У Чернігові провели вечір пам’яті Віталія Леуса

Незабутні. В обласній науковій бібліотеці імені В. Короленка провели прекрасний вечір пам’яті відомого українського письменника, журналіста та краєзнавця, багаторічного автора газети «Деснянська правда» Віталія Леуса.

У залі було багатолюдно: прийшли близькі, друзі, колеги та численні шанувальники творчості незабутнього Віталія Миколайовича. Бібліотекарі влаштували чудову виставку його книжок. Підготували цікаві та зворушливі відеоматеріали. На вулиці лютував мороз, але в конференц-залі бібліотеки було навдивовижу тепло і затишно.

Письменник відійшов у вічність 27 грудня 2017 року, а буквально за кілька днів після його смерті побачила світ книга прози Віталія Леуса «Долі конем не об’їдеш» – видана ошатно, великим обсягом (майже 500 сторінок), за обласною Програмою підтримки розвитку інформаційної та видавничої сфер Чернігівщини на 2016—2020 роки.

Отамани повстанських загонів – це вони боролися за самостійну, незалежну Україну. В жорстокій, нерівній боротьбі полягли всі, як один. Пам’ять про невмирущий подвиг повстанців назавжди залишиться у серцях вдячного українського народу. Про їхній короткий бойовий шлях розповідає нова художньо-документальна повість автора «За хмарами завжди сонце». А ще в цій книжці – багато людяних, проникливих, небайдужих історій, – про неймовірну любов, вірність і зраду, про соціальну несправедливість, драми й трагедії героїв, простих сільських трудівників…

Автор успішно подолав свій письменницький та журналістський шлях довжиною в півстоліття, добре знав життя. І про що б він не писав – всі твори виписані добірною, колоритною та живою українською мовою, на високому художньому рівні. До речі, більшість із них надруковані в газеті «Деснянська правда», де свого часу працював Віталій Миколайович, яку він щиро любив і шанував, читав та передплачував усе своє життя.

Також співробітники обласної наукової бібліотеки імені В. Короленка підготували і видали ґрунтовний бібліографічний покажчик, присвячений життю і творчості Віталія Леуса (передмову написав Сергій Дзюба), який теж презентували цього дня.

Про Віталія Миколайовича розповідали його близькі (дружина Галина Семенівна), колеги – письменник і журналіст, заступник головного редактора газети «Деснянська правда», президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба; очільник Літературної спілки «Чернігів» та журналу «Літературний Чернігів» Михась Ткач; директор обласної наукової бібліотеки імені В. Короленка Інна Аліференко, бібліотекарі Ольга Іваненко, Вікторія Солонікова, Ніна Романчук; заслужений журналіст України, автор багатьох історичних книжок про гетьмана Івана Мазепу, головний редактор журналу «Сіверянський літопис» Сергій Павленко, літератори Яків Ковалець, Віталій Топчій, Тетяна Тимошенко…

Всі, хто знав Віталія Леуса, відзначали його скромність та совісність. Він ніколи не був озлобленим, агресивним, заздрісним, – ставився з добром і чуйністю до кожної людини, усіх прагнув зрозуміти, підбадьорити, коли міг – завжди безкорисливо допомагав. Обожнював своїх близьких, щиро любив друзів. Ніколи не плів жодних інтриг – жив творчістю, добрими справами. Був непублічним – дуже не любив виступати на усіляких нарадах і зборах; та, спілкуючись вдома з друзями, яких часто запрошував у гості, міг розповісти сотні дотепних, душевних, оригінальних бувальщин. І ці дві години поряд із Віталієм Миколайовичем минали, як дві хвилини!

Водночас про його делікатність і шляхетність розповідатимуть легенди. Бо за все своє життя цей дивовижний добродій не завдав прикрощів жодній людині! Він був завжди зовні спокійним та вразливим у душі, вмів слухати й почути кожного, ніби прагнув узяти на себе дещицю його болю. Був добрим, настільки взагалі може бути доброю людина. І дуже працелюбним – багато трудився не лише творчо, а й фізично – на своїй дачі, на городі, причому так, що ним можна було в цей час буквально замилуватися! Вважав, що фізична праця на землі творчу людину облагороджує, адже тоді митець краще розуміє життя та прагнення простих людей.

А ще письменник дуже любив мальовничі краєвиди, природу. Постійно підгодовував приблудних котів та собак. Не раз, навіть хворим, у негоду, він поспішав на дачу заради отих безхатьків. І вони просто обожнювали його! А в Чернігові він ходив до Спаського собору, де постійно годував голубів, і так щоразу щиро радів, коли птахи дружно пригощалися його гостинцями! Дуже любив пташиний спів, який міг слухати годинами, вирізняючи голоси кожної пташки.

Віталій Леус побував у 21 країні, тож міг захоплююче пригадувати свої мандри (пам’ять мав хорошу, особливо був уважний до деталей, чогось надто неординарного, унікального). Він був завзятим спортивним уболівальником, особливо знався на футболі, мав буквально енциклопедичні знання! Цікаво коментував кожен матч, а дивився він навіть змагання першої ліги. Під час важливих міжнародних матчів проникливо читав молитву та тричі хрестив телевізор, вболіваючи за всі українські команди, незалежно від того, хто грав, – київське «Динамо» чи донецький «Шахтар», одеський «Чорноморець» або львівські «Карпати»…

Я ще озвуся, друзі, після смерті –

Травинкою із келихом роси,

Весняним листям, чулим, наче Верді,

І соняхом, який пробачить всім…

Я відгукнуся перелітним птахом –

Лебідці вірній присвячу вірша;

І в клині журавлиному без страху

Летітиму у всесвіт, мов душа.

Почувши вірша казахського поета Нурлана Джилкішиєва «Я озвуся» у перекладі Сергія Дзюби, Віталій Миколайович раптом сказав: «Це – як про мене. Прочитаєш, коли мене не буде?». Це було за кілька днів до його смерті, у грудні 2017-го. Він був енергійним, у чудовому настрої і, здавалося б, ніщо не віщувало того, що невдовзі сталося.

Та, мабуть, письменник відчув, що невдовзі стане на зоряну дорогу… Тож на вечорі його пам’яті прозвучали ці прекрасні та зворушливі рядки:

До всіх, кого любив на цьому світі,

Із засвітів озвуся неземних…

Які ж ми ще на цій планеті – діти!

Хоч щось збагнули вже про нас самих?

А раптом я до вас прийду рядками –

Незнаними, раніше так не вмів…

І серце друга, крижане, мов брама,

Відтане в світлі благодатних слів.

Зараз близькі та друзі готують до друку ще одну книжку Віталія Леуса, який так натхненно і невтомно працював до останньої миті свого життя. Його проникливі твори й сьогодні потрібні людям.

Сергій Квітницький

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?