Цікава, як на наш погляд, є науково-дослідницька робота в умовах навчального закладу учня 11 класу Семенівської гімназії № 2 Семенівського району Чернігівської області Іллі ЛЕВЧЕНКА. Автор хоч і молодий і, можливо, у чомусь ще не має достатнього досвіду, але він порушує дуже серйозну проблематику – людського співжиття з навколишнім світом, з природою.
Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
Григорій Сковорода
Я не ставив за мету написання наукової статті, тому одразу увільняю себе й вас від усякого роду наукової термінології й відповідної структури роботи, єдине, що зазначу, — мету: поділитися досвідом щодо написання науково-дослідницьої роботи в умовах навчального закладу з позиції учня.
Моя тема роботи – «Созологічно цінна флора Семенівського району Чернігівської області: дослідження й охорона» невипадкова. Це мене цікавило з дитинства. Коли почали «копати» у 2013 році щодо попередніх досліджень на зазначену тему, виявилося, що в Червоній книзі будь-які данні щодо зростання червонокнижних рослин у нашому районі відсутні, але фрагментальні, мозаїчні дослідження таки проводилися науковцями ЧНПУ ім. Т. Шевченка, д. б. н., проф. кафедри екології та охорони природи Лукашем О. В. Це було в 2010 році, на території району тоді було виявлено 13 рідкісних видів (рідкісними вважаємо й червонокнижні, і рідкісні, такі що знаходяться в Списку рідкісних рослин Чернігівської області, і рідкісні види суміжних областей види). Підсумовуючи наші дослідження, можу констатувати, що на території Семенівського району зростає 43 созологічно цінних видів рослин (22 червонокнижних види й 21 вид, що охороняється в Україні на регіональному рівні). На жаль, завдяки господарській діяльності людини останні десятиліття щороку на межі зникнення в природі опиняються десятки й сотні видів тварин і рослин. Для підтримання стабільності екосистем потрібно виявляти й ретельно досліджувати популяції рідкісних видів, щоб можна було простежити за зміною їх чисельності, визначити причини можливого зменшення кількості й скорочення популяцій, учасно вжити заходів щодо усунення негативних чинників. Цьому й присвячене наше дослідження.
Структура моєї наукової роботи, яка має обсяг біля 100 сторінок, досить проста: вступ, перший розділ стосується фізико-географічного районування, другий – історії флористичних досліджень на Східному Поліссі. Хочеться зауважити, що несистемні дослідження беруть свій початок від кінця ХІХ — поч. ХХ ст., зокрема Й. К. Пачоський у праці «Флора Полесья и прилежащих местностей» оцінив флористичне багатство Східного Полісся близько 950 видами. Пізніше було видано його працю «Основные черты развития флоры Юго-Западной России», праці Танфільєва Г. І. та Малярчука С. О.
Наступний розділ найбільший: він стосується власне нашого експерименту. У цій частині роботи можна знайти опис популяцій созологічно цінних рослин у досліджених пунктах району (нині їх близько 20). Це пункти, у яких ми виявили не одну, а декілька рослин. Розділ поділяємо на частини, у першій із них – опис термінів й місця проведень досліджень, далі йдуть описи водойм і боліт, ділянок широколистяних, мішаних, хвойних лісів окремо. В описі ділянок є географічна прив’язка, площа описуваної ділянки, посилання на належність до певного лісництва, приблизний вік дерев, домінанти, проективне покриття ярусів та опис кожного окремого ярусу (звісно ж, назви рослин — латиною). Також у роботі приділено увагу знахідкам, не пов’язаним з описуваними пунктами. Це місцини, де було виявлено 1-2 рослини, тому ми не вважали за необхідне виокремлювати кожну таку популяцію в окремий описуваний пункт.
Ще один розділ присвячено списку рідкісних рослин. Це таблиця, де зазначено вид, природоохоронний статус, рік, коли було знайдено ту чи іншу рослину. Далі йдуть висновки, список використаної літератури й додатки, яким приділено, як на мене, найбільшу вагу. У додатках представлено авторські фото кожної з рідкісних виявлених нами рослин, а також карта району з зазначенням місцезростань конкретної рослини.
Але така робота – вислід невтомної праці й довгих пошуків. Найперше, що я зробив – вивчив (спочатку — візуально) рідкісні рослини, що потенційно можуть зростати на місцевості, яку збирав для досліджень, а також завантажив декілька гарних визначників. Обов’язково треба грамотно поставитися до вибору наукового керівника чи (та) консультанта, позаяк іноді важко визначати вид рослини, навіть маючи Червону книгу чи будь-який визначник; окрім визначення, необхідні консультації щодо структури роботи, методології досліджень. Мені в цьому дуже поталанило: консультантом погодився стати Лукаш О. В. – неймовірно світла й розумна людина.
Далі діємо просто: за велосипед – і гайда. По супіщаних ґрунтах важко долати великі відстані, але доводиться. Максимальна віддаль, куди їздив, - заповідне урочище «Радомська дача», а це близько 50 км від міста. Окрім созологічно цінної флори, нас цікавлять ще й кажани, тому вдень бігаємо з керівником у пошуках рослин, а вночі – ганяємося за кажанами.
Пригадую смішний випадок. Вирішили полювати на кажанів біля школи в одному селі (не вказуватиму), позаяк там виявили гуано на підвіконні. Зателефонували в відділ освіти, щоб попередили шкільну адміністрацію про наш приїзд. Попередили. «Телефонує директор і каже: «Там приїдуть якісь дуду й будуть бігати з сітками біля вікон, не чіпай їх», — це вже нам розповів сторож школи.
Узагалі, із самих початків життя мене вчить виборювати правду на кожному, бодай найменшому, рівні. Ще рік тому, коли знаходили якісь цікаві рослини, одразу повідомляли про це інженера з охорони лісу Волка М. М. Натомість є в нас урочище Великий бір (тепер ми працюємо над проектом створення заповідної території на території тієї місцевості урочища ім. Ісака Мазепи), де зростає 15 видів цінної флори. Це й дифазіаструм сплюснутий (рідкісний вид в Червоній книзі), й іриси угорські (зникаючий вид у Польщі, Білорусі, Брянській області), і рідкісна дуже ключ-трава etc. У цьому ж лісі почалися «раптово» вирубки. Коли ми підійшли до інженера з охорони (!) лісу щодо цієї проблеми, він відрізав: «Це в нас — експлуатаційний ліс». Вирубки там проводяться й нині.
Про що може йти мова, коли в заповідному урочищі «Радомська дача» під прикриттям «санітарних рубок» знищуються гектари лісу?! Ми намагалися пояснити працівникам лісгоспу, що все це незаконно, але нам почали розказувати, що хочуть екзотики: не ялин, а піхт (Цитую того ж інженера (зі збереженням орфографії): «Какоє та біорізноманіття?!»). Я багато разів намагався подати матеріал до районної газети, але марно. Чому? Устами Сковороди: «Ворон ворону око не виклює». Натомість працівники лісгоспу там, на шпальтах газети, розпатякують про те, що в них все за «міжнародними стандартами». Йой! Утримаюся від коментарів. Тобто, окрім того, що треба знайти рідкісні рослини, їх необхідно ще й захистити, від тих, що їх мають захищати (парадоксально, але так).
Оскільки ідеться про умови навчального закладу, то приділю увагу й цьому аспекту. Наукова робота, звісно ж, не повинна заважати навчальному процесу, а тому найкращий час для її написання – літо, але матеріали треба збирати упродовж усього року (бажано – не одного). Особливо це стосується подібних моїй тематик робіт. І тут необхідна підтримка педколективу й адміністрації школи. Звісно, ні про які «подарунки» в навчанні не йдеться – вимагається мінімального: не чіпати й не заважати, але, на жаль, деякі діють вспак. Наведу приклад. Весна, як відомо, – пора зростання рідкісних ефемероїдів (цебто рослин, які мають дуже короткий вегетаційний період). Тому діяти треба швидко і якісно: об’їхати на велосипеді весь район, відшукати такі рослини й провести моніторинг попередньо відомих популяцій, а, якщо є можливість, також відслідкувати динаміку популяційного складу. І ось 9 травня ми вирішили поїхати в Радомку. Нас же в примусовому порядку відправили святкувати День Перемоги, хоча з ідеологічних міркувань ми його не вважаємо за свято (а відзначаємо, як і всі люди з неколонізованою свідомістю, 8 травня День Примирення). «У вас буде ще багато часу», — сказала директор. Люди абстраговані від цього й уявлення не мають, що то є – дослідження.
Звісно, величезну (напевно, найбільшу) роль відіграє вчитель. Згадую, як ми познайомилися з Петром Андрійовичем (мій науковий керівник). Це було 4 роки тому. Я був у захваті від хімії, але не теоретичної – експериментальної: вирощував удома кристали купоросу й не тільки, від чого синіми були всі двері й шпалери, проводив різні хімічні реакції, внаслідок чого були пропалені столи й підвіконня... Моя матір, дуже стривожена від усіх тих дійств, знайшла вихід – познайомила мене з учителем хімії Бузунком П. А. Тоді в мене були страшні сварки в школі: класний керівник й учителька мови за сумісництвом називала мене «психічно хворою дитиною з дебільним інтелектом», ставила одиниці, відверто й привселюдно принижувала; адміністрація й педколектив у більшості відверто (або латентно) підтримували її. Найпершою розрадою для мене була Бичкова Л.В., учитель історії, а вже потім – і Петро Андрійович. Ці дві людини виліпили з мене те, хто я є зараз. Це неймовірно, коли можеш балакати з учителем на будь-які теми й будь-коли в дружній атмосфері. Хоча інколи й сваримося, дискутуючи аж до… бійки.
У 2014 ми студіювали нашу роботу на конкурсі-захисті учнів-членів МАН (диплом ІІ ст.), обласній олімпіаді (диплом ІІ ст.). У 2015 р. ми вибороли диплом І ст. на обласній екологічній олімпіаді й представляли область на Всеукраїнському етапі олімпіаді в Рівному, де отримали диплом ІІІ ст. Окрім цього, наші студії з зазначеної тематики здобули ряд перемог на інших обласних і Всеукраїнських та Міжнародних конкурсах, як-от «Мій рідний край – моя земля», «Моя Батьківщина — Україна», GLOBE (за що я мав можливість відвідати Естонію – публікація про це https://www.sknews.net/litnij-intensyv-v-estoniji-fotoreportazh/ ), «Зелені Перлини», «Уміємо заповідувати», «В об’єктиві натураліста» та ін. Тему созологічно цінних рослин нашого району ми студіювали й на Міжнародних конференція («Пріорітети наукової цінності ПЗТ Полісся» та «Природні та антропогенно трансформовані екосистеми прикордонних територій у постчорнобильський період»), матеріали доповідей («Созологічно цінні рослини Семенівського району Чернігівської області та їх поширення на ПЗТ» ; «Созологічно цінні види флори урочища Великий бір та загроза їх знищенню внаслідок рубок») ввійшли до збірника матеріалів конференцій. Оскільки багато рослин знищується під дією антропогенного фактора, то значну увагу ми приділили випереджувальній роботі: численні публікації в Інтернеті, інтерв’ю обласному радіо від 9 жовтня 2014 року, програма на ЧОДТРК у студії «Діалог».
Згадую, коли вперше стояв на олімпіаді з екології... Попри детальне знання своєї теми, доповіді й роботи, «трусилося» все. Але в цьому і є позитив таких заходів: вони гартують людину. Тепер я будь-яку олімпіаду чи конкурс сприймаю як звичайнісіньку контрольну: більше, аніж знаєш, не напишеш, а от менше (із причини хвилювань) – можеш. Звісно, що «більше-менше» — це про якість, а не обсяги, як звично думають учні.
Отож роль дослідницької роботи в школі для учня, на мою думку, – неоціненна. Така діяльність учить не лише правилам написання роботи, її оформленню, умінню поставити експеримент, а й навичкам публічного захисту й ведення дискусії. Найголовніше, як на мене, — дві речі: бажання учня й наявність Педагога, який поведе стежкою науки, а не банального вчителя, який «відчитає» параграф і піде додому... Дурні перестають учитися одразу після школи, розумні – усвідомлюють, що навчання завершується на цвинтарі.
Ілля ЛЕВЧЕНКО,
учень 11 класу Семенівської гімназії № 2
Семенівського району Чернігівської області
