Благодійний проект «Я Миколай», який започаткувала дружина учасника бойових дій і мати трьох дітей Ірина Коваль, допомагає зібрати подарунки для дітей, чиїх батьків забрала війна.
Ірина не з чуток знає, як протягом року з острахом і сподіванням чекати на кожний телефонний дзвінок від коханого чоловіка. Хвилюватись і думати про найгірше, коли в слухавці лунає: «Абонент недоступний». Коли душу розриває невідомість і тривога, а ти маєш бути сильною, веселою та усміхненою, не плакати, адже троє дітей, меншому з яких усього шість місяців, потребують подвійного тепла й підтримки. Їй пощастило: коханий Андрій повернувся через рік. Але вона до дрібниць пам’ятає той важкий рік свого життя.
— Коли мій чоловік повернувся з війни, — розповідає жінка, — я намагалася забути цю історію, викреслити її зі свого життя. Та це виявилося неможливим. Цього року вирішила подарувати свято саме тим, хто, на мою думку, потребує того найбільше, — дітям, які втратили своїх батьків у цій війні.
Ірина шукала їх через соціальні мережі. Насамперед відгукнулися бійці, у яких в АТО загинули друзі, потім — волонтери, а згодом на зв’язок почали виходити й вдови загиблих воїнів. З кожною родиною Ірина розмовляла особисто. Через волонтерів перевіряла правдивість інформації. Дітки писали листи з побажаннями, а мами фотографували їх та передавали Ірині. 
До святого Миколая листи пишуть діти від двох до вісімнадцяти років.
— Перелік подарунків, які зазвичай просять, досить розмаїтий, — каже Ірина Коваль. — Звісно, це навушники, блютуз-колонки, інтерактивні іграшки, карти пам’яті. Але таких прохань значно менше, ніж я могла уявити. У замовленнях святому Миколаю переважають іграшки: для хлопчиків — різноманітні конструктори та машинки, а для дівчаток — ляльки. Та є й такі прохання, від яких щемить серце, — хочуть теплі піжами й навіть взуття від 42-го до 45-го розміру, фарби для малювання, теплі джинси або великий «Кіндер-сюрприз»! На сьогодні маю близько півтори сотні дитячих листів.
Ірину часто запитують: «Чому такі дорослі — чотирнадцять, п’ятнадцять, сімнадцять?» Та вона, як мама, знає, що для батьків діти лишаються дітьми і в п’ятнадцять, і у вісімнадцять, і у двадцять. Жінка переконана, що їхні татусі, які тепер янголами спостерігають за своїми дітьми, й у вісімнадцять не залишили б їх без подарунків. Через низку об’єктивних причин Ірині довелося звузити сферу дії проекту до меж Київщини. Саме для дітей цього регіону напередодні Дня святого Миколая відбудеться свято, під час якого кожна дитина отримає свій подарунок, можливо, навіть із рук свого «особистого святого Миколая». І все ж під патронатом Ірини залишаються деякі сім’ї з усієї України.
— Я розумію, що цю акцію свого життя я вже не зможу закінчити, — переконана Ірина. — Тому що є такі родини, яким допомога потрібна постійно. І наскільки в мене вистачить сили, я намагатимуся це робити.
Наталія ЯРМІЛКО
«Народна армія»
