«Хто для мене взірець? Василь Стус і Микола Лукаш», — Сергій Дзюба.
Сергій Вікторович Дзюба – відомий український поет, прозаїк, критик, перекладач та журналіст, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, котра тепер об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів і громадських діячів із 55-ти держав світу.
– Пане Сергію, почну нашу розмову не зовсім традиційно. Будь ласка, дайте відповідь на запитання, яке хотіли б поставити собі самі.
– Якою я бачу нашу національну літературу в майбутньому? В Україні вистачає талановитих письменників. Я взагалі вважаю, що українська поезія – найкраща у світі! Жив би, наприклад, видатний поет Василь Голобородько в Нью-Йорку чи Парижі, а не в рідному Луганську, думаю, цілком міг би одержати Нобелівську премію. Дякувати Богу, маємо вже всесвітньо відому українську письменницю Оксану Забужко. На жаль, це заслуга не рідної держави (де досі літератори почуваються ізгоями), а виключно пані Оксани, котра зуміла самотужки прорубати вікно в Європу та Америку.
Коли матимемо своїх видатних політиків (таких, як Маргарет Тетчер – у англійців чи Вацлав Гавел – у чехів), до українців у світі ставитимуться значно краще. Звісно, мені хотілося б, щоб вітчизняні можновладці були високоосвіченими і шляхетними людьми, які постійно читають українські книжки. Тоді й ставлення до письменників у нашій країні поліпшиться.
Мрію про це! Втім, звичайно, не сиджу, склавши руки. Адже хочеться зробити щось хороше. Відверто кажучи, якби починав життя спочатку, став би священиком. Цікаво було б пожити на горі Афон в одному з тамтешніх монастирів, міркуючи про сенс буття, написати книжку на духовну тематику, а потім допомагати людям – тут, в Україні…
Можливо, якби мешкав у іншій державі, де дійсно панують закон та мораль, прагнув би більших матеріальних статків. Однак у країні, де «процвітають» беззаконня й свавілля, бути багатим – соромно. Так ще Конфуцій вважав. Мудрий був чоловік!
– Усі свої книжки (а їх наразі – 75) Ви присвячуєте коханій дружині Тетяні Дзюбі, поетесі, перекладачеві, журналістові, літературознавцеві, критику, доктору наук із соціальних комунікацій, професору, академіку. І на думку фахівців, це – єдиний такий випадок у світі. Цікаво, а як до цього ставиться пані Тетяна?
– Це треба в Тані спитати. Взагалі, я завжди кажу, що мені не потрібні ніякі рекорди в неоднозначній книзі Гіннесса. Просто, як на мене, це цілком нормально – присвячувати книжки дружині. Вона знає за що!.. Ось хоча б такий:
Душа – мов скрипка: пилом припада
І враз страждає на високих нотах.
Ти ще струна – не думай про літа,
Ти закохайся в мене у суботу.
Душа – як рима: все шука слова,
Мандрує від поеми до поеми.
Ти знаєш: благодать – де нас нема.
Немає нас в Парижі і Сан-Ремо…
Ти відпочинь – мов квітку, не зірву.
У мене тільки чуб – від Одіссея.
Так хочеться душі, як божеству,
Щоб хтось молився хоч колись на неї.
– Ваші та пані Тетяни твори перекладені вже 65-ма мовами світу й надруковані в 50-ти країнах. Тож за кордоном у Вас вийшло 22 книжки! Маєте наразі близько 70-ти престижних міжнародних нагород: у США, Англії, Німеччині, Франції, Бельгії, Чехії, Сербії, Польщі, Болгарії, Румунії, Македонії, Росії, Білорусі, Казахстані… Це – зокрема, премії імені Людвіга Нобеля, Ернеста Хемінгуея, Джека Лондона, Франческо Петрарки, Абая, Гомера, Антуана де Сент-Екзюпері, аль-Фарабі… Як же Вам вдалося перетнути літературні кордони? Як і чому Ви стали перекладачем? Чи вважаєте це закономірним? Що дав Вам переклад?
– Я раніше працював на радіо «Новий Чернігів» та радіо «Мелодія», зокрема створював радіоп’єси: був сценаристом, режисером-постановником, виконавцем головних ролей… 36 таких вистав прозвучали в ефірі, деякі – по 10-12 разів на замовлення наших радіослухачів. То була моя мрія дитинства (малим дуже любив радіоп’єси), і я її втілив. Вважаю, що це правильно – втілювати свої мрії! А потім влада наше радіо закрила, і я почав міркувати: «А що далі?». Так, буквально з нічого, на рівні ідеї, виник міжнародний літературний проект «Вірші Сергія і Тетяни Дзюби 60-ма мовами світу».
Чесно кажучи, ніхто не вірив, що нам вдасться бодай щось зробити… Адже ідея така: переклади мають бути високохудожніми; ми знайомимося й взаємовигідно співробітничаємо з відомими, талановитими та шляхетними людьми з багатьох країн. Але минуло якихось п’ять років, і ми тепер щодня отримуємо по 200-300 листів від письменників із різних континентів. Дехто з приятелів жартує, що в світі сформувалося нове товариство літераторів, яке швидко розвивається!.. Хоча насправді, тут немає ніяких особливих секретів – головне, почати і щось неодмінно робити навзаєм; адже нас перекладають безкоштовно.
Отож ми перекладаємо поезію та прозу своїх закордонних друзів-колег українською, публікуємо їх у вітчизняних журналах, пишемо рецензії на їхні нові книжки. Ось, наприклад, у моєму перекладі в Україні видані дві прозові книжки «Смарагдовий берег» і «Помста роду Лисиці» відомого шведського письменника Ак Вельсапара. А дещо раніше його твори я вже надрукував в
«Українській літературній газеті», популярних журналах «Всесвіт», «Кур’єр Кривбасу», «Золота пектораль», «Березіль», «Бористен» та «Літературний Чернігів»… Оприлюднив і на багатьох найкращих вітчизняних порталах, у соціальних мережах. Натомість приятель Ак Вельсапар талановито переклав нашу збірку віршів «Яблука з небесного саду», котра водночас побачила світ у Швеції, Туркменістані та Україні. Ось такий механізм. Тож бачите, як усе просто?!
Для нас це – задоволення, пізнання світу й популяризація української літератури (класики та сучасних письменників); адже до знайомства деякі зарубіжні літератори не знали, хто такі Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Григорій Сковорода, Михайло Коцюбинський…
– Тепер знають?
– Авжеж! Ми на такі розмови часу не шкодуємо. І про наш Майдан їм немало розповідав. Тепер усі вони – друзі України, щиро вболівають за нас.
– Згадайте своїх найперших учителів у царині перекладу.
– Мені подобаються книжки, які переклав Микола Лукаш. Безперечно, він – взірець для мене, як і незабутній Василь Стус. Щиро пишаюся, що став лауреатом премій на їхню честь!
– Які книжки у Вас завжди під рукою?
– Біблія. Стараюся читати щодня. Для мене це – життєва потреба. Я там знаходжу відповіді на всі запитання… Люблю твори Сервантеса, Хемінгуея, Кобо Абе, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Михайла Коцюбинського, Ліни Костенко, дружини Тетяни Дзюби, наших хороших друзів: Василя Слапчука, Рауля Чілачави, Василя Голобородька, Ігоря Павлюка, Олега Гончаренка, Юрія Мушкетика, Анни Багряної, Дмитра Дроздовського, Віри Вовк, Михася Ткача, Володимира Брюггена, Євгена Барана, Петра Сороки… І цей список можна ще дуже довго продовжувати. Я щороку читаю близько 400 книжок.
– Які словники Ваші улюблені?
– Мені й зараз надзвичайно подобається словник, укладений Борисом Грінченком. Як на мене, його досі належно не поціновано в Україні. А це – великий, геніальний подвижник!
– Найскладніший випадок у Вашій перекладацькій практиці?
– Досить складно було мені перекладати з перської мови вірші відомої іранської поетеси Азіти Кагреман. Отож я дуже дякую за чудову співпрацю талановитій перекладачці з фарсі Надії Вишневській зі Львова. Ми разом із нею переклали поетичну книжку Азіти «Легше, ніж повітря», яка отримала резонанс не лише в Україні, а й в Ірані, Швеції, Норвегії… Але, звісно, якби не Надя, такої збірки просто б не було.
– І випадок найповчальніший?
– Це також пов’язано з перською, маю на увазі відомого поета Сограба Рагімі, чоловіка Азіти, який загинув кілька років тому за трагічних обставин. Ми заприязнилися з Сограбом за його життя, листувалися. Він також наші вірші цікаво перекладав. Тож, працюючи над його творами, я дізнався немало нового. Це – така дуже складна, інтелектуальна й водночас містична поезія! Дивовижна і невловима, як магія!
– Знаю, Ваша дружина перекладає з верхньолужицької мови…
– Так. У 2014 році ми познайомилися з видатним верхньолужицьким поетом із Німеччини Бенедиктом Дирліхом. Відтоді вже тричі побували на фестивалях верхньолужицької культури та поезії в Баутцені (Будишині). А ще ми виступали в Дрездені. Невеличкий верхньолужицький народ упродовж століть, попри все, не асимілювався, зберігає свою національну ідентичність, мову, культуру, традиції. Ці фестивалі – дуже колоритні, яскраві, дивовижні! Бенедикт і його колега Доротея Шолчина майстерно переклали наші з Танею вірші верхньолужицькою та нижньолужицькою мовами. І ми із задоволенням популяризуємо в Україні творчість наших гарних друзів – лужицьких сербів із Німеччини.
– Що вплинуло на Ваш вибір мов, з яких перекладаєте?
– Я переклав твори вже понад 50-ти відомих письменників із різних країн. Всі ці переклади надруковані в Україні. Головне для мене – це наша щира дружба, взаємовигідне співробітництво, можливість мандрувати світом. Скажімо, торік упродовж двох місяців ми з Танею побували в п’яти країнах: Німеччині, Чехії, Польщі, Болгарії та Казахстані. Ми любимо подорожувати!
– Дзюба – автор і Дзюба – перекладач між собою дружать? Чи, може, вони нерідко і суперниками стають?
– Ні, жодного суперництва немає… Мені подобається перекладати, і на це не шкода часу. Адже перекладацькі книжки – не менш цінні для мене, ніж власна творчість.
– Розкажіть, як діє Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яку Ви очолюєте?
– Головне завдання нашої Академії – це об’єднати зусилля провідних українських та зарубіжних письменників – для популяризації української літератури в світі. Йдеться про спільні взаємовигідні літературно-мистецькі проекти. Переклади творів українських письменників зарубіжними мовами й переклади світової класики українською. Це і публікації відомих вітчизняних літераторів, науковців, журналістів за кордоном та знаних зарубіжних авторів в Україні. Гарне видання спільних, популярних антологій і збірників. Випуск книжок українських письменників різними мовами у справді високохудожніх перекладах зарубіжних фахівців за кордоном і книг відомих авторів з усього світу в Україні. Це спільні презентації, творчі зустрічі, літературно-мистецькі свята, книжкові та мистецькі виставки, наукові конференції. Це – організація й проведення і в нашій державі, й за кордоном міжнародних літературно-мистецьких фестивалів. Це нагородження щороку почесними міжнародними літературними преміями зарубіжних письменників, науковців, перекладачів, журналістів – в Україні та вітчизняних авторів – за кордоном.
З цією метою, зі згоди засновників міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф», міжнародної літературної нагороди імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» та літературно-мистецької відзнаки імені Пантелеймона Куліша, з 1 листопада 2014 року Міжнародна літературно-мистецька Академія України стала вже засновником цих премій. Також ми заснували й міжнародні медалі імені Івана Мазепи та Олександра Довженка. За поданням нашої Академії видатні письменники з різних країн стали лауреатами почесних премій імені Ернеста Хемінгуея, Джека Лондона, Франческо Петрарки, Веніаміна Блаженного, Абая… Постійно виходять нові книги членів Академії, які отримують позитивний резонанс у світі.
– Які Ваші найголовніші вимоги до перекладачів? Тих, хто доносить творчість автора популярної, пригодницької, казкової диво-трилогії про кленового бога Кракатунчика «Душа на обличчі», веселих «Потягусьок», Ваших проникливих віршів, – до іноземних читачів?
– Добре, коли взагалі навіть не відчувається, що це – переклад, коли мова – мелодійна, образна, чарівна!.. І збережено оригінальний авторський стиль. Власне, я й сам так прагну перекладати.
– І Ваші побажання колегам-перекладачам?
– Звісно, побільше гарних, захоплюючих книжок! А ще – дивовижних, цікавих мандрів світом!
Спілкувалася Наталія Прокопчук
