Сповідь матері, яка піклувалася про двох чужих дітей, опублікована нещодавно, набула неочікуваного резонансу. Хоча імена персонажів змінені, не названо й село, в якому розвивалася історія опіки двох чужих дітей. Проте читачі газети впізнали в «замаскованих» персонажах своїх земляків. А днями до мене, автора публікації, приїхала свекруха, яка впізнала у «невдячній» прийомній дочці свою невісточку.
Першими її словами була вдячність названій матері, що з трьох років ростила чужу дитину, аж до заміжжя, коли з нею одружився її син.
– Моєму Славку (імена змінені, – Авт.) виповнилося тоді дев’ятнадцять років, і одного вечора він «обрадував» мене: заявив, що буде одружуватися з Софійкою, – розповіла свекруха. – Проти майбутньої невісточки я нічого не мала, діти дружили із садочка. Мій синочок жив здебільшого у моєї матері, бо після смерті чоловіка мені не було на кого його залишати, коли їхала на роботу. По сусідству, у матері-опікунки, жила під наглядом і Софійка. Багаторічна дружба дітей з дитинства переросла у міцну любов, але я вважала, що сину ще рано одружуватися. Та Славко виявився «дорослішим» за мене: сказав, що якщо не одружиться зараз, то може розгулятися, а то й спитися, чого за ним не помічала. Але така його заява виявилася переконливішою, ніж мої доводи…
Після цих слів свекруха замовкла. Видно було, що в горлі щось їй перемкнуло, і з її лагідних ясних очей викотилися дві прозорі сльозинки. Жінка швиденько їх змахнула носовичком, що тримала в долоні з початку розповіді. Пояснила й причину: згадала, як її названа сваха відверто недоброзичливо повідомила гостям, що Софійка – не рідна її дочка, вона її маленькою забрала з інтернату, куди її здали непутящі батьки.
– Бачили б ви, яким це було сердечним ударом для моєї невісточки, – продовжила свекруха. – Хотілося підійти до опікунки і плюнути їй у хмільне обличчя. Але цього не зробила, щоб далі не псувати настрій невісточці. До речі, з того дня ніби якась кішка пробігла між опікункою і моїм сином. Хоч він навідувався до названої тещі, багато в чому їй допомагав по господарству – у нього «золоті» руки, багато що вміє робити. Невісточка теж не забувала названу маму, так ласкаво її називала. Хіба що з деякими її командами й вимогами не погоджувалася, нагадувала матері, що в неї вже своя сім’я, живуть вони окремо, самостійно формують і родинний бюджет, тож і використовуватимуть його без обов’язкових погоджень з опікункою. Це чи не найбільше бісило Олександру Семенівну.
З багатьма втручаннями в родину сина й невістки не погоджувалася й свекруха, добивалася й свого. Найперше, забрала Софійку з роботи прибиральниці туалетів у людному залізничному приміщенні, куди її влаштувала названа мати. Як правило, цю роботу виконують здебільшого жінки старшого віку, а невісточка ще й завагітніла. Свекруха влаштувала її на легшу роботу – на колгоспну кухню, де харчувалося небагато механізаторів. Опікунці б зрадіти, але сваха поміняла Софійці місце роботи без погодження з нею…
– Після народження внучки сваха ніби забула наш непослух і допомогла невісточці влаштуватися на кращу й легшу роботу – в метро, – продовжила свою розповідь свекруха. – Але ніяк не може й досі змиритися з тим, що її названа дочка живе в своїй родині, у неї дочка вже доросла – інженером працює на залізниці, має свою родину, і теж не терпить сторонніх втручань у її сімейне життя. Знаю, що і мій давно дорослий син інколи пояснює це названій тещі, але це ще більше псує стосунки з нею. Особливо нестерпною у гніві стала Олександра Семенівна після перенесення важких захворювань. Дійшла до того, що почала безсоромно наговорювати на прийомну дочку – мою невісточку. Софійка вже більше двадцяти п’яти років живе з моїм сином, прекрасну дочку, мою внучку, виростили, і вона не заслуговує нічого того паскудного, що говорить про неї названа мати… І все через те, що невістка не може залишити роботу і стати постійною доглядальницею. А зараз ще й чоловіка, мого сина, забрали на війну. Хто забезпечуватиме її з родиною? Періодично й до названої матері навідується, і я відвідую сваху, але теж не можу роботу залишити, бо є кому допомагати…
Свекруху знову щось перемкнуло в горлі, й уже не дві, а більше прозорих сльозинок потекло з її вже похмурих очей. Видно, допекло до живого не тільки матері, що піклувалася про чужих дітей, але так і не змогла підкорити їх під свою муштру, а й свекрусі, що горою стала на захист невісточки – чужої кровинки, що несправедливо попала в немилість до тієї, яку з трьох років мамою називала.
За більш як півгодинну розмову свекруха кілька разів дякувала заочно свасі за порятунок чужої дитини від бідного сирітства, за те, що й до праці привчила, тож із чоловіком хорошу, працьовиту родину створила. А чи не найголовніше – навіть при строгій опікунці Софійка правильно «сформувала» свою голову на плечах з виваженими думками й умінням приймати рішення в своїй родині.
І сваха, й інші односельці називають Олександру Семенівну пробивною жінкою. Вона багато добилася й для осиротілого хлопчика, навіть квартиру витребувала в столиці. Але вона дуже полюбляє керувати всіма, хто потрапляє їй під руку. Практикувала це своє захоплення й над двома прийомними дітьми. Дещо вдалося, але найбільший протест проявила Софійка. Названа мати не приховувала свого побоювання, що не доб’ється від дівчинки того, що намітила. Не захотіла вона навіть стати швачкою, хоч навички одержала ще в шкільному учкомбінаті, і мати наполягала на цій професії. Але дочка не стала примушувати себе до нелюбимої справи. Насилу витримала роботу прибиральниці в туалеті, а от у метро найдовше затрималася.
Не подобалося Софійці, як мати керувала названим братом, обмежувала його самостійність, до солдатської муштри привчала. Що з того вийшло? Пройшовши муштру двох сирітських інтернатів й початкового військового училища, він навідріз відмовився від ще й материнської муштри. Але й нормальне життя в нього не склалося, як, скажімо, в названої сестрички. А за те, що він все таки більше корився материним вказівкам, будучи вже дорослим, мати в своїй сповіді більше гнітить «неслухняну» дочку Софію, з чим категорично не згодна свекруха, бо вона за 25 років спільного життя невісточки з її сином краще вивчила цю сироту, ніж її прийомна мати в ролі наглядачки з пугою. Такій виховательці треба самій пояснювати, що управляти кимось, чимось означає чинити правильно і усвідомлювати міру відповідальності за те, що робиш і як управляєш. Китайський мислитель Конфуцій вчить нас тисячоліттями такій мудрості.
Григорій Войток