Сергій Дзюба. «Примчу на білому коні. Сто пісень».
«Коли одна людина ваш цілий всесвіт – це кохання».
(Віктор Гюго).
Так, коханій дружині поет присвятив: збірки поезій «Колись я напишу останнього вірша» (1995), «Сонце пахне снігом і яблуками» (1997), «У липні наших літ» (2006); книжок пародій «Любов з тролейбусом» (2003), «Зима така маленька, мов японка» (2004) та «Кожній жінці хочеться... на Марс» (2005); книжок і радіокниг публіцистики «Тато у декретній відпустці» (2007), «Як я був агентом ЦРУ» (2008), «Ловець снів» (2009), «Замінований рай» (2009), «Заєць, мавка і кулемет» (2010), «Королі і «капуста». Неймовірні пригоди українця Павлюка» (2011), «Життя між кулями» (2011); збірки прози та публіцистики «Троянці» (2012); книги рецензій «Несподівані зустрічі продовжують життя» (2013) та інші; численних літературно-критичних публікацій у періодиці.
Сергій Дзюба – автор і режисер-постановник 36 радіоп’єс, в яких зіграв головні ролі. Упорядник та видавець 10-ти антологій і збірників сучасної української поезії та прози. Перекладач зі слов’янських мов.
І, хоча в передмові до своєї книги «Примчу на білому коні. Сто пісень» автор зауважує, що «ніколи не вважав себе композитором», але, все ж таки, він – ще й талановитий композитор.
У передмові, повертаючись обличчям до пройденого життєвого шляху, з теплом і любов’ю згадуючи батьків, близьких, друзів і колег, Сергій Дзюба зауважує, що скільки він пам’ятає себе, «буквально тільки-но навчившись говорити…», співав пісні рідною мовою. Українська пісня, що передалась у спадок від батька й матері, супроводжувала його з раннього дитинства. Пісні залишаються з ним і сьогодні, збираючи навколо талановитого автора тисячі прихильників і шанувальників українського слова з усього світу.
Його твори (чимало книжок, котрі побачили світ за кордоном, створені разом із Тетяною Дзюбою) – поезія, проза, пісні, сьогодні перекладені 65-ма мовами і надруковані в 50-ти країнах. Так, лише за кордоном вийшло 26 книг письменника.
Сергій Дзюба знаходиться у тому прекрасному стані творця, для якого характерна гармонія суцільного взаємозв’язку. Тобто він надихається не лише власною творчістю, а ніби обдаровує нею інших творців, які у відповідь обдаровують і його, і цим самим створюються своєрідні шедеври творчого тандему, з’являються нові сенси розвитку і подальшої творчості.
Так, наприклад, його казки надихнули композитора Вікторію Копасову на музику до них. І тепер ця чарівна музика лунає на всіх імпрезах книжок про Кракатунчика – в Україні та за кордоном.
Лірична поезія Сергія Дзюби, що увійшла до збірки «Примчу на білому коні. Сто пісень», й так легко лягла, чи то співпала з музикою композиторів Петра Лойтри, Миколи Збарацького та ін., зачаровує своїми філософсько-поетичними рядками, що ведуть за собою ідеї безмежної Господньої любові до світу, вічного кохання й вірності: «Примчу на білому коні – / до тебе, крізь роки і далі, – / не спинять вороги зухвалі, / захвали, шквали вогняні. / Примчу на білому коні – / до тебе, до земного раю, – / даремно ворони кружляють, / душа твоя живе в мені… / Бо вічна лиш любов на світі…».
Його пісні то особисто інтимні («Колискова для Тані», «Душа, мов скрипка», «Пожухлим листям сумувала осінь», «Не знаю я»), то грайливо іронічні («Балада про жабу», «Балада про відьму та екстаз», «Тещенька моя хороша», «Опівнічна балада»), то глибоко ностальгійні («Батьку, не сумуй», «Сестра»), то споглядально-філософські («Балада про боротьбу», «Балада про долю», «Все відносне в цьому світі»). Пісні, вміщені у цій збірці – сповідальні й душевні, та водночас у них вплетені загальнолюдські проблеми любові та ненависті, добра і зла, життя й смерті: «… Кому – кохання, а кому – війна; / І я – без маски знову серед карнавалу. / І Бог – це Він; якби була Вона, / Тоді б жінок чоловіки переживали!».
У іншому розділі збірки вміщено пісні на вірші дружини поета Тетяни Дзюби. Музику до них створив автор. У цих піснях більше алегоричності, але так само немало глибокої, хвилюючої емоційності та філософічності.
Особисто мені це видання імпонує не тільки красою вміщених у ньому пісень Сергія і Тетяни Дзюби, глибиною і водночас чистотою думок, нотних станів, загальним оформленням, а й завдяки такому зрозумілому та вічному контексту, – все, що створюється гарного в цьому світі, існує завдяки любові і коханню. Все, що увійшло у збірку «Примчу на білому коні. Сто пісень», я б визначила, як оду вічній Любові, що створює невмирущі смисли й живу матерію людського буття.
Олена Монке,
кандидат педагогічних наук, доцент ПНПУ імені К. Д. Ушинського, м. Одеса
