У Чернігівській обласній універсально-науковій бібліотеці 21 лютого відбулася зустріч з відомою українською письменницею, дослідницею в галузі антропології, культурною менеджеркою, докторкою історичних наук, кандидаткою філологічних наук, директоркою видавництва «Дуліби» Мариною Гримич.
З вітальним словом до пані Марини звернулася директорка Чернігівської ОУНБ Інна Аліференко.
«Дуже приємно, що Ви самі запропонували цю зустріч, бо знаю, що Ви дуже любите бібліотеки. Дуже Вам вдячні, раді знову Вас почути, послухати про творчість і продовжувати з вами співпрацю та дружбу», – сказала Інна Михайлівна.
І принагідно відзначила, що це не перший візит пані Марини до головної книгозбірні Чернігівщини. Сім років тому в нашій бібліотеці відбулася презентація світового бестселера професора Єльського університету (США) Тімоті Снайдера «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним» за участю київських та чернігівських науковців. Книга побачила світ у видавництві «Дуліби».
Наша гостя народилася в Києві. Її батько – літературний перекладач, заслужений працівник культури України Віль Гримич, мати – завідувачка кафедри КНУ імені Тараса Шевченка Галина Гримич.
Марина Гримич виростала у письменницькому середовищі. Перші двадцять років свого зрілого життя присвятила науковій кар'єрі. Літературною творчістю почала займатися, коли, як жартує пані Марина, «повиростали діти», й нині вона «маневрує» поміж письменницькою і науковою діяльністю, а також дипломатичною роботою як дружини українського політика й дипломата, Надзвичайного і Повноважного Посла України в Лівані (2016–2022) Ігоря Осташа.
Марина Гримич – авторка 20 різножанрових книг, у тому числі бестселера «Клавка» (2019).
Цього разу вона презентувала в Чернігові свій новий роман «Лара». Це триквел до роману «Клавка» і сиквел до роману «Юра». Лара – Клавчина внучка. Образ цієї обдарованої, але дуже своєрідної дівчинки розкривається через спостереження, переживання, роздуми Клавки, якій доводиться вести сімейний корабель у часи Чорнобильської катастрофи. Лара – донька кримської татарки Аніфе та Клавчиного сина Юри, і їй випаде зробити свій перший серйозний вибір. Також перед Ларою постане завдання швидко зорієнтуватися в пікантній ситуації «дежавю» навколо любовної інтриги, яка склалася ще у «Клавці» і мала своє продовження в «Юрі».
Лара – творча особистість. Свої почуття й переживання дівчина передає у речитативах, один із яких зачитала пані Марина. Це її улюблений епізод, у якому йдеться про ліквідацію питомих назв міст, сіл, вулиць після депортації кримських татар. Ці легковажні назвочки – як знущання з історії цілого народу. Пам'ятаєте пісню у виконанні Юрія Антонова «Пройдусь по Абрикосовой, сверну на Виноградную…»? Хто б міг подумати, що вона – саме про той ганебний процес?
Пані Марина дбайливо береже червону оксамитову торбинку для прикрас, вишиту золотими нитками, яку їй подарував Мустафа Джемілєв. Кримські татарки завжди славилися своїм вишиттям. Лара, напевно, успадкувала це вміння по лінії своєї мами. Тільки вишиває дівчина не нитками, а словами. Можливо, в наступній книзі про Лару вже розповідатиметься як про відому письменницю. Але книга ця буде не про майбутнє, а певніше – про минуле. Такі плани у Марини Гримич. Зичимо творчих успіхів!
«Клавка поклала руку на тісто.
Воно було тепле, приємне на дотик і пружинило як слід. Треба трохи сильніше вимісити, щоб набралося побільше повітряних бульбашок, аби пиріг, а точніше рулет, вийшов легкий, пухнастий.
Розморожена і перетерта через сито журавлина вже лежала напоготові, приваблюючи своїм зацукровано-червонястим вилискуванням у світлі слабенької електричної лампочки, яка через нестабільну напругу то спалахувала яскравіше, то тьмяніла».
Так смачно – у повному сенсі цього слова – розпочинається роман. Але…
«…От ніколи Клавка не могла собі уявити, що їй, у її віці та статусі, доведеться збирати журавлину серед дикої тайги на півночі Томської області. Все її розмірене життя номенклатурної київської вдови, що самотужки виховує не дуже просту, або, як її Клавка делікатно називала, самобутню дівчинку на ім'я Лара, закінчилося 28 квітня 1986 року, коли з Москви подзвонив син Юра, співробітник Інституту Курчатова, і наказав:
– Мам, нічого мене не питай, а бери Лару і лети до Федора, в Александровське. Квитки я вам узяв».
Це було через два дні після аварії на Чорнобильській АЕС…
Пані Марина жартома назвала «тріо» своїх романів – «Клавку», «Юру» і «Лару» – «Клавкіадою». Авторка коротко розповіла історію їх створення і трошки розкрила сюжет кожної книги.
Ґрунтовний огляд книжкової виставки «Письменниця, науковець, видавець Марина Гримич» здійснила бібліотекарка відділу абонемента Віра Губко, зробивши акцент на книгах, які найбільше вразили її саму. А пані Марину приємно вразив портрет, яким наш художник Євген Силко прикрасив заголовок виставки. Звичайно, ми із задоволенням подарували його нашій гості на згадку.
Дуже тепло вітала пані Марину чернігівська журналістка Лідія Кузьменко – університетська подруга її мами. Пані Лідія згадала, як тримала маленьку Маринку на руках, і цей спомин зворушив усіх. А ще Лідія Петрівна пригадала, що ненька пані Марини не мала матеріальних статків, бо була сиротою, але натомість мала гострий розум. І всього досягла своєю наполегливістю, своєю працею. А кращі свої риси передала доньці.
Модераторці заходу – головній бібліотекарці відділу документів із гуманітарних наук Надії Заваліній – запали в душу цитати з першого роману Марини Гримич «Ти чуєш, Марго?».
«Сама жінка зробила виклик системі, в якій жила, виклик раю, і з гордо піднятою головою пішла з нього, пішла на свободу. Запам'ятай, моя дівчинко: жінка – це першопричина знаходження свободи людством… А чоловік за це її і ненавидить. Ненавидить за те, що вона позбавила його безтурботного існування, за те, що примушує його працювати, страждати, любити, відчувати біль і жагу. І чоловіки згуртувалися і витворили систему, подібну до втраченої. Саме так і було створено державу. Держава – це справа чоловічих рук». «Треба любити свій народ і робити, що хоче він, а не планувати у своєму кабінеті йому життя», – розмірковує Марго, отримавши доступ до влади. А відтак вирішує відмовитися від неї й піти – з гордо піднятою головою. Справжня жінка – вільна і незалежна…
Віримо: твори Марини Гримич завжди займатимуть почесне місце на книжкових полицях нашої книгозбірні й будуть популярними серед користувачів. Такі книжки не можуть не подобатись. Адже авторка вклала туди всю свою майстерність і знання з літературознавства та звичайних людських взаємин.
По завершенні заходу відбулися автограф-сесія та фотосесія. А фонд нашої бібліотеки поповнився новою книгою Марини Гримич, за що ми щиро вдячні. Тепер «Лара» житиме в нашій книгозбірні. Усіх, хто має бажання прочитати цей роман, ласкаво просимо до бібліотеки!
Лана Світко
