НІКЗ «Гетьманська столиця» вже довгий час по крупинках збирає інформацію про родину Кочубеїв, життя і діяльність якої невід’ємно пов’язана з Батурином.
Останнім власником батуринської садиби Кочубеїв в кінці ХІХ – на початку ХХ століть був Василь Петрович Кочубей (1868–1940 рр.). Народився у родовому маєтку с. Згурівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині селище міського типу Згурівського району Київської області) в сім’ї Петра Аркадійовича Кочубея (1825–1892 рр.) та Варвари Олександрівни Кушельової-Безбородько (1829–1894 рр.). В 1896 році на Чернігівських Губернських дворянських виборах, Василя Петровича Кочубея, було обрано на посаду Глухівського повітового предводителя дворянства. Перебуваючи на цій посаді, Василь Петрович займався справами життя глухівського повіту: захищав інтереси громади, приділяв увагу освіті, розвитку сільського господарства та систематично підіймав питання належного медичного забезпечення.
З 1910 року Василь Петрович – головний церемоніймейстер Імператорського двору. Від імператора Миколи ІІ він одержав «высочайшее разрешение» на будівництво палацу в Царському Селі. У жовтні 1913 році родина Кочубеїв переїхала до нового помешкання, а в січні 1914 році відбувся бал з нагоди новосілля. Гості були вражені красою палацу та вишуканим інтер’єром. В одній із кімнат було облаштовано фотоательє. Була передбачена і кімната-сейф, де господар зберігав колекцію мистецьких творів. Революційні події 1917 року змусили Василя Петровича розділити свою колекцію. Частину її він перевіз до Санкт-Петербургу, звідти частково перевезена до м. Ярославля. У 1918 році Василь Петрович зі своєю родиною емігрував до Бельгії.
Ярославський художній музей – один з найбільших музеїв у Росії. У травні 2014 року в Ярославлі відбулася церемонія офіційного відкриття Музею зарубіжного мистецтва, який увійшов у комплекс Ярославського художнього музею. Колекція для нового музею формувалася протягом 95 років. До неї увійшли живопис, графіка, скульптура, твори декоративно-прикладного мистецтва, що охоплюють період з XVI по XX століття. Особливу цінність становлять меблі XVI – XIX століть із зібрання графа Василя Петровича Кочубея, що надійшли в Ярославський музей в 1920 році. Серед них: італійські весільні скрині – «кассоне», іспанський кабінет – «варгуеньо», стіл зі стільницею з «флорентійської мозаїки», комоди – «бомбе», шафа з зображенням міфологічних богинь і богів та шафа-бюро з різьбленими зображеннями подвигів Геракла.
- Стіл-з-мозаїчною-стільницею-техніки-«флорентійська-мозаїка»-з-гербами-Медичі. -XVIII-століття
Деякі предмети меблів із зібрання Василя Петровича Кочубея зафіксовані на старих фотографіях, які представлені в залах Музею зарубіжного мистецтва. На одній із таких фотографій зображений стіл зі стільницею, яка була виконана в техніці «флорентійська мозаїка». Це найперший експонат, що надійшов у Ярославську галерею у 1920 році. В описі меблів, що знаходяться в будинку Варвари Олександрівни Кочубей у Петербурзі (січень 1893 рік), міститься запис про цей предмет. Зокрема, вказується, що раніше стіл належав Анатолію Миколайовичу Демидову, російському і французькому меценату, князю Сан-Донато (1812, Флоренція, Італія – 1870, Париж, Франція).
Стіл зі стільницею в техніці «флорентійська мозаїка» (з гербами Медичі) виготовлений у Флоренції, Італія. Інв. № ЯХМ−53383/1. М-1. Розміри 85,5×94,5×104,5 см. Матеріал: дерево, левкас, камінь; техніка виробництва: різьблення, золочення, флорентійська мозаїка. Стіл, за документами музею, датується ХVIII століттям. Вишукана стільниця – це робота італійських майстрів XVII століття, а різьблена дерев’яна позолочена основа для стола в стилі рококо виготовлена дещо пізніше у Франції. У декорі цього столу використана, так звана, бакелітова заливка, коли смола заливається чорною фарбою на основі сажі, а в середині викладається малюнок. У даному випадку, у центрі стола на чорному тлі зображений птах – сойка. Оригінальними елементами декору стільниці є розміщені в кутах стільниці стилізовані графічні прикраси, які нагадують герб Медичі. Своє сходження до вершин влади Медичі починали з аптекарської справи і тому ці герби зовні нагадують пігулку.
Працівникам НІКЗ «Гетьманська столиця» особливо важливо зібрати інформацію про оригінальні речі родини Кочубеїв, які характеризують смаки і можливості родини. Таким чином, вищезгаданий стіл із зібрання графа Василя Петровича Кочубея є своєрідним документом свого часу, що несе інформацію про відповідну епоху, соціальні умови та смаки і уподобання власника.
Оксана ЛОМКО, науковий співробітник відділу «Будинок – музей Генерального судді В. Кочубея» НІКЗ «Гетьманська столиця»
