Садистські розваги комуністичних активістів в селі Івашківка на Городнянщині. Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1932-й.
На початку 1930-х радянську владу на місцях представляли постаті, цілком гідні тієї комуністичної держави – СРСР, яка підняла їх нагору. Наївні ідеалісти-романтики, що проявили себе у подіях 1917–1921 років на боці більшовицького агресора, давно опинилися на узбіччі владних коридорів. Одних змусила відсторонитися совість, інших відтіснили безперервні чистки і тасування кадрів за сумніви щодо доцільності такої вакханалії. Відтак у страшні роки колективізації і Голодомору-геноциду годі було сподіватися на людяність чи співчуття з боку місцевих чиновників. Честь, совість, доброта та м’якість у ті часи були не в пошані. Злочинна спрямованість політики сталінського уряду збирала на місцях у зграї таких собі церберів, ладних продати рідних батька й матір, і без жодних докорів совісті перегризти горло один одному. Вони почувалися такими собі абсолютними диктаторами на своїх територіях і, насолоджуючись владою, чинили суцільне свавілля. За яке майже ніколи не відповідали по закону.
Останні дні 1932 року надовго запам’яталися багатьом мешканцям села Івашківка (нині Городнянського району Чернігівської області). 25 грудня місцева бригада (Свирид Радченко, Олексій Григорович Дашко, Іван Володимирович Рись, Пилип Петрович Рябенко і Сергій Іванович Куліда) вирішила дещо нетрадиційними методами покращити показники хлібоздачі (ці бригади відбирали всю їжу у тих селян, хто не виконав план – мова про так звані «натуральні штрафи»). Спершу провели «банальний» обшук у 60-річної Василини Максимівни Седневець, нічого не знайшли, тоді й почався «креатив»: Сергій Куліда дістав револьвер, «направив у рот Седневець», інші скрутили їй руки та вийняли з-за пазухи 381 карбованець. З яких 181 привласнили.
Схоже, активістам сподобалася власна «вигадливість», тож вирішили продовжити справу. 28 грудня делегація на чолі з головою сільради Барабашем, вже знайомими нам Сергієм Кулідою та Іваном Рисем, а також Максимом Яковичем Стельмахом і Олексієм Єгоровичем Гошком навідалися до Афанасія Дем’яновича Потапенка. Подальші події так описані у міліцейському секретному «спецзведенні»: «при допиті дітей палаючими сірниками палили дітям ніс і підкладали пальці дітей під дошку, тиснули останню, влаштовуючи дітям тортури».
Ця ж бригада побила селянина Петра Савелійовича Ребенка, а Онуфрія Петровича Могилевця роздягнули і прикладали лід на голе тіло. «Інновації» швидко перейняли інші місцеві бригади. Степан Єлисейович Пиріг та Тимофій Петрович Бандола роздягли «контрактантку» (термін із більшовицького жаргону, що означає «контрреволюційний активіст») Тетяну Василівну Баран і в одній спідній сорочці, босоніж, вивели на вулицю, погрожуючи розстрілом, якщо не здасть хліб.
А от із Савою Омеляновичем Приходьком ці ж Пиріг та Бандола «розмовляли» більш жорстоко: підвішували його, «палаючою свічкою припікали йому пальці і палаючими сірниками припікали тіло».
Ще більшу «вигадливість» проявили активісти Дмитро Потапенко і колгоспний бригадир Фроленко: арештували «контрактантів» Куліду та Марію Могилевець, затопили піч у хаті, закрили трубу і напустили диму, аби затримані учаділи. А самі горлали через двері: «Хліб давайте, інакше удушимо вас». Ну прямо тобі справжні актори, якби воно не було так сумно.
Можна лише уявити, наскільки фантастичними були спущені згори норми хлібоздачі, якщо навіть такими «надзвичайними мірами» не вдалося їх виконати. З іншого боку, вищенаведені факти якщо і мають якісь асоціації, то хіба що з часами нацистської окупації (1941–1944) Україні або ж російсько-терористичної окупації (2014–?) частини українського Донбасу.
Саме тому спадкоємці комуністичного режиму і тих активістів – так звана терористична «ДНР» прийняла рішення демонтувати на окупованій території пам’ятники і пам’ятні знаки жертвам Голодомору-геноциду 1932–1933 років і комуністичних політичних репресій. Знають, чию справу продовжують в ім’я «відновлення історичної справедливості»…
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
