Чому соборність України та його урочисте відзначення викликає рефлекторну лють у російських та всіх інших імперіалістів?
Чому 30 грудня 2011 року тоді ще Президент України Віктор Янукович скасував відзначення Дня Соборності України і замінив його «День Соборності та Свободи України»? А 13 листопада 2014 року указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено. До речі, один із опричників-нардепів Януковича десь за рік до Революції Гідності публічно мріяв позбутися Західної України.
Чому РФ так намагалася і намагається збройною силою – «гібридною війною» нав’язати Україні замість Соборності московські проекти «Новороссия», «Русский мир» та інші «лохотрони».
Відповідь проста. 22 січня 1919 року в історії Українського народу відбулася довгоочікувана поворотна подія – проголошення Соборності України – єдності всіх українців на своїх землях.
Варто привести повний текст Універсалу Директорії Української Народної Республіки, яке само покаже його важливість. У той день на Софійській площі у Києві на урочистостях його зачитав Федір Швець:
«Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою – в одноцільну, суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року.
Од нині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Од нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.
Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».
Цей доленосний документ 22 січня 1919 року підписали Голова Директорії Володимир Винниченко і його члени Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко та Федір Швець.
Цікаво, що така епохальна подія стала можливою після проголошення теж 22 січня 1918 року незалежності України IV Універсалом Української Центральної Ради. А вже 29 січня 1918 року відразу оплачена кров’ю Героїв Крут з Наддніпрянщини і Галичини – усіх куточків України.
І хоч внаслідок фатальних невдач Української революції 1917–1921 року державність зберегти не вдалося, зупинити Український народ на шляху до самостійного соборного життя у власній країні нікому не вдалося. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, що був схвалений всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року, який підтвердив – ми незалежна соборна держава.
Український народ довів свою відданість незалежності і соборності після революції Гідності, яка скинула злочинний режим Януковича, і героїчним всенародним опором російській агресії. У Збройних Силах України, Національній Гвардії, добровольчих формуваннях і волонтерському русі, що стали на перешкоді державі-агресору на чолі з Путіним (невдала пародія на Сталіна і Гітлера) представлені українці з усієї країни.
Соборний Український народ – переможець і своїми руками собі побудує собі краще, щасливе життя!
Олександр МАЙШЕВ, член Національної спілки журналістів України
