Відомий український актор, телевізійний шоумен Сергій Притула жорстко висловився про скандальну історію із російським режисером Іллею Хржановським, який нині виступає головним ініціатором трансформації Меморіалу Бабиного Яру.
Дякуючи Яніні Соколовій, дізнався про жах, який тихо відбувався останніми місяцями в Києві. Це історія про Меморіал Бабиного Яру. Місце нашої спільної трагедії, місце, де під час окупації Києва було розстріляно більше 150 тисяч людей. Євреїв, ромів, українців. Десятки тисяч вбитих нацистами. Це місце – наша спільна травма. І саме тут має постати Меморіал Бабиного Яру. Проект довготривалий, він пройшов безліч стадій обговорень та експертиз, в тому числі міжнародних, аж раптом в цьому проекті на запрошення російських олігархів Ґєрмана Хана та Михайла Фрідмана з’явився російський режисер Ілля Хржановський.
Звичайно, вже в цьому моменті ви можете почати задаватись питанням, яким чином в історії створення Меморіалу у Києві з’явилось стільки росіян, які будуть вирішувати, якою буде пам’ять українців про історію злочинів на нашій землі. Але це вже трохи інша історія. Сьогодні не про це, хоча і це важливо, в контексті питання національної гідності! Зараз варто трішки прискіпливіше розглянути постать нового художнього керівника Меморіалу. Постать режисера Хржановського. Цей режисер відомий лише одним фільмом – «Дау». Фільмом, в якому актори не грають біль, а їм справді роблять боляче. Дуже боляче. Фактично над людьми в цьому кіно безжально знущаються заради задоволення якихось психопатичних потреб режисера Хржановського. Хочете приклад? У фільми Дау дівчину реально ґвалтують пляшкою. В інтерв’ю російському РБК Хржановський відкинув претензії в негуманності, а сцену зґвалтування пляшкою він прокоментував ось так: «А «мучается» – это что? …Мы же мучаем людей в жизни
намного больше. Так устроены люди. Понимаете, все зависит от «квантового» взгляда наблюдателя… А что такое «на самом деле?»». Одна із французьких кінозірок, з якою спілкувались журналісти французького Le Monde, відмовилась від роботи з Хржановським, побачивши його фільм, який мала дублювати, цитую: «Я не можу цього дозволити. Ця жінка страждає насправді!» – кричала вона на режисера. «Та насрати, вона всього лише проститутка, котру я знайшов в БДСМ-борделі», — відповів Хржановський». «Понимаете, все зависит от «квантового» взгляда наблюдателя…» Квантовий садист Хржановський на цьому, звичайно, не зупинився. У його фільмі також мучать дітей. Немовлят! Саме про це написала Яніна Соколова і закликала відреагувати нашого уповноваженого з прав дітей та поліцію, відреагувати на факти насильства російського режисера. Чому на це мають реагувати українські чиновники та правоохоронці? Тому що російський режисер використав у своєму кіно українських дітей з сиротниців. Хржановський у кіно знущався над українськими сиротами, ґвалтував жінку і співпрацював з російськими неонацистами та антисемітами. А тепер він приїхав, щоб будувати Меморіал Бабиного Яру, щоб українці краще пам’ятали знущання та вбивства нацистів. Я відмовляюся розуміти цей трешняк! І навіть це не кінець історії. Я познайомився з «концепцією», яку запропонував Хржановський для Меморіалу. І в мене склалось враження, що його мета – переплюнути знущання над немовлятами. Для мене очевидно, що «нова концпеція Хржановського» переслідуює цілком російські цілі – перетворити українську трагедію на український злочин. Зробити з постраждалих – убивць. Хржановський відверто каже, що хоче виділити історію Бабиного Яру з історії Голокосту, з історії злочину нацистів проти людяності, він хоче розповісти українцям історію унікального особливого «українського Голокосту». Відчуваєте? Київ – українська столиця. Злочини – нацистів. Тому росіянин розкаже про «особливий український Голокост». Бабин Яр – це величезна рана, не пережита до кінця трагедія, яку схиблений псих намагається використати, щоб тепер зробити боляче цілій країні, а не тільки людям на знімальному майданчику. Я закликаю керівників та членів наглядової ради Меморіалу відреагувати негайно. І відреагувати, не вступаючи в полеміку про мистецтво, а відразу звільнивши з посади цього Хржанівського. Бо це вже не про мистецтво. Це про гідність. І це про біль мільйонів людей. Поряд з яким такі нелюди не можуть навіть стояти. Не те що чимось керувати. А дискусії про мистецтво ми перенесемо на інший раз, я, наприклад, знаю історію про художника, який розпочав світову війну, давайте його призначимо посмертно керівником десь в росії, тим більше, що якийсь час цей художник дуже плідно співпрацював з СРСР, правонаступником якого стала расєюшка.
Сергій Притула
Коментарі читачів у Фейсбуці до цього тексту.
Natasha Yakovleva. Я все не можу зрозуміти: ЯК РОСІЙСЬКИЙ «режисер», мабуть громадянин Росії, отримав посаду в Українському Музеї-Меморіалі? Навіть якщо не брати до уваги всі його збочення і діагнози, згідно яких він просто непрацездатний?!? ХТО підписав наказ про його призначення!??!?!
Helena Glinskaya — Shkuleta. По перше, як могли призначити таке... на посаду, по друге, як могли видати їм дитину з дитбудинку. По третє, невже лише зараз цей фільм зняли. Невже, ніхто не знав? Ні в якому разі не випускати з країни і найвищу міру покарання цьому нелюду. Це жах. Ну, як же таке може відбуватися в цивілізованому світі.
Elena Vynograd. Додам трешу про фільм ДАУ — він частково був профінансований Держкіно.
Тетяна Дубик. Від таких новин скоро волосся сиве буде.
Валентина Круглик. Судити тих, хто дав маленьких дітей на зйомки фільму.
Irina Novakovskaya. Але ж хтось спонсорував цей «талант»? Хтось допомагав найти сиротинець з дітьми Lyuba Kinashovych – Irina Novakovskaya: спонсорували ми — він просив завдаток 5,7 млн грн, як аванс, які йому дали. І один з його фільмів мав виступати як Держкіно Юлия Майхер. Як на мене, то «режисер» явно стоїть на обліку в лікарні для психічно хворих. Ну не може здорова людина ТАКЕ знімати!!!!! Це кіно — інструкція для маньяків?
Руслан Сидорович. Нічого, що кіно фінансувалось з наших податків???
Alla Kudinova. Бляха, зупиніть планету — я зійду... Валентина Петренко. В нас що в Україні, не має своїх людей. Чому саме росіянин? Росія, яка нас вбиває, буде ще нам історію розповідати. Це такий сором для України.
Svitlana Chub-Krywuzka. Одним із членів наглядової ради, Сергію, є ваш партійний бос Святослав Вакарчук. Спитайтеся в нього, чому він мовчав. Людмила Шевченко. Він же не один знімав той фільм, купа працівників, творчих, технічних! І всім все норм? 11 років жили, мовчали, виховували дітей? Спиніть цю планету, я вийду.
Скандальний фільм «Дау»: кримінал, знущання над дітьми та позиція «Бабиного Яру»
Про євреїв, Росію і нашу національну пам`ять.
Коментар редактора газети «Світ-інфо»
«Задовбав уже цей Бабин Яр і ці євреї» – хочеться спересердя вигукнути. Але стримаймо емоції, нервозності у наш стресовий час і так доволі.
Якось я відповідав на запитання: «Що ви скажете про євреїв?» Відповідь моя була така: «Скажу, що треба якомога менше казати на ці теми».
Дійсно, що за такий особливий народ, який займає перше місце у світі по «казаннях» про нього? Притому, ці оцінки прямо протилежні. Одні торочать, що євреї правлять світом, інші запевняють, що це найнещадніший народ в історії. А що, як сказати: народ як народ, такий, як і інші? От щось не виходить.
А як тут вийде, коли стільки всякого, що «підказує» на оту першу версію? Правлять, і все тут. Ну,те, що наш молодий шостий президент країни єврей, – зрозуміло. Але ж і всіх попередніх 5-ох зачисляють туди ж. Читали таке, особливо в Інтернеті. І прізвища їм, замість їхніх українських, озвучують, мовляв, «справжні», типу Рабинович, Вальцман, Баренбойм.
Можна було б поіронізувати щодо такого. Але є деякі серйозні речі. Одна з них – непомірне роздування теми Бабиного Яру. Не сприйміть це за блюзнірство, адже то місце знищення величезної кількості людей. Але таке акцентування… Ще й з акцентом на єврейство, на те, що вони загинули отут, на нашій землі. Ще й з такими новими скандалами.
Чи не варто б дещо змістити акцент, при всій пошані до жертв трагедії Бабиного Яру? До речі, залишмо в спокої назву ближньої станції метро «Дорогожичі», яку дехто так уже хоче перейменувати в «Бабин Яр». Дорогожичі – древня назва, пов’язана з історією Київської Русі.
Так от, щодо акцентів. Голокост – далеко не єдина така трагедія людства у ХХ столітті і не єдина на нашій українській землі. Був ще Голодомор, і навряд чи пам`ять мільйонів його жертв належно вшанована тим скромним меморіалом у Києві.
Між іншим, у нашому Чернігові досі нема пам`ятника жертвам Голодомору. Хоч свого часу, за указом президента Ющенка, такі пам’ятники, бодай у вигляді дерев`яного хреста, встановлювали мало не в кожному селі.
Доречно нагадати, що і Голодоморів було три: окрім найбільшого, 1932– 1933років, ще були 1921 і1947 роки.
А загалом тоталітарний комуно-радянський режим!? За понад 70 років його існування знищено на території СРСР десятки мільйонів людей, досі їх навіть не пораховано. В тому числі мільйони в Україні. Згадаймо хоча б Великий терор 1937 – 1938 років.
То ж давно час спорудити в нашій столиці великий меморіал саме жертвам тоталітарного режиму загалом. Звернімо увагу: під Меморіал «Бабин Яр» заплановано територію майже у 8 гектарів! І це в Києві, де на вагу золота кожен клаптик землі. І вартість цього проекту – 120 мільйонів доларів, або 3 мільярди 250 мільйонів гривень.
Та що тут говорити про такий Меморіал жертвам тоталітаризму, коли в Україні за 30 років так і не спромоглися провести бодай громадський суд над комуністичним режимом. Що давно зроблено у деяких країнах колишнього соцтабору і в чому вони готові допомогти нам. У нас же проциндрили три десятиліття, при всіх попередніх президентах, парламентах і урядах. Промололи язиками так звані національно-демократичні сили, починаючи з Народного Руху.
Та повернімося до Меморіалу «Бабин Яр». Його названо «державно-приватним» проектом. Так і згадується прислів’я «Гуртове-чортове». Яка тут складова державного і приватного, тобто громадського? Почалося начебто ж з державного рішення – президента і міської влади столиці. Далі створюється Наглядова рада. Ким, які її функції? Схоже, керівні. Від імені кого? Ну, наглядові ради у нас зараз взагалі в моді. У приватному бізнесі – це зрозуміло. Але ось і у державних структурах. Чуємо про наглядові ради у таких потужних з них, мало не міністерствах, як, наприклад,Укрзалізниця, Укроборонпром. Особливо почули останнім часом, коли випливли зарплати членів цих рад, встановлені, мабуть же, ними самими. Зарплати і приплати по півмільйона гривень а той більше.
Припустімо, цей Меморіал фінансується не державним коштом. Значить,приватним бізнесом, про що каже уже сама така річ, як Благодійний фонд. Хто ж фінансує? Напевно, ж три багаті російські євреї, згадані члени Наглядової ради А де ж багаті українські євреї, взагалі багатії, яких ми лаємо словом – «олігархи»? І українські бізнесмени, якщо ми кажемо, що там були вбиті далеко не одні євреї? Запитання не зайві, адже хто платить, той і замовляє музику, в тому числі траурну.
Отак ми й підійшли до питання, яке задають у коментарях в Інтернеті обурені читачі статті Сергія Притули. Хто там чим керує, хто і як кого призначає? Яка тут роль держави в цьому начебто все ж державному закладі?
Як опинився на цій посаді отой скандальний російський режисер? Ну, скандал щодо його фільму – окрема тема, раз уже правоохоронні органи нарешті (!) порушили і розслідують кримінальну справу. Але й поза цією справою є надто багато запитань. Насамперед, щодо триваючого впливу агресора Росії на нашу історію і сьогодення.
Петро Антоненко
