Село Довжик Новобілоуської громади Чернігівського району було окуповане російськими військами з перших днів війни. Його дорогами йшли колони техніки ворога, а в самому селі окупанти встановили свій блокпост. Увесь місяць російські військові тримали село в страху, а відійшовши, лишили після себе чимало «сюрпризів».
«З першого дня росіяни йшли через наше село, але вони не зупинялися тут. Та на початку березня між нашим селом і селом Москалі ЗСУ розгромили їхню техніку. Потім ми дізналися, що там був їхній офіцерський склад. І після цього випадку росіяни почали перевіряти всі будинки в селі, шукали диверсантів і зброю, – говорить староста Довжика Ніна Курило. – Так, пізно ввечері у мій будинок увірвалася група ФСБшників. Всі у балаклавах, з ліхтарями на лобі. Зайшли, вибивши двері. Всім сказали лягти на підлогу і почали питати, чи є в селі диверсанти та де схована зброя. На що я відповіла, що немає ніякої зброї у нас і ніяких диверсантів. Тоді вони обшукали увесь будинок, всі речі, всі шафи. І після цього випадку з підірваною технікою вже на наступний день вони облаштували в селі свій блокпост і зайняли одну пусту хату. І окопів собі по всьому селі понаривали. Походили по хатах у людей, порозстрілювали роутери, аби у людей не було інтернету. А ще в нас у Довжику окупанти убили двох братів і одного поранили. Він дивом врятувався. Їх трьох просто забрали з дому через те, що менший служив в АТО і мав військову форму, а у телефонах знайшли переписки. Хлопці передавали ЗСУ дані про кількість ворожої техніки».
У Довжику російські війська намагалися роздавати людям свою гуманітарну допомогу, але брали не всі.
«БТРи і «Тигри» їхні їздили туди-сюди по селу і вдень, і вночі. Люди боялися вийти на вулицю, щоб не перетинатися з ними зайвий раз. Ходили поза городами, вулицями майже ніхто не ходив. Та й куди ходити? Магазин вони в перший день розграбували, – говорить Анатолій Ситенок. – Техніка їхня безперестану курсувала. Проміжки, може, в півгодини були – і знову йде, і знову йде... Вони йшли повз нас. Навіть роздавали гуманітарку, але я її не брав. Картопля в погребі є, нащо мені та гуманітарка».
Військова техніка ходила майже поруч з будинком Надії Ступак. Жінка пригадує, як сильно гуло і як вона раділа, коли зрештою, окупанти почали тікати.
«Моя дочка в Польщі живе, казала, щоб я їхала до неї, – говорить пані Надія. – Але куди я поїду? Я ж не могла своїх собачок і котиків кинути тут. Та й будинок лишати не схотіла. Страшно було, звісно. Я тут на кутку живу, і бачила всю ту техніку їхню, яка їздила через село. Її було стільки, що й не злічити. Так гула, так ревіла – страх! До мене в хату, слава Богу, російські військові не заходили. Хоча шастали по двору, і біля колодязя були. У мене тут в кінці вулиці ферма є, то вони ходили повз, молоко брали там. У мене, до речі, всю війну сім’я доярів з сусіднього села прожила. Вони вранці 24 лютого прийшли на ферму корів доїти, так і лишилися в мене, бо вже техніка ворожа пішла. Теж люди молодці, не кинули ту скотинку, не побоялися і цілий місяць ходили доїти тих корів. Молоко людям роздавали, а решту виливали. Потім дізналися окупанти, що на фермі молоко є, то теж заходили, бувало. Давали, бо ти спробуй йому не дати, коли в нього автомат в руках».
Надія Ступак говорить, що потроху готувалася до війни. Навіть запас продуктів був, бо ж відчувала, що неспроста вони ті навчання проводять.
«Сама я перед війною добре закупилася, тож продукти були, бо декілька місяців перед війною по телевізору говорили, що можливо буде війна, – згадує пані Ніна. – Проте я думала що вони 23 лютого прийдуть, на день радянської армії. Майже вгадала, прийшли на наступний – підло, рано вранці, як фашисти. Гурчали своєю технікою цілий місяць, але ж як вони потім тікали! Я не могла тим дійством налюбуватися, так душа раділа. Вони так утікали, що танки одне на одного наїжджали. В одного гусениця спала, то вони самі повилазили, в інший пересіли, а цього лишили. Боялися, щоб не наздогнали їх».
Військові привезли допомогу
У Чернігівській області вже понад два місяці діє гуманітарна ініціатива центру управління оборони міста Чернігова «Збройні Сили України підставляють плече», в межах якої військовослужбовці оперативного командування «Північ» вирішують актуальні проблеми мешканців населених пунктів області, що були тимчасово окуповані військами російської федерації. Допомагають з ліками, привозять медиків та обстежують домогосподарства на наявність вибухонебезпечних предметів.
У Довжик військові привезли лікаря-педіатра, невропатолога та терапевта, які проводили прийом селян. Лікарі, за потреби, виписували рецепт щодо подальшого лікування та безкоштовно надавали наявні ліки, дитяче харчування та памперси.
«Сьогодні надавали в основному психологічну підтримку. Люди після окупації, вони навіть позабували, як приймати ліки: до їжі, після їжі, – розповідає військовий медик, лікар загальної практики сімейної медицини, позивний «Міраж». – Були такі, що приносили пусті блістери від ліків і просили розповісти, як приймати. В основному всі сердечники і гіпертоніки. Адже переважний вік пацієнтів, які сьогодні до нас зверталися, – 60-87 років. Сьогодні лише я прийняв до 20 чоловік».
Дітей оглядає педіатр Чернігівської дитячої поліклініки №2 Віта Нобільська-Воєвода. Під час бойових дій лікарка лишалася в місті і ввесь час допомагала діткам – як своїм, з якими була укладена декларація, так і чужим. Консультувала в режимі он-лайн і по телефону, за необхідності виїздила. Пані Віта – одна з тих лікарів, яка надавала допомогу діткам із розбомбленої Киїнки. Вона їздила в Катерининську церкву, коли там перебували евакуйовані дітки, і надавала допомогу. Зараз же вона радо долучилася до ініціативи «Збройні сили підставляють плече».
«Головна проблема дітей на деокупованих територіях – перенесений стрес, – говорить Віта Нобільська-Воєвода. – Ми всіх оглядаємо, призначаємо лікування і видаємо ліки. Адже з ліками зараз проблема. Також памперси і дитяче харчування в нас є».
Кладовище обстежили і будинок врятували
Також жителі Довжика зверталися до військовослужбовців-саперів щодо допомоги в обстеженні місцевого кладовища та інших територій, де тимчасово дислокувався ворог, на наявність нерозірваних боєприпасів чи розтяжок. Так, одна із місцевих мешканок Надія Ступак запросила військових обстежити будинок та прибудинкову територію сусідки Алли Дерюги. Адже в її дворі ходили окупанти, а потім жінка не змогла відкрити двері будинку. Подумала, що щось тут нечисто, і була права. Під час обстеження приміщення сапери знайшли «сюрприз», який по собі лишили російські військові, – гранату на розтяжці, прикриту каструлею. Тож якби жінка все ж спробувала відкрити ті двері самотужки, то загинула б.
«Алла приїхала в село відразу після окупації, але зайти в хату не змогла, – розповідає Надія Ступак. – Вона ключ вставила у замок, а прокрутити не змогла. Прийшла до мене відразу, каже, щось там є, але ж темно і нічого не видно».
За словами військових, граната була добре замаскована, а від неї йшла зовсім тоненька ліска, яку дуже важко помітити неозброєним оком. Тож добре, що жінки звернулися, бо ж хто знає, яка трагедія могла статися.
В той день військовослужбовці спеціального підрозділу «Кліщі» обстежили і територію місцевого кладовища. Хоча наразі їхня робота дуже ускладнюється, бо ж трава вже висока і в ній майже неможливо щось розгледіти.
«Ми наразі співпрацюємо з Чернігівською районною радою. До них або безпосередньо до нас звертаються люди по допомогу і ми виїздимо в ті села, які пережили окупацію, – говорить координатор гуманітарної ініціативи, позивний «Редактор». – Перевіряємо кладовища, подвір’я, фермерські господарства, якщо треба. У нас є дрон, і за його допомогою хлопці перевіряють поля. На жаль, наразі вже трава висока, і це є ускладнює роботу саперів. Небезпека збільшується, бо ж візуально ані розтяжку, ані боєприпаси не побачиш. Тож проводимо й профілактичну роботу. Людям це потрібно пам’ятати і відкласти грибний сезон. Особливо там, де були позиції орків, бо ж вже є випадки, коли підірвалися люди. Якщо й досі від Другої світової боєприпаси знаходять, то страшно уявити, скільки ще сюрпризів від орків будемо знаходити на території, де велися бойові дії, і де російські солдати просто були. Бо ж, як показала ця війна, ворог воює проти мирного населення. Тож і гранати, і розтяжки ставили, і на подвір’ях, і на городах, і в погребах, і в будинках. Ми ще й проводимо профілактичні бесіди. Був випадок, коли діти принесли гранату, повністю готову до застосування, набої приносили. Добре, що дитина військовому принесла, а якби розкручувати почали десь? Тобто з населенням ведемо роз’яснювальні роботи, з чоловіками, які збирають ці боєприпаси. Збираємо інформацію про колаборантів, про злочини, які вчиняли окупаційні війська. Потім цю інформацію далі передаємо».
Марія Пучинець, фото автора і Лесі Мальцевої
