В українському інформаційному просторі сталася непересічна подія. 26 травня була продана іншому власникові найбільш потужна і авторитетна інтернет-газета країни «Українська правда». Створена у квітні 2000 року Георгієм Гонгадзе, в останній рік його життя, за кілька місяців до загибелі.
Спершу – чому саме такою її називаю. І у моїй газеті «Світ-інфо» постійно друкуються матеріали «УП», звичайно, з належним посиланням.
УП – це найбільш важливі теми життя України і світу, щодня. Це розгалужена система тем, рубрик, проектів газети. Досить сказати, що в структурі УП вже з десятиліття існує фактично як газета в газеті проект «Історична правда», який створив і беззмінно очолює відомий журналіст Вахтанг Кіпіані. Це спецпроекти «Європейська правда», «Економічна правда». Це блоги десятків найвідоміших політиків і громадських діячів країни, де вони абсолютно вільно висловлюють свої погляди. Як і тисячі читачі УП, у своїх коментарях. І коментарі ці часто дуже бурхливі, де дістається і самій газеті. Повна свобода слова. А що дістається – ще Чехов колись казав: «Я не пряник, щоб всім подобатися».
Це, врешті, наймасовіша інтернет-газета України. Щодня її читають тисячі й тисячі людей, деякі публікації – десятки тисяч. За тиждень це вже мільйони. Друкованим газетам такі тиражі і не сняться.
То що ж відбулося днями? 26 травня власниця інтернет-газети «Українська правда» Олена Притула продала її Томашу Фіалі, генеральному директору української інвестиційної групи компаній Dragon Capital. За укладеною угодою, 100% корпоративних прав на видання та всі його активи переходять до цієї групи.
Тепер – про дійових осіб цієї угоди. Чех Томаш Фіала народився 13 травня 1974 року в місті Брно в Чехословаччині. Доволі бурхлива біографія, Він навіть кинув на третьому курсі Празький університет економіки, вкинувшись у бізнес, громадську роботу (був учасником Оксамитової революції 1989 року у Чехословаччині, переїхавши в Україну – учасником обох Майданів). 2000 року заснував з партнерами та став генеральним директором компанії Dragon Capital в Україні. 2014 року заснував інтернет-газету «Настоящее время» і Радіо НВ.
У 2016 – 2018 рр. компанія Dragon Capital з європейськими та американськими партнерами інвестувала в нерухомість України близько 400 млн $. Інвестиційним партнером Фіали в компанії, серед інших, є фонд американського фінансиста Джорджа Сороса Мотивацією інвестувати в медіа Фіала називає необхідність існування незалежних ЗМІ, які забезпечують демократичний розвиток країни.
Олена Притула народилася 10 березня 1967 року в місті Заволжя Горьківської області Росії. Але з 6-ти місяців мешкає в Україні, куди переїхали в місто Ізмаїл на Одещині її батьки. У 1989 році закінчила Одеський політехнічний інституту. Але за фахом інженера працювала недовго. Вийшовши заміж за відомого журналіста Володимира Притулу (цей шлюб тривав недовго), за його прикладом пішла в журналістику. Працювала в агентствах «Інтерфакс-Україна», «Рейтер».
У грудні 1999 року Олена Притула разом з журналістами Сергієм Шолохом і Георгієм Гонгадзе прибула до Вашингтона з метою привернути увагу влади США до утисків свободи слова в Україні. Саме тоді виникла ідея створення української новинної інтернет-газети. У квітні 2000 року Гонгадзе та Притула заснували «Українську правду». Гонгадзе став головним редактором, а Притула – його заступницею. Гонгадзе по сьогодні значиться в заголовку «Української правди» її творцем, засновником, хоч юридично вони засновували газету удвох. Після смерті Гонгадзе у вересні 2000 року Притула стала головною редакторкою «Української правди». У жовтні 2014 року Притула передала посаду головної редакторки Севгіль Мусаєвій, продовжуючи, як засновниця, тобто власниця видання, формувати напрям, стратегію газети.
Доведеться торкнутися і особистого життя Олени, бо це причетне до суспільної тематики і дотичне до двох чи не найбільш резонансних вбивств журналістів в Україні. До того ж, це давно не є якимось секретом. Досить процитувати Українську Вікіпедію, тобто інтернет-енциклопедію: «З 1997 року в Олени Притули був роман з Георгієм Гонгадзе. Вона була останньою, хто бачив його живим до викрадення та вбивства у вересні 2000 року». В матеріалах цього найгучнішого вбивства в нашій новій історії прямо сказано, що саме від Притули, з її дому, вийшов Георгій у той трагічний, останній вечір його життя, 15 вересня, коли в ніч на 16-те його було викрадено і вбито.
Далі про Олену Притулу з Вікіпедії: «Перебувала у стосунках з Павлом Шереметом, з яким познайомилась у 2008 році. У 2011 році Шеремет переїхав до Києва, а у 2014 став виконавчим директором «Української правди».
Білоруський журналіст Павло Шеремет загинув вранці 20 липня 2016 року, поблизу дому Олени Притули і в її авто, яке було висаджене в повітря вибухом. Розслідування цього злочину триває вже майже 5 років. Втім, від вбивства Гонгадзе йде вже 21 рік, і при формальному завершення слідства, судах і покаранні вбивць досі не встановлено замовників злочину.
Севгіль Мусаєва – кримська татарка, але народилася 18 червня 1987 року в Узбекистані, куди було депортовано її батьків. У 1989 році родина повернулася до Криму, в Керч. З 2004 по 2010 рік Севгіль навчалася в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Працювала журналісткою в столичних виданнях. На запрошення Олени Притули у жовтні 2014 року стала головною редакторкою «Української правди». У травні 2015 року стала однією з ведучих проекту «Громадське. Крим» на Громадському телебаченні. У жовтні 2017 року стала ведучою кримськотатарського каналу ATR.
А тепер – до суті продажу УП. Згідно з угодою між попереднім і новим власником, колективом УП, редакційна політика видання та підходи до роботи залишаться без змін. Команда «Української правди» на чолі з головним редактором Севгіль Мусаєвою продовжить працювати в тому ж форматі, що і раніше, в тісній співпраці з Оленою Притулою, яка й надалі виконуватиме роль редактора-засновника.
Власник поважає редакційну незалежність видання та зобов'язується на неї не впливати. Будь-які кадрові зміни в редакційній команді, за винятком головного редактора, здійснюється «Редакційним Колом «Української правди». Звільнення та призначення головного редактора, а також адміністративного, фінансового та технічного персоналу здійснюється за рішенням Директора компанії. Кандидатура головного редактора має бути погоджена «Редакційним колом», до складу якого входять редактор-засновник та керівники проєктів УП. Очевидно, «Редакційне коло» – це щось на кшталт редколегій в газетах, але не лише з дорадчими, а й адміністративними повноваженнями.
Ще один суттєвий момент. Редакція залишає за собою право висвітлювати діяльність також і власника видання та афілійованих з ним юридичних та фізичних осіб, включно з журналістськими розслідуваннями.
Другого дня Олена Притула звернулася з відкритим Листом до читачів. Продаж своєї газети, після 21 року її видання, пояснила можливістю подальшого розвитку видання. А про Томаша Фіалу сказала: «Я знаю його як людину демократичних поглядів і близьких мені цінностей». Притула заявила, що в найближчі два роки і далі працюватиме в УП.
Не оминула Олена й пам`яті обох названих вбитих колег, близьких їй особисто. І вшанувала цю пам`ять не просто на словах. Тут треба назвати кілька цифр, озвучених самою Притулою в листі. До речі, вони свідчать, що і в Україні засоби інформації, справжні, потужні, можуть бути і прибутковими, а не лише дотуватися власниками. Ще з 2005 року УП, яка спершу дотувалася благодійниками, вийшла на самоокупність, завдяки рекламі, що є нормальною річчю в демократичних суспільствах, а потім приносила немалі прибутки. Так що новий власник прийшов у дуже прибутковий проект.
Та от, Олена Притула виділила з коштів УП по 100 тисяч доларів кожній з двох доньок Георгія Гонгадзе. 250 тисяч доларів виділила на стипендії імені Павла Шеремета для студентів і молодих журналістів. Ще 250 тисяч доларів виділила на підтримку журналістської премії імені Георгія Гонгадзе, що вже присуджується в останні роки.
І ще цитата з цього листа: «УП – це живий пам'ятник Гонгадзе, а тепер ще й Шеремету. Доки УП буде існувати, ніхто не дозволить забути про наших убитих колег».
Тепер необхідний коментар. Ситуація з перепродажем знаменитої газети і угодою між новим власником і колективом доволі унікальна. Хоча б тим, що як це новий власник не лише не втручатимуться в редакційну політику, зміст видання, а й у призначення кадрів, принаймні, головних, творчих – журналістів. Також у призначення керівника цього колективу – головного редактора, якого власник хоч і призначатиме, але лише за погодженням з «Редакційним колом». А якщо воно не погодиться із заміною редактора? Нарешті, що буде, якщо завтра новий власник продасть газету комусь, кудись далі? Невже продасть «разом» з цією супер демократичною угодою між ним і колективом?
Порівняймо з пресою друкованою, газетами. Закон про пресу чітко встановлює: зміст газети (її концепцію, напрям) визначає її власник, згідно закону – це засновник. Як і призначення редактора, залучення (за угодою), видавця.
Інтернет в Україні не є юридично засобом масової інформації. То ж ці норми не про нього. Але інтернет-видання, що набувають все більшої популярності, теж роблять журналісти.
Конфлікти між власниками видань і журналістами, коли останні не можуть поділяти погляди власників і писати «за вказівкою», зазвичай завершуються відходом журналістів з редакцій. Все логічно. «Найнявсь – як продавсь». «Хто платить – той замовляє музику». То ж створюйте, журналісти, власні газети, як у тій же Польщі, і друкуйте, що забажаєте.
Але все не так просто. З одного боку журналісти, як наймити, не можуть обійтися без видань, редакцій, бо треба ж заробляти на життя. Але з іншого – і власники медіа ж не можуть обійтися без журналістів.
В останні роки колег по цеху пробує якось захистити Незалежна медіа-профспілка журналістів, допомагаючи їм заключати контракти з власниками медіа. Тоді, при конфлікті і вимушеному звільненні журналіста, він отримає від власника медіа солідну грошову компенсацію.
Словом, поживемо – побачимо. Поки що «Українська правда» не змінилася. Так само – на пульсі життя України і світу, в гущі подій. У мене, наприклад, жодного дня без прочитання стрічки новин УП, «Історичної правди», найбільш важливих статей, інтерв`ю «Української правди».
Петро Антоненко,
редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів
