Дніпровець Сергій Швець був одним із тих, хто добровільно поїхав на передову із самого початку війни.
До війни Сергій Швець активно займався туризмом, альпінізмом, дайвінгом, джипінгом, вітрильним спортом, роуп-джампінгом, парапланеризмом. За його плечима 138 стрибків із парашутом, 30 із них у вінгсьюті. Він брав участь у екстремальних походах через пустельні високогір’я та льодовики Кавказу. Багато подорожував світом. Мав дружну сім’ю й гарну роботу. Словом, йому було чим ризикувати.
2014 року, після псевдореферендуму та анексії Криму Росією Сергій Швець вирушив у військкомат, щоб піти до війська.
— Працівники військкомату дуже здивувалися моїй ініціативі, — згадує він. — Запитали: «Та хіба вже війна? От як почнеться, тоді й викличемо». Але викликали мене пізніше. Телефонний дзвінок застав мене в окопі, під час обстрілу в районі Пісок. Сказали з’явитися на комісію. Вони навіть не підозрювали, що я вже більше як півроку воюю на Сході України в складі добровольчого батальйону.
Бойовий шлях добровольця розпочався в серпні 2014 року під час одного з найтрагічніших епізодів війни на Сході України, коли точилися бої за Іловайськ. Сергій брав участь у зіткненнях із противником на підступах до міста. Потім тримав оборону в селищі Піски. В січні 2015 року, Сергій зазнав поранення.
— Після того як наші залишили донецький аеропорт, окупанти зосередили вогонь артилерії на наших позиціях у Пісках, — розповідає доброволець. — Під час одного з масованих обстрілів у нашу «схованку» влучили одразу три ворожі міни. Мене поховало заживо під завалами. На щастя, побратими зреагували швидко та вчасно відкопали. Завдяки їм я досі живий. Дістав важку контузію й черепно-мозкову травму. Можливості евакуюватися не було. Причина на той час банальна — відсутність транспорту.
Навіть після травм Сергій продовжував виконувати завдання в районі АТО до травня 2015 року. Він сидів на знеболювальних. Але підірване здоров’я дедалі частіше давалося взнаки. Невдовзі добровольця направили на лікарську комісію, за результатами якої визнали його непридатним до військової служби.
Після повернення з війни Сергій почав активно допомагати армії. Якось до нього звернулися волонтери з досить незвичним проханням: виготовити гумові вироби для тепловізорів.
— Ці деталі швидко зношуються, якщо активно користуватися приладами, — змальовує проблему Сергій. — Без гумового наочника тепловізор продовжує працювати, але підсвічує око й цим демаскує бійця.
Технологію освоював самотужки, а майстерню облаштував удома на кухні. За тиждень перші деталі вже були готові. Якістю вони зовсім не поступалися заводським.
— Трохи згодом освоїв лиття пластиком і почав виготовляти обвіси для автоматів Калашникова, — каже Сергій Швець.
Ще одним реалізованим проектом Сергія стало відродження лазертаг-клубу. Лазертаг — це військово-спортивна гра, що досить реалістично імітує бойові дії. Її суть полягає в ураженні гравців-супротивників безпечними лазерними пострілами з автомата. Цю гру, до речі, активно застосовують для тренування військовослужбовців НАТО.
— Уперше цей проект я втілив у життя ще 15 років тому, — розповідає Сергій. — Активно розвивав його, набував досвіду, а згодом і сам займався інструкторською діяльністю. Це не просто забавка, це повноцінний навчальний центр, створений для того, щоб люди вчилися виживати на війні. Найкращим підтвердженням ефективності такого навчання є той факт, що всі хлопці, які займалися разом зі мною, повернулися з війни живими.
Центральний друкований орган Міністерства оборони України «Народна армія»
