ІНІЦІАТИВА. Цікаву акцію започаткували в Бобровицькій ЗОШ І-ІІІ ст. №2 під назвою: «Інтернет-залежності – НІ!».
Здобувачі освіти на день відмовилися від своїх мобільних телефонів. Діти за власним бажанням спробували прожити день без Інтернету, соціальних мереж, комп’ютерних ігор. На перервах вони залюбки спілкувалися, гралися в рухливі ігри, а на уроках їх ніщо не відволікало, бо не було поряд телефона, у який так хочеться заглянути хоч на хвильку.
Нині віртуальне середовище виявилося для багатьох більш комфортним та затишним, ніж справжній світ. А залежність підлітків від соцмереж у багатьох фахівців і батьків викликає серйозні побоювання.
«Вважаю за доречне проводити такі акції. Треба, щоб учні відволікалися від Інтернету і проводили свій вільний від навчання час виключно в реальному світі, спілкувалися з однолітками «наживо», або присвятили час своєму улюбленому хобі, – говорить вчителька біології та географії, ініціаторка акції Олена Дітковська. – Цей день допоможе дітям звернути увагу на те, що в реальному світі багато всього цікавого і захоплюючого. А то, бувало, йдеш коридором під час перерви – а діти всі в телефонах. А хочеться, щоб вони бігали, веселилися, сміялися…».
Цього дня під час перерв у школі було дуже гамірно. Я навіть згадала свої шкільні роки. Бібліотека теж не зволікала і провела книжкову виставку, аби зацікавити учнів новою цікавою художньою літературою.
Поцікавилася у школярів, чи сподобалась їм така акція. Більшість опитаних дали схвальну відповідь. І це радує. Учнів же потішило й те, що по закінченні навчального дня разом з телефонами вони отримали на додачу невеличкі призи.
Не секрет, що підлітки віддають перевагу Інтернету й телебаченню серед джерел отримання інформації, а от радіо й газети в них, на жаль, на останніх місцях. Тож, аби учнів зацікавити друкованими засобами масової інформації, на гурток «Юний репортер» запросили кореспондента газети «Чернігівщина».
«Гурток діє з початку навчального року, – розповідає директор навчального закладу Ірина Юрченко. – Учні у захваті! Нам неабияк пощастило, що до нашої школи на місце соціального педагога прийшла працювати Наталія Маткасимова. Її родина – переселенці з Луганщини. Наталія – Заслужений журналіст України. Тривалий час працювала редактором газети. Думаю, у жодній школі немає такого керівника гуртка. Більше того, і пані Наталія, й інші вчителі з дітьми постійно проводять різноманітні екологічні акції, долучаються до Всесвітніх акцій, наприклад, із нещодавніх: «Скажемо насиллю – ні!», проводять тренінги, йде постійна пропаганда здорового способу життя… «Цікавинки» впроваджуються не лише в позакласному житті. Це різноманітні анонімні опитування, які ми проводимо, аби краще зрозуміти, що подобається та не подобається у навчанні та позакласному житті. Без перебільшення, ми єдина шкільна родина. Серед вчителів, організаторів у нас нема байдужих людей. Я одразу помічаю, хто прийшов працювати, а хто просто заробляти гроші й стаж. Мені подобається, що мої учні можуть бігти коридором і обійняти мене чи будь-якого вчителя. Бо ми – родина. Якщо учень бачить, що йому довіряють, що його підтримують, йому комфортно буде навчатися в школі. Ми націлені, щоб діти були нашими партнерами, щоб у них була зацікавленість до навчання».
Школа №2 є постійним учасником волонтерських заходів. З початку війни допомагають нашій армії на Сході. Мають навіть грамоти за свою роботу.
«Ми співпрацюємо з нашими волонтерами, збираємо допомогу, запрошуємо наших воїнів на зустрічі з дітьми. У нашій школі працюють дві переселенки зі Сходу. Ми не лишаємося осторонь їхніх проблем. Також я вдячна батькам, які йдуть нам назустріч. Цього року зробили дуже гарний ремонт у початківців. Тепер там дійсно нова українська школа. Бувало, приходять до нас гості й кажуть: ой, я б до вас залюбки пішов вчитися. І це, здається, найкращий відгук!», – наголосила Ірина Миколаївна.
Проводячи екскурсію школою, директорка постійно зупиняється, щоби розпитати наймолодших учнів про їхнє навчання, а заодно продемонструвати мені їхні малюнки або фігурки з пластиліну. З усього видно, що їй це доставляє справжнє задоволення і радість.
До гуртка «Юний репортер» прийшли, здається, найдопитливіші. Так і має бути. В учнів горять очі і вони хочуть знати все: від того, чи багато журналіст має працювати і до того, чи є у друкованих засобів масової інформації майбутнє…
«Коли я прийшла сюди працювати, зрозуміла, що це доля. Моя школа у Ровеньках (Луганська область), звідки я родом, також має кілька будівель, так само розташованих, і знаходиться за такою ж адресою – 30 років Перемоги. Я не могла повірити своїм очам. Коли познайомилася з директором, вирішила: хочу тут працювати.
А які тут чудові діти! Вони відкриті й чуйні, а головне – охоче підтримують будь-які ініціативи. Мої репортери – то справжні «чомучки». Їм цікаво все. Я охоче ділюся з ними навичками журналістської майстерності, розповідаю про особливості професії, виховую в них активну життєву позицію, розвиваю їхні творчі здібності, індивідуальне мислення і в обов’язковому порядку – працюємо над культурою мовлення і поведінки, – розповідає Наталія Маткасимова. – Діти проводять збори редакції, готують і беруть інтерв’ю, домовляються з респондентами, опрацьовують матеріал, пишуть нариси. А це, мабуть, найбільше надбання та утвердження основної мети особистісно-орієнтовного навчання».
Учасники гуртка зізнаються, що вони дуже задоволені, що при їхній школі можна навчитися тому, що вчать у вишах. Дехто з дітей вже визначився і у майбутньому стане журналістом. Є дівчатка, які мріють стати актрисами і телеведучими, знайшовся серед гуртківців і майбутній фотограф та відеооператор. Хто ким стане – покаже час. А поки що всі дійшли єдиної спільної думки, що найголовніше у житті – бути Людиною…
Сніжана Божок, фото автора
На першому знімку: Уроки тут проходять цікаво
