Якими є наслідки 70-літнього тоталітарного періоду для України? До яких засобів вдається країна, щоб завершити економічні реформи і демократичні перетворення? А також про нову національну політику щодо особистих прав і свобод говорили у рамках зустрічі «Перегортаючи сторінку: декомунізація та реформи у сфері культури в Україні» 9 листопада 2015 року в офісі Інституту Кеннана в Вашингтоні (США).
Про це редакцію повідомили в прес-службі Українського інституту національної пам’яті.
Спікерами були:
— Наталія Мусієнко, старший науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України;
— Катерина Смаглій, директор Київського офісу Інституту Кеннана;
— Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам'яті.
«Прийняття пакету декомунізаційних законів спровокувало жваву дискусію в Україні та закордоном. Опоненти стверджують, що подібні кроки повинні реалізовуватися лише після ефективних економічних та політичних реформ. Проте досвід країн Східної Європи свідчить про протилежне: декомунізація повинна відбутися так швидко, як тільки можливо, не перед чи після реформ, а разом із ними», – зазначив у своєму виступі Володимир В’ятрович.
Проте новий поштовх декомунізаційним процесам в країні дало не прийняття пакету відповідних законів – вони тільки легітимізували процес, – а Революція Гідності, яка зробила можливими демократичні вибори президента у 2014 році та появу нового парламенту, в якому вперше за історію незалежності не представлена комуністична партія. Декомунізаційні закони є лише частиною нової політики, яка своєю метою проголошує стійкі демократичні зміни на всіх рівнях, а основне завдання декомунізаційного пакету – привити суспільству імунітет від тоталітаризму – переконаний голова Українського інституту національної пам’яті.
На користь проведення декомунізації саме в цей момент часу свідчать також внутрішні та зовнішні обставини: внутрішні – це готовність суспільства переосмислювати свою історію, викликана агресією Росії, що у своєму обґрунтуванні апелює до радянського минулого; зовнішні – наявність декомунізаційного досвіду інших країн Східної Європи, які завершили цей процес набагато раніше. «Успіх у подоланні тоталітарної спадщини гарантує подальший стійкий демократичний розвиток та спроможність протистояти зовнішній агресії», – говорить Володимир В’ятрович.
Що вже відбулося в рамках реалізації декомунізаційного пакету? Україна приєдналася до європейської традиції вшанування полеглих у війнах, особливо у Другій світовій війні. Ми відходимо від властивого раніше Дню перемоги радянського мілітарного запалу й акцентуємо увагу на примиренні та гуманізмі. Об’єкт пам’яті – людина, а не «маси» й «лідери».
Від 21 травня кожен громадянин за письмовим запитом без жодних додаткових документів має право й можливість ознайомитися із документами із архівів КДБ, що до цього були засекреченими. Ці архіви відкриті також для іноземців.
Щодо демонтажу пам’ятників та символів, які в той чи інших спосіб прославляють комуністичний режим, що викликав побоювання у мистецької спільноти, то закон зобов’язує владу до цивілізованого демонтажу замість того «ленінопаду», який ми спостерігали впродовж останнього часу. Невелика частина демонтованих робіт, яка становить мистецьку цінність, віднайде своє місце в музеях.
Відеозапис дискусії «Перегортаючи сторінку: декомунізація та реформи у сфері культури в Україні» доступний для перегляду онлайн (https://www.wilsoncenter.org/event/turning-the-page-de-sovietization-and-cultural-reforms-ukraine).
