Станіслав Шевельов – людина, яка вивчила вже відомого на весь світ пса Патрона. За кілька місяців до війни професійний кінолог придбав землю та хату у віддаленому селі на Куликівщині, щоб побудувати там кінологічний центр. Втім, вторгнення російської орди внесло життєві корективи, і Станіслав із кінолога спочатку став добровольцем-спецпризначенцем, а потім – професійним сапером, який нині командує групою розмінування.
Професію кінолога освоїть не кожен
«Це моя третя ходка в армію», – сміється Станіслав.
Ми розмовляємо з ним на подвір’ї старенької хати, придбаної чоловіком за кілька місяців до війни. За високим парканом в середині двору – добротні вольєри з німецькими вівчарками. Навкруги – роздолля!
Це місце Станіслав Шевельов обрав для створення своєї справи, без перебільшення – справи його життя – кінологічного центру. Професію кінолога чоловік освоїв ще на строковій службі.
«Служити почав у 1999 році, потрапив у прикордонні війська по призову, – розповідає Станіслав. – Дев’ять років віддав прикордонній службі».
Перша собака – німецька вівчарка. Стас каже, що тварина обрала його сама.
«Треба віддати їй належне, вона виховала в мені кінолога, – зізнається він. – Пес навчив і показав, як повинна працювати собака, що вона повинна робити. Про що можна говорити, якщо я собаці пояснював жестами, що я від нього хочу, і він це робив? Це була розшукова собака. Вона легко починала шукати тротил за одне заняття. Просто я давав понюхати тротилову шашку і казав: “Шукай, мені треба цей запах”, а він шукав та знаходив».
За словами кінолога, не всі собаки підходять для тих чи інших завдань, так само, як і люди – не всі можуть бути військовими, лікарями чи журналістами. Багато залежить також і від породи собаки, бо є породи робочого спрямування, а є декоративні. За своє життя Станіслав зустрічав і тренував собак багатьох порід, та все ж улюбленою залишається німецька сторожова.
Кінолог – доволі загадкова і різностороння професія, насамперед через те, що він має бути в дечому ветеринаром, в дечому дієтологом, психологом і повинен мати неабияке терпіння та сміливість. На думку Станіслава Шевельова, цю професію може освоїти не кожен.
«Якщо людині важко взяти собаку додому, як мінімум двічі на день її вигуляти, погодувати, прибрати за нею, якщо це цуценя – то це погризені меблі й інші неприємності, – якщо людину це напружує, то немає чого йти в кінологи. Цю справу потрібно любити. Це не машина. Я всім на всіх рівнях пояснював, що собака – не машина, це – жива істота. У кінолога немає ні вихідних, ні свят, ні вільного часу без собаки», – пояснює тренер.
Патрона виховував з п’ятимісячного віку
Отож після дев’яти років служби з собаками на кордоні Станіслав вирішив зайнятись приватною практикою. Працював кілька років, а у 2015-му дресирувальнику запропонували посаду начальника кінологічної служби в обласному ДСНС. Через три роки служби і закінчення контракту – знову «вільні хліби» і започаткування власної дресирувальної школи. Її основи Станіслав встиг закласти у віддаленому селі на Куликівщині, однак згодом прийшли кацапи і поламали всі плани.
Та перед тим чоловік виховав не одного собаку, серед яких і легендарний пес Патрон.
«Хазяїн Патрона – начальник піротехнічної служби ДСНС області, а я був начальником кінологічної служби. Мене попросили вже після служби взяти песика на виховання, просили у приватному порядку, – розповідає історію знайомства з джек-рассел-тер’єром його тренер. – Я почав займатись з ним приблизно з п’яти місяців, займався індивідуально – або вони приходили до мене, або я приїжджав. А вже потім я запропонував шукати тротил, бо матеріальна база у підрозділу була, тому тут, як кажуть, сам Бог велів».
Так Станіслав навчив Патрона шукати вибухонебезпечні речовини. Згодом собаці пошили жилетку з іменним шевроном, і відтоді він став талісманом підрозділу. Сьогодні ж пес Патрон є офіційним символом Міжнародного координаційного центру з питань гуманітарного розмінування й улюбленцем всіх дітей.
«Я знаю щонайменше три дитини, які внаслідок морально-психологічного шоку, отриманого від війни, переставали говорити, але коли батьки купували іграшку «Пес Патрон», дитина починала говорити, бо з нею був її улюбленець. Це реальні історії», – каже Стас.
Війна за Чернігів у складі «правосеків»
Він би міг довго розповідати про своїх улюбленців та вихованців, але нині має нагальні справи – збирається на чергову ротацію. «Третя ходка» в армію викликана чоловічою потребою захисту Батьківщини. Станіслав Шевельов не став чекати, доки йому принесуть повістку, а першого ж дня взяв до рук зброю і став на захист Чернігова.
«24 лютого о п’ятій ранку подзвонив товариш і сказав, що почалось... Я скочив у машину і поїхав на Чернігів, звідки забрав доньку, привіз її в село і повернувся назад. Перші, до кого пристав, як з’ясувалось, були хлопці з Сьомого Центру ССО. Потім вже з ними воював, – розповідає початок своєї воєнної історії Стас. – Коли приїхав у місто, то побачив багато різношерстого люду зі зброєю в руках. Іти абикуди і аби до кого не хотілося, а по дорозі побачив добре споряджених бійців. Підійшов до них, представився і запитав, чи можна з ними. Ті запитали, що маю з собою. У мене була тільки рушниця. Зважаючи на мою комплекцію, мене призначили кулеметником, але кулемета в підрозділі не було».
Щоправда, згодом кулемет у «Шеви» (такий позивний дали йому побратими) таки з’явився. Це був трофей із підбитого хлопцями російського «Тигра». Російську машину спецназівці затрофеїли поблизу Халявина. До речі, основу Сьомого Центру Сил Спеціальних операцій складали бійці Добровольчого українського корпусу «Правий Сектор», а командував чернігівським підрозділом досвідчений боєць, чернігівець Володимир Число. 
Це було одне із найбільш боєздатних та вмотивованих добровольчих формувань, які обороняли Чернігів. Через це підрозділ, в якому воював «Шева», отримував найбільш гарячі точки та найвідповідальніші накази до виконання.
«Першу ніч ми переночували за розпорядженням мера міста в мерії, бо очікували висадку десанту на площу, і нас залишили обороняти мерію, – пригадує Станіслав Шевельов. – Зранку нас відправили на ЗАЗ. Там ми пробули дві доби і обзавелись трофеями. Пізніше нас перенаправили на Киїнку, звідки очікували прориву ворожих колон на Чернігів. Періодично наші штурмові групи виїжджали по всьому місту».
У Киїнці захисники втратили бійця-добровольця з росії з позивним Пітер – він потрапив у полон до росіян, і нині його доля залишається невідомою.
Контузія, поранення і знову в бій
Після відбиття загрози на Чернігівському напрямку Станіслав у складі тієї ж групи добровольців-правосеків ССО вирушив під Донецьк, на Авдіївський напрямок.
«Це був найгарячіший бій, він тривав майже добу, – пригадує Шева. – Ми працювали у парі з морськими піхотинцями. Командування повідомило, що наша артилерія прошурувала ворожі позиції, а нам треба просто зайти на зачистку, позбирати зброю і тому подібне. Фактично ж 30 чоловік послали проти добре укріпленої роти, яка була посилена танками, БМП і САУ, які стояли в копанірах. Крім того, по нас працювали мінометні розрахунки, коптери та кулемети. Тоді загинуло багато морських піхотинців, у нас був один боєць пропав безвісти, а всі решта – трьохсоті (поранені, – Авт.)».
Під Авдіївкою Станіслав отримав уламкове поранення та важку контузію, розрив барабанних перетинок і втратив слух. Після відновлення та реабілітації доброволець знову повернувся на службу. В ССО він освоїв нову професію – піротехніка. По закінченню 142-го центру ССО, «Шева» перевівся в Ніжинський окремий інженерний центр на посаду сапера. Нині він перебуває на ротації на південному напрямку, де командує групою розмінування. Мріє про якнайшвидшу перемогу та повернення до улюбленої справи – тренування чотирилапих.
Віталій Назаренко, фото з архіву Станіслава Шевельова
На першому фото: Лиманський напрямок, за спиною звільнена Святогірська лавра
