24 січня у Київському військовому ліцеї імені Богуна відбувся Форум українських військових ліцеїв.
Захід проходив за підтримки Українського інституту національної пам’яті. Керівник наукового управління Інституту інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Ярослав ФАЙЗУЛІН взяв участь у форумі з доповіддю про Українську революцію 1917—1921 років у сучасній політиці національної пам’яті.
ПУБЛІКУЄМО ОКРЕМІ ТЕЗИ ДОПОВІДІ
Політологи стверджують, що сучасна гібридна війна є унікальним явищем, із яким ані Україна, ані Європа ще не стикалися, відтак важко виробити ефективні засоби протидії. Однак, історики знають, що події, які переживає Україна й український народ нині, фактично є повторенням подій 100-літньої давнини», – зазначив Ярослав Файзулін, розпочинаючи свій виступ. Відтак, розуміння того, що відбулося в роки національно-визвольних змагань і чому вони зазнали поразки є актуальним і для військових.
Проголошення незалежності Української Народної Республіки 22 січня 1918 року й через рік – урочисте об’єднання Великої та Західної України на Софійському майдані в Києві відбувалися в умовах збройної агресії Росії проти УНР. Свою незалежність і соборність український народ мав захистити в боротьбі.
Формальним приводом до війни в 1917 р. стало небажання тодішнього українського парламенту – Центральної Ради виконати вимоги петроградського Раднаркому, оскільки виконання цих вимог означало б фактичну ліквідацію української державності. Через це лідери російських більшовиків звинувачували Українську Центральну Раду в «буржуазності», «контрреволюційності», політиці «подвійних стандартів». Подібну риторику ми спостерігаємо зараз.
Військову агресію проти УНР більшовицька Росія розгорнула від імені Народного Секретаріату – маріонеткового радянського уряду в Харкові, що цілком контролювався з Петрограду. На території Росії відбувалося формування збройних загонів (перші ешелони під командуванням Ховріна і Сіверса прибули до Харкова за тиждень до початку проголошення ультиматуму УНР), з території Росії постачалися зброя і військове спорядження.
Показово, що ставка в тій війні робилася не стільки на збройну силу, як на пропаганду. Відбувалося формування образу «чужої війни». Мовляв, це не війна проти українського народу, а проти контрреволюційної Центральної Ради. І це діяло. Численні підрозділи ще старої російської армії, які «українізувалися», були названі іменами видатних українських діячів, українських гетьманів, під впливом російської пропаганди заявляли про свій «нейтралітет» або навіть переходили на бік більшовиків.
Більшовицькі лідери розглядали Україну як потужну ресурсну базу, як колонію, яка могла забезпечувати «метрополію» хлібом, цукром, вугіллям. Відповідно, росіяни намагалися встановити контроль над багатими на природні ресурси регіонами, зокрема Донецьким басейном. З цією метою було створено маріонеткову Донецько-Криворізьку Радянську Республіку на чолі з Артемом (Сергеєвим). Ще донедавна ім’я цього діяча носила одна з київських вулиць.
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ В РАДЯНСЬКІЙ ПРОПАГАНДІ
Радянською пропагандою події в Україні 1917—1921 років подавалися як «громадянська війна», війна усіх з усіма, перемогу в якій здобула найбільш впливова сила – радянська влада. Говорили про соціальний аспект Української революції й цілковито замовчували її національний характер, факт об’єднання обох частин України в січні 1919-го. Лідери українського державотворення та визвольного руху, зокрема діячі УНР, отримали тавро «буржуазних націоналістів». Їх радянська влада розстрілювала, засилала в табори, дискредитувала в очах українського населення й західних урядів. Саме радянська пропаганда сформувала образ українців – войовничих антисемітів, боротися з яким в умовах відсутності власної державності українці не мали можливості. Упродовж XX століття знаходилися сили, зацікавленні у збереженні і підживлюванні антисемітських стереотипів щодо українців. І ця робота не минула намарно – дотепер у західних країнах міцним є стереотип щодо антисемітизму до прикладу Симона Петлюри.
Міфи і ментальні конструкції радянської пропаганди широко використовуються сучасною російською пропагандою, яка через засоби масової комунікації справляє значний вплив не лише на населення Росії, але й України. Відповідно до новітньої історико-культурної концепції РФ, так звані Лютнева і Жовтнева революції 1917 року штучно поєднані в єдиний революційний процес, який буцімто безперервно тривав із 1917 до 1921 року. Це явище ідеологи «русского мира» гордо називають «Великой русской революцией». Під впливом радянської/сучасної російської пропаганди в Західній Європі революційні події 1917—1921 років на теренах колишньої Російської імперії здебільшого висвітлюються як «Рашен революшен». У цій концепції російським ідеологам вдалося поєднати речі, які, здавалося б, є взаємовиключними: позитивний образ імперії на чолі з царем-батюшкою і більшовицький переворот в Петрограді; образ білого офіцера на еміграції, як носія російської ідентичності, й образ чекіста «з маузером і в шкірянці», що бореться з усілякою «контрреволюцією».
Симібоз старих і нових міфів й конструкцій знайшов відображення в обмундируванні російських силовиків, де двоглавий орел є сусідом яскраво-червоної п’ятикутної зірки.
Дуже показовим є трактування революційних подій в Україні в російських підручниках з історії. Проголошення незалежності України подається як «прояв сепаратизму», що «не відповідало» інтересам українського народу і «не мало» всенародної підтримки. Українська Центральна Рада підписала в 1918 році «ганебний» Брестський мир, внаслідок чого німецькі війська «окупували» Україну і «грабували» хліб у селян. У 1917—1920 роках в Україні відбувалася «громадянська» війна, яка завершилася «закономірною» перемогою радянської влади над «зрадниками» українського народу – націоналістами. Війська Симона Петлюри здійснювали в Україні «єврейські погроми». Червона армія в 1918—1920 роках «звільнила» Україну. У результаті «союзу українських націоналістів із Польщею» в 1921 році Західна Україна була «тимчасово втрачена Росією». На завершення як найбільше благо подається створення Радянського Союзу.
Нагадаємо, на рівні держави 2017 рік проголошений Роком Української революції. Першим офіційним заходом у рамках його відзначення стало відкриття пам’ятної дошки полковнику Армії УНР Євгену Коновальцю у День Соборності, 22 січня, в Києві. Упродовж року відбуватимуться заходи, покликані більше розповісти українцям про події 1917—1921 років. У регіонах уже започатковано чимало тематичних ініціатив.
За матерілами Українського інституту національної пам’яті
