Село з милозвучною назвою Українське, що на Талалаївщині Чернігівської області, сховалося далеко від великих доріг. Час тут ніби зупинився…
Та мало кому відомо, яка велична історія цього невеличкого населеного пункту. Історія, створена визначними постатями, якими пишаються десь далеко за кордоном, але, на жаль, не у нас. Та є люди, які прикипіли душею до своєї малої батьківщини, для кого вислів: «Той, хто не знає минулого, не вартий майбутнього» – як життєвий принцип.
Таким неспокійним уродженцем Українського є науковець, історик, літератор, громадський діяч Іван Забіяка.
Саме завдяки цьому небайдужому чоловіку на околиці села створено невеличкий музей під відкритим небом як пам'ять про відомого на весь світ земляка, якого називають європейцем з українською душею, – Василя Горленка.
Василь Петрович – один із найвизначніших культурологів кінця XIX – початку XX століття, мистецтвознавець, письменник, фольклорист, етнограф. Саме в цьому селі (до 1964 року воно мало назву Ярошівка) народився і провів своє дитинство у родині, яка походила з давнього українського козацького роду Горленків. Тут же і був похований.
Де б людина не опинилася, її Батьківщина, рідний край завжди з нею. Такою була Ярошівка для Василя Горленка, переконаний Іван Забіяка, який охоче провів нам невеличку екскурсію незвичним музеєм просто неба. Завдяки просвітницько-змістовому ряду тут можна дізнатися багато чого цікавого про іменитого земляка, а ще на мить поринути у ті часи… Цьому неабияк сприяє вдале художнє оформлення, яке влучно доповнює атмосферу XIX століття.
«У будинку культури є вільні приміщення, але відкривати там музей, на мою думку, недоцільно. Приїдуть гості, де і кого шукатимуть, щоб їм відкрили ту кімнату?.. А тут зупиниться кожен, ознайомиться залюбки з біографією нашого вельмишановного земляка, – пояснює Іван Михайлович. – Поряд ось і могила, яка не так давно потопала в чагарниках. Ми все розчистили, зробили металеві стенди. Інформаційним наповненням і оздобленням займався я особисто, бо біографію Василя Петровича досліджую протягом кількох десятиліть. Вже стало доброю традицією відзначати ювілеї від дня його народження. Вони проходять у різному форматі – від зустрічей-бесід до наукових конференцій. За цей період захищена дисертація за листами Василя Горленка, видана монографія, збірник матеріалів конференцій, написано десятки наукових статей…».
Життя – як творча експедиція
Василь Горленко народився 1853 року в родовитій козацькій сім’ї (найвідоміші – Лазар і Дмитро – полковники Прилуцького полку, Андрій – полковник Полтавського полку) в селі Ярошівка Прилуцького повіту Полтавської губернії. Навчався в Полтавській та Ніжинській гімназіях, Ніжинському ліцеї та Сорбонні (колишній відомий університет у Парижі), де, крім французької мови, здобув глибокі знання з європейських мистецьких реалій.
«Горленко як журналіст проявив себе в багатьох виданнях, серед яких дуже відомі газета «Труд», журнал «Київська минувшина». В останньому виявлено понад 130 його публікацій. Це історії, етнографії і фольклор, рецензії, публікації про письменників, художників… На жаль, ми мало знаємо про літературні здобутки Василя Петровича. А він автор кількох оригінальних видань з історії України. Його перу належать збірники «Южнорусские очерки и портреты», «Украинские были», «Отблески». Він досліджував північну частину Чернігівщини, але все серце вклав у альманахи «Лівобережжя» та «Вістка», розширивши тим історичну географію України аж до Азова, – розповідає невтомний дослідник творчої спадщини Горленка, кандидат історичних наук, краєзнавець Іван Забіяка. – Останній період життя нашого митця був досить складний: революційні події 1905 року, так звані перебудовчі процеси в Росії, часті застудні захворювання, фінансові проблеми, пов’язані з тим, що ярошівські селяни, які орендували землю у Горленка, не платили податки – за них їх сплачував він сам. А іншого заробітку, як журналістською працею, у нього не було. Українські видання якщо й платили, то копійки. Наприкінці 1906-го року Горленко лежав у лікарні в Петербурзі, дуже заслаб. За 1907 рік відомий поки що один лист – до української письменниці, дружини Пантелеймона Куліша Ганни Барвінок, написаний за три дні до смерті, в якому він розповідав, як хоче повернутися в рідне село. 12 квітня за старим стилем Василя Петровича не стало. Поховали його в найріднішій йому Ярошівці. Перевезли з Петербурга. Так він заповів».
Саме завдяки Івану Забіяці досліджено численні листи Горленка до своїх друзів, знайомих, відомих творців літератури. Листи – це цінне джерело вивчення тогочасної української історії, дум, прагнень прогресивної творчої інтелігенції. Їх історик виклав у монографічному виданні «Епістолярна спадщина Василя Горленка», яке гідно представило митця широкому українському загалу.
«У некролозі Горленку невідомий автор написав, що вже у перших публікаціях Василя Петровича «було видно людину з високою європейською освітою, з тонким літературним смаком», яка «літературу обожнювала». Ця освіта зробила потім його відомим мистецтвознавцем, перекладачем, журналістом і в цілому, за визначенням дослідників, піонером українсько-французьких культурних зв’язків. Саме французькі діячі зібрали відомості про останній період життя Василя Горленка.У своїй Вітчизні, як відомо, немає пророків, тому що вона молиться на чужих», – обурюється наш екскурсовод, завдяки якому не так давно відновлено пам'ять про великого земляка у його рідному селі.
Музей просто неба
Експозиція, присвячена Василю Горленку, тепер доступна для всіх гостей села, туристів, поціновувачів літератури та істориків…
Все це, за словами Івана Михайловича, робилося не лише для підняття авторитету села, а насамперед, щоб популяризувати ім’я відомого на весь світ земляка для України, культури й науки, просвіти в цілому.
«На цих стендах подано інформацію починаючи з першої літописної згадки про село Ярошівка (1149 рік), про родину Горленків і Василя Петровича, про місця його навчання, про співпрацю з періодичними виданнями, які відігравали ключову роль як в житті, так і творчій діяльності письменника, про його книги… А також висловлювання, оцінка його сучасниками, наступними поколіннями українських та зарубіжних письменників і науковців. Тут ми старалися підібрати найважливіші, найвлучніші, найпромовистіші цитати про нього з різних джерел... Кожен із нас має знати історію свого рідного краю, людей, які лишили свій глибокий слід. Загальний рівень культури нації визначається тим, наскільки вона знає й оперує своїм минулим, наскільки шанує тих, хто зробив внесок у розвиток матеріальної і духовної культури краю, держави в цілому. Духовно збагачені та просвітлені – це свідомі громадяни. Україна зараз як ніколи потребує саме таких!», – насамкінець наголосив Іван Забіяка.
На досягнутому Іван Михайлович зупинятися не збирається. У нього ще багато нереалізованих задумів. Нині він створив благодійний фонд імені Горленка, основним завданням якого є видання творчої спадщини відомого на весь світ земляка.
Сніжана Божок, фото автора
