Прикордоння Чернігівщини. Одна з вулиць цього села впирається прямісінько в кордон з росією. Звідти, з-за узлісся, у бік села регулярно прилітають вибухові «подарунки». Мінометні обстріли для мешканців прикордонної Янжулівки, що в Семенівській громаді Чернігівщини, – звичне діло. За день російські терористи можуть по кілька разів насипати по селу та його окраїнам. А найвірнішою ознакою того, що будуть обстріли є рев буйволів. Розведення буйволів – це бізнес правої руки і глашатая путіна Дмітрія Мєдвєдева. Стада цих чорних тварин по той бік межі видно з навколишніх полів Янжулівки.
Стріляють практично кожен день
Янжулівка – це справжнє українське порубіжжя з росією. Люди живуть настільки близько до кордону, що одна із сільських вулиць підходить прямісінько під державну межу. Донедавна це не було проблемою для тутешніх мешканців, однак із загостренням стосунків між державами, а особливо після агресії росії, жити в селі стало не надто безпечно. Не минає такого тижня, щоб по селу не прилітало. Благо, стріляють переважно по окраїнах, але було й таке, що міни лягали у людей під дворами. Янжулівка відома тим, що тут живуть із вирощування олійного гарбуза. І хоча довколишні ґрунти бідні, переважна частина активних селян господарює на своїх паях, вирощуючи гарбуз на насіння. Цей бізнес тут настільки поширений, що гарбузячий досвід янжулівців перейняли у сусідній і теж прикордонній Миколаївці. По гарбузове насіння із Семенівщини приїздять закупівельники від переробних підприємств із центральної частини України. От тільки чи збиратимуть його цього року – ніхто не знає. Не кожен ризикне виїхати на поле під обстріли. Втім, є й такі відчайдухи, що жнивують по воронках.
На під’їздах до населеного пункту ми розуміємо, що частину озимого ріпаку, ячменю та пшениці залишили неприбраними і більші аграрії. Тут таких двоє – ТОВ «Сновське» та ТОВ «Янжулівка». Місцеві розповідають, що аграрії з «Сновського» весною взагалі не сіяли, а посіяне восени не обробляли. І нині стоять поля з озиминою, чорніють та осипаються. Усе – через війну…
«Часто стріляють?» – запитую у директора ТОВ «Янжулівка» Романа Самойленка.
«Години дві тому стріляли. Стріляють практично кожен день, –відповідає той. – Он, бачте,крайня вулиця, що за озером,впирається в самісінький кордон. Грубо кажучи, спочатку йдуть людські хати, городи, річка – і за нею вже кордон. У нас жив дід, то його хата стояла на території України, а хлів – в росії».
На автівці Романа ми виїжджаємо за село, де ТОВ «Янжулівка» орендує людські паї. Підіймаємось на найвищу точку і, о диво, з’являється сигнал українського «Київстару».
«Тут навіть 4G ловить, –посміхається аграрій. – Он бачите, за кілометра два прямо від нас чорні цятки? То буйволи. Буйволина ферма дмітріямєдвєдєва. Того самого, – продовжує Роман Самойленко. – Ми помітили, що коли вони починають ревіти, будуть обстріли. Отже, їх розганяють, щоб зайняти зручну позицію. Стріляють також із лісу, що праворуч від нас. Там вже зовсім близько до села».
Жнива від обстрілами
Господарство, яким управляє Роман Самойленко, окрім звичного рослинництва, займається ще й молочним тваринництвом. Зрозуміло, що ризики насправді колосальні, але що поробиш – тут навчились жити і працювати в нових реаліях.
У ТОВ «Янжулівка», на відміну від своїх колег-аграріїв, вирішили ризикнути. Весною вийшли в поле підживлювати озимину та сіяти ярі культури, переважно соняшник, кукурудзу та гречку. А коли достигла озима пшениця, розбили прикордонні поля на сектори, зробивши між квадратами мінералізовані смуги.
«Зробили це задля того, щоб у випадку попадання міни й загорання поля згоріла лише відмежована частина», – пояснює Роман.
Таким чином аграрії рятують власний врожай озимини.
За словами директора ТОВ «Янжулівка», левову частку полів їм довелося покинути. Так, все, що ближче одного кілометра від лінії кордону, залишиться незібраним. До того ж не кожен механізатор готовий ризикувати власним життям у битві за врожай.
Війна і бюрократи
«Нещодавно знайшли на полі нерозірваний снаряд. Ми до того місця задискували, а далі механізатор відмовився їхати, –каже Роман Самойленко. –Кілометрова зона біля кордону не обробляється, хоч за паї ми мусимо платити».
Тутешні землі піщані, тож захмарних врожаїв як, скажімо, на чорноземах півдня Чернігівщини – годі чекати. Особливість цього року – ще й нижчі врожаї озимих. В середньому пшениця на полях ТОВ «Янжулівка» показала від 30 до 35 центнерів з одного гектара. При нинішніх закупівельних цінах аграрії не виходять навіть на собівартість.
Витягує молочне тваринництво. А от на м'ясо ціни немає. Якщо порівняти із довоєнними цінами, то закупівельники дають майже удвічі менше. Держава «допомагає» аграріям не обіцяними доступними кредитами, а податковими витребеньками, блокуючи двічі на місяць податкові декларації. Хочеш відшкодування ПДВ – їдь у Чернігів і доводь, що молоко з твоїх корів. Не знаєш, що гірше – бюрократія чи війна. Та все ж, незважаючи на всі негаразди, прикордонні села Чернігівщини живуть і намагаються господарювати в умовах реальних бойових дій, надійно і міцно тримати тил.
Віталій Назаренко, фото автора
