ТВОРЧІСТЬ. У будинку Таміли Шульги – творчий простір. Тут можна не тільки насолодитися фантастичним декором, а й посмакувати кавою з філіжанки, розфарбованої майстринею власноруч, чи посидіти при свічках, які романтично мерехтять у підсвічниках, зроблених із використаних пляшок.
При бажанні ввімкнути лампу, декоровану Тамілою і записати кілька рядків до улюбленого дизайнерського нотатника з вінтажних тканин. А потім полити квіти у чудернацьких вазонах-пеньках і ненароком замислитися про вічне, споглядаючи на «космічні букети», які жадібно ділять простір поряд з вічнозеленими кімнатними рослинами… Словом, куди не глянь – отримуєш естетичне задоволення. А мриняни (село Мрин, Носівського району) позаочі називають будиночок молодої жінки вітриною заморської крамниці, бо чого тільки там нема…
Треба нагодувати дітей – допоможе яскравий посуд, бажаєш схуднути – темний
У кожній кімнаті окрема «лабораторія», яка завдяки вправним рукам і креативному мисленню Таміли дає друге життя пластику, склу, паперу, тканині і навіть гілкам, пенькам і камінню… Дизайнерка зізнається, що більше полюбляє працювати з натуральними матеріалами. Бо вони практичніші, якісніші і довго служать. Кожен такий виріб неповторний, у ньому – тепло й енергія рук авторки, частинка душі.
Сама мисткиня неговірка, бо звикла працювати більше руками. Тож не стільки розповідає, як показує. А похизуватися, повірте, є чим. Починає з веранди. Тут у великій шафі сховалися чашки, тарілки, серветниці, ємності для зберігання круп, зроблені зі старих пляшок та банок, або ж у минулому похмурий посуд, у який їй вдалося вдихнути нове життя, завдяки яскравому забарвленню.
Колір впливає на емоційний стан людини по-особливому, по-своєму. Наприклад, червоний додає бадьорості, а блакитний, навпаки, заспокоює, запевняє наша героїня.
«Яскраві кольори посуду додають апетиту, – посміхається Таміла. – Хочеш нагодувати вередливих дітей – використовуй рожевий, помаранчевий посуд. Якщо на тарілці цікавий малюнок, то дитина сама захоче доїсти кашку, аби побачити, що ж там за звірятко чи квіточку сховала мама. А от посуд темних кольорів найкраще підходить тим, хто вирішив поборотися із зайвими кілограмами. З нього швидше наїдаєшся».
Навіть трухлявий пень «оживає»…
Розмаїття рукотворів Таміли Шульги вражає. Крім посуду, вона створює об’ємні картини-барельєфи, годинники, світильники… Стіни кімнат у її оселі прикрашають художні малюнки, виконані в різних техніках, барельєфи з яскравим морським дивосвітом, квіткові натюрморти, пейзажі з використанням кори дерева, мушель. А ось декоративні букети на космічну тематику мене особисто найбільше зачепили.
– Ручна робота професіоналів коштує недешево, а стандартні заводські вироби мало кого здатні вразити. Тому розумне рішення – зробити унікальні речі своїми руками. Я майструю, коли у мене є натхнення. Якщо вночі – значить вночі, о 5-ій ранку чи пізно ввечері – нема проблем. Спочатку в уяві малюю ідею і беруся її втілювати. Або можу вийти в сад, глянути на якусь суху гілку – а перед очима вже вимальовується букет. Не люблю підглядати в Інтернет. Тоді річ вже не назвеш ексклюзивною. До Мережі можу звернутися, якщо потрібно удосконалити якусь техніку чи дізнатися, що до чого більш пасує. Словом, Інтернет мені дає лише підказки.
– Поїдемо по гриби, – продовжує мама Таміли Валентина Максимівна. – Я бігаю лісом, визбирую боровичків, польських, красноголовців, а Таміла вже якийсь трухлявий пень чи то чергову гілку тягне, сухоцвіти збирає, мох…
Те, на що ми взагалі не звикли звертати увагу. І все з часом у її руках «оживає». У мене вдома доньчиних робіт чимало. Дуже гарно працюють у неї і уява, і руки. Ввечері побуду в неї, а на ранок, бува, заскочу – вже якусь нову вазу зробила з рушника зацементованого.... Диво дивне… Чого лишень не вигадає сучасна молодь.
Пані Валентина – теж творча особистість. Проте віддає перевагу традиційній вишивці. Має чимало авторських робіт. Та найбільше душа у жінки лежить до української пісні.
– Я люблю співати. Тут багато розуму не треба, – сміється жінка. – 35 років я – незмінна учасниця Мринського народного аматорського фольклорного ансамблю «Молодички». І хоч вже давно не молодичка: ноги болять, радикуліт, а душа – не припиняє співати. Такі ми, українські жінки...
Таміла свого часу закінчила швейне училище, працює за спеціальністю. Має невеличке ательє у селі. Замовлення у жінки абсолютно різні – від підрубки штанів до пошиття суконь, вишиванок… З цього і має заробіток. Жінка сама виховує сина. Каже, що їм вистачає. А от свої авторські роботи не продає, хоча вони вже не вміщаються у будинку.
— Мрію про власну майстерню. А поки що працюю у спальні чи то на кухні, де доведеться… Свої витвори не продаю, більше дарую. Хоча, коли їздили у Глухів на Всеукраїнський фестиваль етнокультури та народних промислів, робила там невеличку виставку. То чимало людей цікавилися, скільки та чи інша річ коштує… Мені тоді ще й диплом неочікувано вручили. Можливо, і варто було б замислитися про вироби на продаж, – розмірковує моя співбесідниця. – Але поки що це моє хобі, яке приносить неабияке задоволення.
…Те, що ми викидаємо на смітник, тим самим забруднюючи довкілля, для справжніх майстрів є джерелом натхнення на створення нових речей. Друге життя старим речам вже давно дають відомі дизайнери закордонних брендів, які створюють одяг, аксесуари, предмети інтер’єру та побуту…
Не втомлюється «чаклувати» над унікальними речами декору і наша героїня. Можливо, колись ми почуємо і про запатентований бренд Таміли Шульги, а поки що ця скромна жінка просто робить яскравішим життя своїх рідних та друзів, розфарбовуючи його у всі кольори веселки…
Сніжана Божок, фото автора
