Марсель Салімов. «В мені, повірте, трудиться безсонно. Душа бджоли, яка збира нектар».
Відомий башкирський поет, прозаїк, сатирик та перекладач. Лауреат міжнародних премій, зокрема ім. Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна), Джека Лондона (США), Міжнародної літературної премії миру (Німеччина, США). Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Це – я!
У світі не злічити всіх чудес –
Ти, мов берізка, юна та щаслива!
Чи то сніжинки линуть із небес
На зачіску твою пухнастих дивом?
Ні, не сніжинки… Наче у раю,
Аби мене завжди ти впізнавала,
На вишукану голову твою
Перлини сиплю з місячного шалу…
Ліси і гори, ніби чародій,
Тепер прикрашу уночі та рано, –
Це ж я на місяць видерся мерщій,
Щоб перлами осипати кохану!
Впаду на зірвані троянди
Спекотний день. Безлюдні вже бульвари.
Сховались в тінь закохані тут пари…
І жартома подумалося враз:
Перетворюсь якщо у краплі пари,
Що ти тоді подумаєш про нас?
Перетворюся в хмарку, зливу, грози…
Ти не лякайсь – нема в словах погрози:
Хай стану краплями, але тебе знайду –
Впадуть на зірвані троянди роси,
Пригорнуть квіти у твоїм саду.
Серце горить
Палко, нестримно, умить –
Серце у мене горить!
Що ж тут робити? Дивись –
Дим струменіє увись.
Може, коханням горю?
Ні, сигарету курю…
І зовсім не метелик я
«Ти – непостійний, різний, наче море, –
Дівчата дорікають всі мені. –
Метеликом літаєш на просторах
І тільки мрієш у височині…
Немов цвіркун, виспівуєш безпечно,
Стрибаєш безтурботно по квітках.
Став зовсім товстошкірим, безсердечним, –
Тебе кохання не вражає птах!
Якусь царицю ніби обираєш,
Живеш нестримно, дивно, наче вірш…
То стрінеш Аду, проводжаєш Раю,
То інші очі від зірок миліш».
Хай молодість порівнював з весною,
Над прірвою у житі покружив, –
Не смійтеся дівчата наді мною,
Не раньте поетичної душі!
Так, дарував вірші – одній, наступній…
Солодкі, чуйні відповіді мав;
Однак не був я павуком підступним,
І на дівчат не зиркав, як удав.
Метеликом не бивсь об скло віконне
І не чіплявсь нахабно, мов комар, –
В мені, повірте, трудиться безсонно
Душа бджоли, яка збира нектар.
Звісно, ти!
«Мабуть, не любиш – звик, немов до чаю,
Вже більше не присвячуєш вірші…»
Ні, дорога, безмежно я кохаю,
Слів ніжних – море у моїй душі!
Вірші ростуть, як почуття шалені,
Вони – у серці пристраснім завжди;
Я й сам, увесь, – поезія натхненна.
«Хто автор?» – запитаєш.
Звісно, ти!
Українською переклав Сергій Дзюба
Про перекладача:
Народний поет України, письменник, перекладач, журналіст, критик, автор популярних пісень (слів та музики), радіодраматург, кіносценарист. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Головний редактор газети «Чернігівщина». Почесний професор Луцького інституту розвитку людини Міжнародного університету «Україна». Генерал-хорунжий Українського Козацтва. Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, академій і творчих спілок багатьох держав. Автор понад ста книг, присвячених дружині Тетяні – письменниці, перекладачеві, доктору наук із соціальних комунікацій, професору, академіку Національної Академії наук вищої школи Казахстану. Книжки Сергія Дзюби перекладені 80-ма мовами і надруковані в 50 країнах. Він – лауреат багатьох міжнародних премій у 50 державах. Його книги прочитали понад 4 мільйони людей в усьому світі.
