До часу. Взимку виникає особлива потреба в доступному та надійному робочому взутті, яке можна було б практично використовувати при різноманітних роботах, особливо в сільській місцевості.
Якби сучасне взуття не витісняло зі вжитку «старомодне», воно й досі залишається затребуваним.
Днями, перебуваючи у відрядженні в селищі Ріпки, ми поспілкувалися з умільцями, які виготовляють таке взуття.
Микола Харин з Горностаївки все своє сумлінне життя працював спочатку електриком, а потім дев’ятнадцять років завідував Будинком культури. Пенсія, каже, мізерна. А тому доводиться якось викручуватися. Опанував нове ремесло і тепер шиє бурки. У Ріпках, якщо вдається, реалізовує.
‒ Сутужно з матеріалами зараз, ‒ розповідає Микола Никанорович. ‒ Якщо до війни у нас тут, у Ріпках, було приватне підприємство, яке виготовляло ватин, то зараз воно припинило свою діяльність. Добре, що є хоч секонд хенд, то іноді там щось підходяще беремо, а деколи вдається дістати у людей шинельне сукно або ватин.
Марія Оліфіренко працювала все життя в Добрянському лісництві ‒ спершу в їдальні, а затим ‒ лісорубкою. У складі бригади з шести осіб здебільшого займалися підсочкою ‒ наносили спеціальні різи на стовбурах дерев в період їхньої вегетації. Скільки дерев обрізала Марія Олексіївна за весь час своєї роботи ‒ не підрахувати. А пенсія ‒ «захмарна»: аж дві тисячі 720 гривень.
‒ Виживати ж якось треба, то оце мушу підпрацьовувати так, ‒ мовить жінка з Добрянки. ‒ Коли вдасться продати хоч би щось, то копійчина є на хліб, а інколи й ні. Але скажу, що люди цікавляться бурками, бо треба ж щось носити у селі.
Таке взуття відносно не дороге: бурки від 300 грн, а калоші від 250 грн. Тож кому треба зручне та практичне взуття, приїжджайте в селище Ріпки. І у вас будуть завжди в теплі й сухості ноги за будь якої погоди.
Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка
