100-річчя Жовтневого перевороту, що потряс найбільшу країну планети, Європу і світ.
7 листопада відзначається 100-річчя Жовтневого перевороту у столиці Російської імперії Петрограді, яким почалася — за версією комуністично-радянської пропаганди — так звана Велика Жовтнева соціалістична революція. Це була подія величезного історичного масштабу, з трагічними наслідками для людства, адже вона майже на ціле століття перевернула долю світу, призвела до незліченних людських жертв, з’яви тоталітарного комуністичного режиму, протистояння якого з іншим тоталітарним режимом — нацизмом — значною мірою призвело до Другої світової війни, найбільшої війни в історії людства.
Більше того, і по сьогодні, через більш як чверть століття після краху комуністичної держави — розпаду породженого Жовтнем Союзу Радянських Соціалістичних Республік, на більшій його частині, в Російській Федерації, що оголосила себе правонаступницею СРСР, при всьому її начебто «капіталізмі», за суттю панує той самий тоталітарний режим, сповнений шовінізму й агресивності. І взагалі багато дослідників небезпідставно вважають, що за красивими гаслами Жовтневої революції сформувалося фактично продовження Російської імперії, тільки вже у форматі комуністичному. Те, що сотні років стягували в результаті агресії московські князі, царі, імператори, в основному, збереглося.
Отже, Жовтень, Жовтнева революція чи переворот — це не просто історія початку ХХ століття, а все це трагічне століття з продовженням у століття нинішнє. Тому це треба вивчати, аналізувати.
Росія початку ХХ століття
Експансія протягом попередніх століть, від Заходу аж до Далекого Сходу, перетворила колись малесеньке Московське князівство, улус монголо-татарської Золотої Орди, у найбільшу за площею державу світу.
Росія на зламі XIX – XX століть стала на шлях модернізації, розвитку індустріального суспільства. Втім, і далі 82 % населення було зайнято в сільському господарстві.
На 1 січня 1915 р. чисельність населення країни становила 182 млн 182 тис. чоловік, але міського було всього 28,5 млн. чоловік, тобто це була селянська країна. Хоча швидкими темпами формувалися буржуазія, робітничий клас, інтелігенція.
Росія залишалася самодержавною монархією. І лише перша Російська революція 1905 – 1907 рр. змусила владу піти на перетворення існуючого політичного устрою. Маніфест 17 жовтня 1905 р. «Про вдосконалення основ державного управління» подарував населенню свободу совісті, слова, зібрань, спілок. Незабаром було утворено Державну Думу Росії як форму парламенту. Законодавча влада належала вже не тільки імператору, а й парламенту, а вища виконавча — імператору й відповідальним перед ним міністрам, вища судова й контролююча — сенату.
Перша світова війна
Чи не вирішальним чинником Жовтневого перевороту й захоплення більшовиками влади стала участь Росії в Першій світовій війні. Сама війна стала наслідком гострих протиріч двох найбільших об’єднань європейських країн за сфери впливу. З одного боку це була Антанта — союз Англії і Франції, до якого приєдналася Росія, з іншого боку — Німецька й Австро-Угорська імперії. Останні дві держави станом на початок 1917 року продовжували вести виснажливу війну на два фронти. Виведення Росії з війни стало чи не головним завданням Німеччини та її союзниці. У свою чергу, і Росія була виснажена кількарічною війною, вкрай непопулярною в народі.
У лютому 1917 року в Росії відбулася Лютнева революція, яка повалила багатовікову монархію і встановила республіку. Державна Дума сформувала Тимчасовий уряд до скликання нового парламенту Російської республіки — Установчих зборів.
Однак для Німеччини це не принесло полегшення у війні, бо Росія і далі продовжувала війну на боці Антанти. Тому Німеччина почала шукати нових спільників у Росії. Таким спільником стала партія більшовиків — радикальна частина Російської соціал-демократичної робітничої партії, очолювана Леніним. Сама партія була проголошена 1898 року, реально утворена 1903 року й одразу розкололася на помірковане та радикальне крило, що призвело згодом і до розколу на дві партії — більшовиків і меншовиків.
Чимало дослідників вважають Жовтневий переворот є проектом Німеччини з метою вивести Росію з війни. Звичайно, успіху Жовтневого перевороту і захопленню влади більшовиками сприяли й численні суспільно-політичні фактори в самій Росії. Але все-таки слід зазначити, що владу захопила партія, яка не мала великої підтримки в населення, а лідери якої, включно з Леніним, уже друге десятиліття були в еміграції.
Ради як інструмент більшовиків
Формально так звану радянську владу проголосив Другий всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів 26 жовтня (8 листопада) 1917 року в столиці Росії Петрограді. Цим фактично узаконили Жовтневий переворот і привели до влади партію більшовиків.
Ради виникли ще під час першої російської революції 1905 року як ради робітничих депутатів — стихійна форма самоврядування. Після поразки революції ради відійшли в тінь. І ось після Лютневої революції 1917 року більшовики згадали про цю форму самоврядування революційних мас і зробили на неї ставку. Протягом того року ради швидко утворювалися по країні та самочинно брали на себе частину владних функцій, паралельно з легітимними органами влади Російської республіки — структурами Тимчасового уряду.
У червні – липні 1917 року в Петрограді протягом трьох тижнів відбувся Перший всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів. Брали участь 1090 делегатів. З них 777 заявили про свою партійність, серед них було всього 105 більшовиків, натомість —285 есерів, тобто членів партії соціалістів-революціонерів (найбільшої політичної партії Росії), також 248 меншовиків, представники дрібніших партій, Тобто домінували представники лівих партії, але не радикальних, на відміну від більшовиків. З’їзд підтримав Тимчасовий уряд та ідею проведення виборів до Установчих збрів.
Обраний I Всеросійським з’їздом рад ВЦВК (Всеросійський центральний виконавчий комітет) протягом літа виступав проти ініціативи більшовиків скликати Другий всеросійський з’їзд рад, можливо, передбачаючи, що більшовики задумують державний переворот. До того ж партія більшовиків уже здійснила спробу перевороту в липні 1917 року, яка завершилася невдачею і переходом лідерів більшовиків у підпілля. Утім, ВЦВК погодився скликати з’їзд рад на 25 жовтня (7 листопада). Саме до цієї дати більшовики таємно приурочили свій переворот і захоплення влади.
Від Лютого до Жовтня Внаслідок Лютневої революції 4 (17) березня 1917 року російський імператор Микола II зрікся престолу. Влада в Росії перейшла до Тимчасового уряду.
Уряд переживав часті кризи, склад кабінету міністрів кілька разів змінювався. До кінця літа 1917 року більшість уряду складали представники лівих партій. Очолював його Олександр Керенський — член партії есерів.
У березні — квітні 1917 року із заслань та еміграції до Петрограда повернулася велика кількість політиків ультралівого напряму, в тому числі В. Ленін, Л. Троцький та інші.
Упродовж 1917 року на всій території колишньої Російської імперії наростала анархія. На фронті різко впала дисципліна, до вересня число дезертирів досягло 2 млн осіб.
До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якій задавали більшовики. На чолі Ради став випущений у серпні з в’язниці Лев Троцький.
Роль гарнізону
Восени 1917 року військовий гарнізон Петрограда налічував близько 60 тис. осіб. Частини гарнізону не бажали вирушати на фронт і перебували під великим впливом більшовиків. Саме гарнізон зіграв велику роль у Лютневій революції. Було очевидно, що доля перевороту також залежатиме від поведінки гарнізону.
На початку жовтня уряд вирішив відправити гарнізон на фронт і замінити його надійними частинами. Для протидії цим планам 16 (29) жовтня за пропозицією Троцького Петроградська рада створила свій Військово-революційний комітет (ВРК), що фактично став бойовим органом партії більшовиків. 21 жовтня (3 листопада) на мітингу у Смольному була ухвалена резолюція про підтримку ВРК гарнізоном столиці, після чого ВРК зажадав від командування військовим округом Петрограда підкоритися його наказам. У відповідь Тимчасовий уряд вимагав, щоб ВРК був розпущений.
Того самого дня відбулося закрите засідання ЦК партії більшовиків. За пропозицією Леніна вирішили виступити точно в день відкриття II з’їзду Рад — 25 жовтня (7 листопада), щоб поставити з’їзд перед фактом, але, не розкриваючи своїх планів заздалегідь.
У ніч з 24 на 25 жовтня (за новим стилем — з 6 на 7 листопада) загони матросів, прибулі з Кронштадта за наказом ВРК, та червоногвардійці зайняли телефонну станцію, телеграф і Державний банк. Причому, коли повсталі займали ключові урядові установи, чимало хто сприйняв це як просто перехід їх під контроль Петроградської ради. Тобто у столиці вже фактично було двовладдя. Війська гарнізону залишилися в казармах. Незначний опір чинили лише загони юнкерів.
25 жовтня столиця фактично вже була в руках повсталих, хоч більшовики й далі маскували свою участь у перевороті та заявляли, що влада в місті належить Петроградській раді.
Тимчасовий уряд формально ще діяв, працював у Зимовому палаці. Це не завадило більшовикам ще вранці оголосити про повалення Тимчасового уряду — видати звернення «К гражданам России», фактично перший документ радянської влади, де проголошувалося, що влада переходить до Рад. Утім, документ, написаний Леніним, був виданий від імені Військово-революційного комітету Петроградської ради.
І нарешті пізно ввечері 25 жовтня, фактично в ніч на 26 жовтня (з 7 на 8 листопада) озброєні загони ВРК захопили Зимовий палац і арештували Тимчасовий уряд. Його глава Керенський зумів виїхати в Гатчину, що неподалік Петрограда, аби привести вірні уряду війська на придушення заколоту. Однак було вже пізно…
Другий з’їзд рад узаконив переворот
Точно в той самий час, у момент штурму Зимового, о 22.30 відкрився Другий всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів.
Ця подія величезної історичної ваги, що встановила на три чверті століття тоталітарний комуністичний режим, має вигляд величезної містифікації і фальсифікації переможців перевороту — більшовиків. Вони ініціювали скликання з’їзду, щоб узаконити свій переворот, розтоптали всі норми демократії. Під час роботи з’їзду не було обрано мандатної комісії, не існувало спеціальних перепусток для делегатів, вхід до зали засідань контролювала більшовицька комендатура, стенограма не велася, не зберігалися ні протоколи з’їзду, ні чернеткові записи секретарів, ні мандати, ні особисті анкети учасників з’їзду. Основне джерело інформації про з’їзд — газетні звіти, головним чином у більшовицькій пресі.
За радянською версією, на момент відкриття з’їзду там були присутні 649 делегатів, з них 390 більшовиків, 160 есерів, 72 меншовики, 27 представників інших партій. У процесі роботи до з’їзду долучалися нові делегати.
Склад делегатів не відображав реальної розстановки політичних сил у радах Росії. Головне — практично не було представлене селянство, яке складало до 80 відсотків населення країни. А в селянських радах значно переважали есери. Всеросійський виконавчий комітет селянських рад відмовився брати участі у з’їзді, сфальсифікованому більшовиками. Безлад і недемократичність спостерігалися при обранні делегатів на з’їзд. Так, не була представлена майже половина 10-мільйонної армії, а це переважно вчорашні селяни.
Відбулося два засідання з’їзду. Перше розпочалося з дебатів із приводу повноважень з’їзду. Меншовики та праві есери заявили, що він неправомочний ухвалювати доленосні для країни рішення, що більшовики намагаються захопити владу в обхід усіх демократичних партій. Про це саме заявили і представники інших партій. На знак протесту десятки делегатів залишили з’їзд. Але ж тепер він був повністю під контролем більшовиків. Вони з хвилини на хвилину чекали повідомлення про повалення й арешт Тимчасового уряду.
Як тільки воно надійшло, з’їзд у ніч на 26 жовтня (8 листопада) ухвалив головний документ — про перехід влади в Російській республіці до Рад. Це було написане Леніним звернення «Рабочим, солдатам и крестьянам». Причому з’їзд демагогічно ухвалив, що проголошує владу Рад, «спираючись на волю більшості народу». Хоча тут не було представлено основну верству країни — селянство, а це 80 відсотків населення. А ще ж у країні були такі верстви, як інтелігенція, дворянство, купецтво, козацтво, духовенство.
Таким чином, «Жовтневий переворот» від самого початку був нелегітимним і протизаконним.
На другому засіданні з’їзд розглянув питання про війну і мир, заслухав доповідь В. Леніна та ухвалив Декрет про мир. У ньому проголошувався заклик негайно припинити війну. Наступним стало ухвалення Декрету про землю, яким ліквідовували приватну власність на неї і землю передавали в руки Рад, тобто начебто народу. Характерно, що в основу цього декрету було покладено документ партії есерів. Отже, більшовики вдало зіграли на двох чи не основних проблемах тодішньої Росії — війна й питання землі.
З’їзд утворив так званий робітничо-селянський уряд Росії — Раду народних комісарів на чолі з Леніним. До речі, цей уряд також назвали Тимчасовим, до скликання установчих зборів Росії, тобто нового парламенту, який мав обрати новий уряд.
Більшовики використали з’їзд для узаконення Жовтневого перевороту, встановлення диктатури більшовицької партії. Відтоді ради стали фіктивними органами влади, яка насправді належала єдиній партії — РСДРП(б), згодом Комуністичній партії Радянського Союзу.
Ульянов, Бронштейн, Розенфельд — справжні прізвища лідерів Жовтня, а не їх підпільні прізвиська
Заміна своїх справжніх прізвищ на вигадані практикувалася не лише в середовищі шахраїв і бандитів. Згадаймо хоча б популярний фільм «Місце зустрічі змінити не можна», де фігурують «Кирпич», «Копчений» — «собачі прізвиська», як каже у фільмі капітан Жеглов.
Змінювали свої прізвища й імена і професійні революціонери, в тому числі більшовики. До революції це пояснювалося конспірацією підпільників, хоча царська охранка добре знала, хто насправді стоїть за цими «революційними прізвиськами», тим паче чимало революціонерів були одночасно таємними агентами охранки.
Після революції відпала потреба в конспірації. Але колишні прізвиська вже міцно приросли до лідерів більшовиків. І в народі вже ніхто не називав Леніна Ульяновим, Сталіна — Джугашвілі, Троцького — Бронштейном.
Ось дійсні імена деяких більшовицьких діячів:
Ленін — Ульянов Володимир Ілліч.
Троцький Лев — Бронштейн Лейба Давидович, народився в Україні, в Херсонській губернії.
Сталін — Джугашвілі Йосип Віссаріонович.
Камєнєв — Розенфельд Лев Борисович.
Зінов’єв Григорій Євсєєвич — Радомисльський Герш Аронович, народився в Україні, в Єлисаветграді.
Молотов — Скрябін В’ячеслав Михайлович.
Кіров — Костриков Сергій Миронович.
Газета «Світ-інфо» (Чернігів), 02. 11. 2017
