Не професійні, але актуальні замітки з приводу передвиборної кампанії у 205-му окрузі Чернігова.
Перестрілка у Мукачевому на деякий час відволікла увагу української спільноти від подій на Сході, корупційних скандалів і скандальної виборчої кампанії у 205-му окрузі (Чернігів). Хоч все це, за великим рахунком, ланки одного ланцюга – дифузії правової системи в Україні, початок розпаду державних структур, агонії української псевдоеліти.
Яскравим прикладом такого процесу є виборча кампанія в Чернігові, котра побила всі можливі рекорди ігнорування правових засад, етичних норм, використання маніпулятивних технологій і, врешті-решт, просто здорового глузду. Неупереджений погляд на розклад кандидатських сил і методи боротьби дають право зробити висновок: йде експеримент по відпрацюванню тактики і стратегії майбутньої боротьби за владу між пропрезидентськими силами, які представляє Сергій Березенко, і силами олігарха Коломойського (Геннадій Корбан). Здається, у цій запеклій війні обидві сторони начисто забули про головну арену відстоювання незалежності – Донбас із так званою АТО, а насправді справжньою війною з російськими найманцями.
Підстави для такого твердження дають безпрецедентні фінансові витрати обох претендентів, прагнення будь-якою ціною купити симпатії чернігівців, в т. ч. вже традиційними методами відкриття дитячих майданчиків, зіркових концертів, безкоштовних пригощань борщами, супами та гречкою. Окремо використовується «соціологія», нав’язування сфабрикованих результатів так званого «опитування», котрі традиційно виставляють на перші місця замовників... Так, наприклад, в газеті Березенка розміщено результати дослідження Центру «Всеукраїнський соціологічний союз», де рейтинг пана Сергія складає 32,7 відсотка (перше місце), а Геннадія Корбана – лише 6 відсотків (п’яте місце). Зате перед ним, за фантазією «соціологів» — завідомі аутсайдери перегонів Ігор Андрійченко, Олег Мікац та Юрій Ткач (нічого персонально проти цих кандидатів не маю, просто не переношу «липи»). Упевнений, що у виданнях Г. Корбана ми скоро прочитаємо зовсім інші результати «соціологічних досліджень». Для чого? Щоб вплинути на психіку пересічного виборця – голосувати за лідера.
З цією ж метою використовується завуальований або і відвертий адміністративний ресурс під виглядом реалізації економічної стратегії кандидата в депутати. Поставте собі елементарне запитання: чому подібні проекти і кошти на них з’являються лише під час виборчих кампаній і лише з боку тих кандидатів, котрі або мають можливість використати державні ресурси, або ж володіють величезним багатством, нажитим «непосильною працею»?
Візьмемо Сергія Березенка. З якого це дива керівник Державного управління справами раптом стає представником створеної при Президентові у квітні (до чернігівських виборів?) Ради регіонального розвитку? А чому не хтось з місцевих? За короткий термін під Березенкка (без сумніву, як кандидата в депутати) виділено чималі кошти, за рахунок яких вирішено питання оборонних замовлень для ПАТ «ЧеЗаРа», ремонту центральних доріг, реконструйовано Березовий гай, виділені кошти на добудову чернігівського колектора, запрацювало підприємство по виробництву картоплі, встановлюються лічильники тепла у багатоквартирних будинках Чернігова, сотні дітей відправлено на відпочинок в «Артек», тисячу чернігівців відвідали фінальний матч Кубка України з футболу тощо. Окрім всього іншого, буквально за місяць Чернігів відвідали ряд міністрів. Все це виглядало б чудово, якби не мало явних ознак підкупу виборців і використання службового становища у власних цілях (стати депутатом Верховної Ради). Цікаво, а чи так же продуктивно працюють представники Ради регіонального розвитку в інших областях України?
Ось такі справи, шановні. Невтішні. Бо все йде до того, що ми отримаємо 26 липня нового ярославського. А такі люди, як Микола Зверєв, про якого я писав у попередній публікації і який хоче і може реально вплинути в українському парламенті на передачу важелів економічного і соціального розвитку у руки представників місцевих громад, залишиться поза стінами Верховної Ради. В першу чергу через нашу довірливість до заїжджих політичних гастролерів, кого б вони не представляли – Петра Порошенка чи Ігоря Коломойського.
Михайло КОРОПАТНИК, доцент кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання ЧОІППО імені К. Д. Ушинського, кандидат історичних наук
