30 квітня 1973 року помер Михайло Федорович Башловка, український кобзар.
Народився 19 (за іншими даними 10) листопада 1924-го в селі Макухи на Полтавщині. В дитинстві втратив зір.
Грати на бандурі навчився в 1940-му. Під час Другої світової війни мандрував із кобзою по Полтавщині, Київщині, Сумщині, Харківщині та інших областях, заробляючи на кусень хліба. Виконував думи та балади на тексти Бориса Грінченка («Ярина», Пантелеймона Куліша «До кобзи»
В 1945-му оселився в Києві, грав у кобзарському ансамблі при Київському товаристві сліпих, удосконалював гру на бандурі.
Автор пісень «Про голод», «Стоїть в селі в Суботові», «Як полки Богдана», «До кобзи», «Козачий кістяк», «Пам’яті тридцяти», «Євшан-зілля» і багатьох інших. При цьому категорично відкидав будь-які вимоги начальства виконувати твори про Леніна та партію.
В останні роки працював у друкарському цеху фірми «Світанок».
Помер у Києві 30 квітня 1973-го, похований на Байковому кладовищі.
Як згадував Богдан Жеплинський: «…літом 1968 року ми вибрались провідати київського народного кобзаря Михайла Федоровича Башловку, що жив тоді по вул. ім. Тельмана. Народні співці мені вже не раз розповідали про цього кобзаря, характеризували його як найбільш плідного незрячого київського кобзаря нового покоління, але я до цього часу не слухав цього музику. Тому з великою цікавістю я переступив поріг його мешкання.
Застали ми Михайла Федоровича за звичною для нього та несподіваною для нас роботою. посеред кімнати стояв чималий міх, довкруги якого на стільцях сиділа чи не вся сім’я Башловки (господар, дружина, діти). Піднявшись нам назустріч і привітавшись, господар пояснив:
– Оце працюємо з дружиною надомниками. Розкладаємо в обгортки-пакетики припинки до волосся. Діти старші допомагають. Не далі як через годину дружина повинна здати нашу продукцію…
Коли нарешті опустів міх, вся продукція була упакована, а коробки складені для здачі в прийомник, ми попросили кобзаря пограти. І він, підстроївши кобзу, вчинив нашу волю…
Мов зачаровані, слухали ми голос приємного тембру і дзвінкі щедрі звуки кобзи народного співця, який частував нас своїми творами, народними піснями і думами. А ми просили грати ще, і ще… Нарешті кобзар промовив:
– А тепер вам виконаю пісню, пов’язаними з важкими спогадами про моє голодне дитинство, про страшний рік на нашому хуторі, про голод в Україні. Я нечасто виконую цю пісню, створену на основі пережитої мною події, бо й так багато маю неприємностей через мої пісні. Хочеться співати про правду, хочеться справедливості.
І кобзар почав…».
…Забирали по селі
Збіжжя до зернини,
Не лишали для калік,
Навіть для дитини.
Груба сила кулака,
Голод і погорози
Заганяли мужика
В ненависні тсози.
Люди вдома й по шляхах
З голоду конали,
А мерців по їх дворах
Ледь живі ховали.
Замордоване село
Ледве що з душею
У колгосп здійсняти йшло
Сталінську ідею.
Ми сиділи на печі
Злякані й голодні,
Батько, схоплений вночі,
Мучився в холодній.
Мати плакала в кутку
І благала Спаса,
Щоб в годину цю тяжку
Нам не дав пропасти.
Та схопилася нараз
З жахом наша мати:
То з сільради йшли до нас
Хліба знов шукати…
(Михайло Башловка. Про голод)
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті
На фото cossackland.org.ua: Михайло Башловка (1924—1973)
