаріших організаторів сільськогосподарського виробництва Леоніда Яковишина, справжнього Героя України. Переконана, його досвід знадобиться справді патріотичній команді, на чолі з Лідером, не за чужі гранти навченим, а сформованим прагненням врятувати Вітчизну з її народом від зажерливих зовнішніх і внутрішніх зазіхань.
Інтерв’ю записав Григорій Войток, фото Олексія Миколаєнка
