Відома не лише на Чернігівщині, а й в Україні, письменниця Ганна Арсенич-Баран зайшла в крамницю, яка розташована у центрі Чернігова. Її здивуванню не було меж... Про те, що сталося, письменниця розповіла у своєму блозі.
У магазин тканин «Наталі», що на центральній площі міста, заходжу часто й купую їхній крам, бо люблю шити й вишивати. Але ці відвідини крамниці тканин будуть, напевно, останніми.
Зайшла до них (зауважу, що магазин був порожній, покупців і в перспективі не передбачалося натовпами), щоб купити бязі або батисту, про що й попросила продавчиню. Та завірила на мене очі й зі зневагою відповіла: «Я ні знаю, што ето за ткань батист».
Моєму здивуванню й здивуванню моєї подруги не було меж. Як?!! Продавчиня тканин не знає, що таке батист?!!
«Батист, — повторює їй моя подруга, — бавовняна тканина».
«Я нє знаю, што такоє батист, я знаю батіст», —відповіла продавчиня.
Вона дивилася на нас, як на бідних родичів, мале пиво чи жабу під її ногами. Хамство випирало із її слів, пози, гримаси на обличчі. Таке ставлення до покупця я ще бачила десь у 80-х роках, коли полиці магазинів були порожніми, а крамар був царем і богом для бідного совітського обивателя.
Ми повернулися й вийшли з крамниці, на душі було гидко й бридко. Сваритися із цією бавовняною масою я не хотіла, бо було свято, мої іменини. Псувати собі святковий настрій не було охоти.
Ми пішли в інший магазин — «Ярославну». Приємні українськомовні продавчині ввічливо обслужили нас, порадили найкращий крам, заробили свої гроші — і всі були задоволені.
А я подумала: бавовняна маса в голові не дає людині заробити, вона перешкоджає не лише розумовому розвиткові, а й стає на заваді здобуванню хліба насущного.
Тепер я в крамницю «Тканини», що на центральній площі Чернігова, ні ногою. І не рекомендую туди ходити нікому, хто себе поважає.
Ганна Арсенич-Баран
