3 червня 1863 року у містечку Буськ на Львівщині народився Євген Омелянович Петрушевич (1863—1940), український громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської Народної Республіки.
Здобув ступінь доктора права в Львівському університеті. Очолював боротьбу проти москвофільства, активний член Української національно-демократичної партії. Сучасники високо цінували його діяльність в австрійському парламенті.
В лютому 1918-го очолив галицьку делегацію на мирних переговорах у Бресті. Після проголошення ЗУНР обраний президентом, а з червня 1919-го – диктатором (поєднував обов’язки президента і голови уряду).
В еміграції продовжив боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР, очолював уряд в екзилі. Після 1923-го, коли західноукраїнські землі відійшли до Польщі, розпустив уряд і переїхав до Берліну.
У період «українізації» пройнявся вірою у можливість зміни національної політики радянського уряду. Однак радянофільські настрої Євгена Петрушевича були жорстоко розвіяні масовими репресіями та терором органів ДПУ-НКВС на зламі 30-х років. Потерпав через матеріальні нестачі (його підтримував гетьман Павло Скоропадський). До останнього співпрацював з Українським національним об’єднанням, іншими емігрантськими організаціями. Протестував проти нападу Німеччини на Польщу.
Соратники характеризували його як типового максималіста і безкомпромісного політика. Попри деякі прорахунки у зовнішньополітичній орієнтації, Петрушевич залишається прикладом шляхетності та чесності у вчинках як для своїх прибічників, так і для недругів.
Помер у Берліні 29 серпня 1940-го. У 2002-му його прах перевезено до Львова та перепоховано на Личаківському цвинтарі.
Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної гідності, спеціально для видання sknews.net
На першому фото joanerges.livejournal.com: Євген Петрушевич і вояки Української Галицької армії під час боїв за Львів. Початок 1919-го
