«Невідомий і вже всім відомий. Загиблий і той, завдяки кому ми живі», – з напису на Могилі невідомого солдата у Лондоні.
Навіть у війнах ХХІ століття, навіть у найсучасніших арміях трапляються випадки, коли неможливо ідентифікувати загиблого солдата. Навіть ДНК-експертиза не дасть результату, якщо її не порівняти із даними когось із родичів.
У сучасній війні з Росією це далеко не єдина причина (згадайте перших добровольців, яких тоді ще навіть не обліковували), завдяки якій ми будемо мати невпізнаних вояків.
Ми повинні до останнього боротися, аби ідентифікувати кожного, хто віддав своє життя за нашу країну. Їх імена слід не лише надрукувати у книгах, але й вибити в камені на пам'ятниках.
Але не маємо права забути й тих, хто залишиться невідомим, їм має належати наша найбільша пошана як символу усіх загиблих.
Культ Могили невідомого солдата – це не українське ноу-хау і не радянська традиція.
Вперше Могила невідомому солдату була встановлена під Тріумфальною аркою у Парижі 11 листопада 1919 року, у річницю завершення Першої світової війни.
Наступного, 1920 року, в той же день британці поховали Невідомого воїна у Вестмінстерському абатстві – соборі із спеціальним статусом королівської церкви, місці коронації і спочинку багатьох англійських королів, а також найвідоміших британських державних діячів, представників науки та культури.
Ще через рік, в той же день, Могила невідомого вояка постала в США на військовому кладовищі в Арлінгтоні.
В 1925 таку могилу облаштовано в колонаді королівського палацу Варшави. Після Другої світової війни традиція поширилася по всьому світу.
Могила невідомого вояка – одне з головних місць країни, куди приходять її керівники та гості найвищого рівня. Так має бути і в Україні.
В нашій столиці нарешті має з'явитися Український національний пантеон – місце, де ми можемо вшанувати борців за незалежність від давніх часів до теперішньої війни з Росією. Вшанувати тих, хто своїм внеском в нашу культуру, науку, політику дозволив нам розвиватися і творити самобутність України.
В центрі Українського національного пантеону слід відвести місце для невідомого вояка сучасної незавершеної війни. Воїна, який віддав життя, захищаючи незалежність та справу попередників, котрі воювали за її здобуття.
І не варто чекати коли завершиться нинішня гібридна війна для того, щоб творити меморіали її героям. Адже вони щодня дають нам можливість жити і творити зміни в країні. Пошана до внеску воїнів у творення вільної демократичної України ані не перекреслює необхідності докладати зусилля кожного до справи перемоги, ані не забере надто багато часу чи ресурсів.
Пантеон героїв – це справа честі.
Адже цілком можливо, що від того, як ми вшануємо цих чоловіків і жінок та їх попередників, залежатиме, як закінчиться ця війна.
Володимир В'ЯТРОВИЧ, голова Українського інституту національної пам’яті
