Озоріння екзистенції в малярських роботах Т. Шевченка на давньогрецьку тематику: подражаніє і новаторство.
Не дивно, що Еллада стала колискою європейської цивілізації, адже не залежність, а свобода визначали розвій давньогрецької цивілізації, котра знайшла своє віддзеркалення в усій європейській історії.
Знаковим є сприйняття й рефлексія Тараса Шевченка античної спадщини. Карл Ясперс твердить, що cаме в цю, «осьову», добу напрацьовані основні категорії, якими мислимо й понині, закладено основи світових релігій, які й сьогодні визначають життя людей. Якщо рецепції давньоеллінського спадку (передовсім міфологічного) в творчості поета досліджені значною мірою (над цим працювали О. Турган, Ю. Микитченко, Д. Чижевський, О. Білецький та ін.), то маловідомим залишається джерела формування поглядів Т. Шевченка на античний ἦθος, візія історії Давньої Греції, особливо – у малярських творах.
Поштовхом до заглиблення Тараса Шевченка в давньогрецьку добу була порада його товариша й учителя – Карла Павловича Брюллова. Прочитавши «Історію хрестових походів» Жозефа Мішо, Т. Шевченко намалював натовп хрестоносців. Коли цей малюнок побачив К. Брюллов, той суворо заборонив брати сюжети деінде, опріч Біблії та історії Давньої Греції й Риму, із мотивацією: «Там все простота и изящество. А в средней истории — безнравственность и уродство».
Тоді ж Т. Шевченко почав читати «Путешествие Анахарсиса» Ж. Ж. Бартелемі та «Историю Греции» Джона Гіліса – саме ці книги й можна вважати одними з перших джерел формування еллінофільської візії поета. Основна тематика книги Джона Гіліса – опис створення перших держав з акцентуацією на географічний детермінізм, впливи східної цивілізації на розвиток полісів, міграції, аналізування типу правління (синтез республіканських і монархічних ознак архаїки) тощо. До цього доєднувалися ще й і власні розповіді К. Брюллова.
Т. Шевченко згадував: «Так однажды во время ужина, рассказывая свое путешествие по древней Элладе, он набросал чудную картину под названием «Афинский вечер». Картина представляла афинскую улицу, освещенную вечерним солнцем. На горизонте вчерне оконченный Парфенон, но еще леса не убраны. На первом плане среди улицы пара буйволов везут мраморную статую «Река Илис» Фидия. Сбоку сам Фидий, встречаемый Периклом и Аспазией и всем, что было славного в Перикловых Афинах, начиная с знаменитой гетеры и до Ксантиппы. И все это освещено лучами заходящего солнца. Великолепная картина. Что «Афинская школа» перед этой животрепещущей картиной? А он именно потому только ее и не исполнил, что уже существует «Афинская школа»». 3 травня 1958 р. Т. Шевченко занотовує в «Журналі»: «Был в Эрмитаже один без Семена. Его утомила вчера античная галерея и древности, и он отказался мне сопутствовать. Ледащо!». Подібний запис повторюється на сторінках «Щоденника» і 5 травня, коли Т. Шевченко знову відвідує галерею античності.
Очевидно, що у період перших років на волі Т. Шевченко прилучився до давньогрецької культури та історії, читаючи перекладну історіографію, а пізніше і навчаючись в Імператорській академії мистецтв (1838—1842) – саме тоді з’являються перші картини на еллінську тематику, як-от: «Александр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Філіппу» (1836) та «Смерть Сократа» (1837) . У цей період у колі Шевченкових зацікавлень, як бачимо, перебував екзистенційний міф античної доби. Художника привабила постать Александра не в битві, а в «граничній ситуації» (Karl Jaspers), коли й розкривається споконвічний пафос і смисл буття людини, відбувається озоріння екзистенції, усвідомлення випадку в житті, дискутується питання свободи/несвободи. Ніхто з лікарів не хотів лікувати Александра, уважаючи його стан безнадійним – лише Філіпп вірив у дружбу, яка єднала його з Александром із дитинства. Тоді ж Парменіон надіслав листа, в якому радив остерігатися Філіппа, мовляв, Дарій ІІІ підкупив його великими подарунками і обіцянкою одружитися з його дочкою, якщо той позбавить Александра життя. Александр прочитав листа і, не показуючи його нікому, сховав під подушку. Коли з'явився Філіпп, Александр дав йому листа, і взяв ліки: Філіпп читав листа, а Александр пив ліки. У цій ситуації проявилися ціннісні пріоритети Александра, які, імовірно, і зацікавили Тараса Шевченка: «Решиться ли мне принять лекарство? [Думав Александр. – Л. І.] Ведь если в него положен яд, то окажется, что я заслужил случившееся. Заподозрить ли преданность врача? Допустить ли, чтобы я был убит в своей палатке? Все же лучше умереть от преступления другого, чем от собственного страха».
По-перше, страх в еллінів асоціювалося з рабством (за Діогеном, перманентне відчуття страху і є рабство). По-друге, неблагочестива смерть для еллінів вважалася чи не прокляттям: y комедії «Відлюдник» Менандра натрапляємо: «Хай тобі, // Негіднику, боги погану смерть зішлють!». Зображення моменту, коли Александр, озираючись на лікаря, п’є ліки, а Філіпп читає листа, ненове в художній думці: до нього зверталися Генріх Семирадський, «Довір’я Александра Македонського лікареві Філіппу» (1870) та Есташ Люсюйор, Домініко Індуно, «Алексадр Великий і його доктор Філіпп» (1640). Представник академічного класицизму Генріх Семирадський також навчався в Імператорській академії мистецтв (1864—1871) і був учнем Дмитра Безперчого, якого у свою чергу вчив Карл Брюллов.
Сократ же, який називав ототожнював справжню філософію з розмірковуванням про смерть і приготуванням до неї, зображений у Т. Шевченка під час промови перед учнями. У руках філософ-софіст тримає келих із цикутою, яку мусить випити, адже його звинувачено в «створенні нових богів» та «розбещенні молоді». До цієї теми в різні часи зверталися художники Яків Гольдблат, Джамбертіно Цигнаролі, Давид Жак Луї та ін.
Сюжет однієї з перших картин Т. Шевченка, присвяченої давньогрецькій тематиці, запозичений із сюжету «Іліади» – це «Андромаха над тілом Патрокла», як зазначає сам художник, і помиляється, адже Андромаха над тілом Патрокла – анахронізм, зважаючи на те, що вона була дружиною Гектора. Шевченко пише, що сюжет йому сподобався й він усеціло віддався тематиці. Цей факт ставить під сумнів тезу багатьох літературознавців про ідеальну обізнаність Т. Шевченка з історією Еллади, у т. ч. і Гомеровим епосом. Тоді ж, імовірно, після прочитання Гомерового епосу, Т. Шевченко і «совершенно понял, как необходимо изучение антиков и вообще жизни и искусства древних греков».
Сюжет картини, на думку дослідників, пов’язаний не з епосом Гомера, а запозичений із книги Франсуа Фенелона «Les aventures de Telemaque». Попри все це, нас цікавить сам сюжет картини Т. Шевченка, є спільність, яка об’єднує і Гектора, і Патрокла – це аристократичний ἦθος. Важливими складниками останнього є калокагатія – єдність (гармонія) тілесної й духовної краси героя, патріотизм, відвага й турбота про честь (у цей час ще не фаланга, де всі рівні, здобуває перемогу, а найвідважніший герой, делегований від кожної сторони; найбільшої честі вартий той, хто загинув у бою), агоністика тощо. І для Гектора, і для Патрокла головне – уберегти честь у бою (aut cum scuto aut in scuto). Перед боєм Гектор звертається: «Дух мій мене спонукає // Стати грудьми проти тебе – здолаю чи смертю загину». Під час битви «Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув».
У 1856 році з’являється сепія «Телемак на острові Каліпсо» та «Діоген». Зважаючи на те, що сюжет картин не збігається з предметом нашого дослідження, ми не аналізуватимемо ці картини, хоч сам факт появи цих картин потверджує тезу і про ознайомлення Т. Шевченка з епосом Гомеру, і про філософію кініка Діогена Синопського, хоч питання про те, чи був Т. Шевченко ознайомлений із космогонічно-есхатологічним міфом Діогена, залишається нез’ясованим.
Формування еллінофільського світогляду Тараса Шевченка припадає на перші роки волі – тоді він почави читати перекладну історіографії про Елладу, не можна було й оминути історію Греції як колиски культури й мистецтв під час навчання в Імператорській академії мистецтв, усе це посилювалося приватним спілкуванням із Карлом Брюлловим – товаришем і викладачем Академії мистецтв, так само захопленим Елладою. Викликає сумніви те, що Т. Шевченко був знавцем Гомерових поем. У сфері зацікавлень Т. Шевченка-художника – передовсім мотиви смерті в історії стародавньої Греції («Смерть Сократа», зображення Александра Македонського в ситуації, яка виказує його ставлення до смерті, «Андромаха над тілом Патрокла»).
Підсумовуючи, відзначу, що раннє художнє зацікавлення Тараса Шевченка й відбиття в ньому еллінської тематики – скоріше наслідування й «переспівування» загальносвітових сюжетів, аніж щось оригінальне. Водночас незаперечним є домінування тематики смерті в картинах Т. Шевченка: греки мали унікальний екзистенційний міф, у його основі – теза про те, що життя кінечне й кінечне неочікувано. Час уривання земного буття визначають мойри – богині долі, підневільні не лише пересічній людині, а й решті богів (у тому числі – Зевсові). Узагалі, тема смерті є «програмовою» для кожного митця: якщо вона є табуйованою в суспільстві, то однаково кожен задумується над нею, а філософ/письменник – і поготів. Що ж захоплювало Т. Шевченка в цій тематиці? В обох сюжетах картин спостерігаємо утвердження невідворотності смерті, а тому – тамування страху перед нею, отже – мужність. Мужність – це прийняття й усвідомлювати свого буття, самоствердження всупереч існування небуття, а не шляхом ескапізму, адже люди – єдині істоти, що знають про свою смертність і про те, що все живе рухається до смерті.
Ілля Левченко
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, спеціально для видання Суспільний кореспондент
Джерела та література
1. Яснитский Н. Дж. Гиллис о возникновении первых государств Греции // Учен. зап. Казан. ун-та. Сер. Гуманит. науки. – 2016. – Т. 158, кн. 3. –С. 817–828.
2. Турган О. Авторська рецепція античних образів у творчості Т. Шевченка [Текст] / О. Турган // Науковий вісник Ужгородського університету : Серія: Філологія. Соціальні комунікації / ред. кол. Г.В. Шумицька (голова). – Ужгород: Говерла, 2014. – Вип. 1 (31) – С. 245–248.
3. Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 5. — С. 9-187.
4. Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 4: Повісті. — С. 120-207
5. Шевченко Т. Полное собрание сочинений в 10-и томах. – К.: изд. АН УССР, 1964 г., т. 9
6. Семирадский Г. // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
7. Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. — М.: Политиздат, 1991. -527 с.
8. Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 314-325.
9. Гомер. Іліада. — Харків: Фоліо, 2006. — 416 с.
10. Плутарх. Александр, Сравнительные жизнеописания в двух томах, — М.: Наука, 1994. — 2-е изд. — Серия «Литературные памятники».
11. Квинт Курций Руф. История Александра Македонского. — М.: МГУ, 1993. — 464 с.
